Читати книгу - "Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Отже, братства стануть першими ланками порядку і влади на нашій землі, спустошеній війною, олігархами, поміщиками та окупантами. А тепер прошу, браття, почастуватися, чим Бог послав.
І перший налив собі до склянки темно-коричневий узвар й, піднявши склянку, сказав:
— Христос рождається! Славімо Його! Будьмо!
— Будьмо! Славімо Його, — дружно підтримали сотенного голодні братчики, дзенькнувши стаканами. Тільки Фавн відмовився від узвару, понюхавши плин і відчувши в коричневій рідині, де плавали засушені грушки й сливи, запах алкоголю. Натомість узяв шматок свіжого житнього хліба, спеченого зрання Зарою, поклав зверху трохи квашеної капусти і кружальце білої беручкої цибулі й почав повільно жувати цю смакоту. Потім, набравши до чашки з великої миски трохи куті з медом і маком, попросив Микиту відвести його до келії, куди поселив його сотенний Чміль: маленька кімнатка — колишня комора для щіток і мітел — розміщувалася в самому кінці казарми, поряд зі складом зброї.
Микита повернувся до зали, де гульки були в розпалі. Троє братчиків, накинувши на себе вивернуті кожухи, в масках, змайстрованих з фарбованої марлі й приклеєної вати, принесли Віфлеємську зірку, зладнану з залишків люстри, знайденої в пограбованому офіцерському клубі, почали бігати навколо ялинки і ясел, радісно розмахуючи руками й всіляко виказуючи радість з факту народження божественного Дитяти.
— Маленький Ісусик Не спить, не дрімає, Своїми руками весь світ обіймає. Ірод у Москві вдавився, Бо Христос наш народився!
Братчики упізнали густий бас Нестора-літописця, як кликали молодого студента філософії з Могилянської академії, довговолосого юнака на прізвище Маркіян Пеленський. Тут вихопився другий вертепник, Степан Голик, який підігрував собі на гармошці, — вічний повстанець, член УМАР — українського махновського руху, забороненої попереднім режимом організації, — який ховався від Державної Варти (ДерВару) в ЗЕКу-116[1] і ледве не був розстріляний військами Чорної Орди напередодні Великого Вибуху. Не маючи жодних музичних здібностей, Голик компенсував їх відсутність безладним рипом гармошки й голосним вигукуванням колядки.
— Як Дитятко мале народилось, У Віфлеємі воно поселилось,
— кричав Голик так, що його слова почув у дальній келії братчик Фавн, який задумливо стояв з чашкою куті перед напівзамерзлим віконцем, на шибках якого срібно різьбився крижаний гербарій.
— В небі зіронька сіяє І всю землю обіймає,
— продовжував вигукувати ветеран махновського руху, який взяв на груди не одну склянку узвару.
— Підсипте до ясел сінця, Щоб ангелики впали на колінця, Ісусика вони вітають І чемно рученьки складають.
Нестор-літописець схопив з ясел Супер-Секс-Барбі й притулив до грудей, наче насправді притискав малого Христа, а третій колядник — це був Святополк — почав махати Віфлеємською звіздою так, що світло ліхтарів і свічок, які коптіли в залі, засяяло й почало фіолетово виблискувати в скляних гранях старої люстри, потішивши братчиків, які згадали мирний електричний час.
Святополк також вирішив показати братчикам свої поетично-музичні таланти: заспівав досить приємним баритоном на мелодію всім знаної пісні:
— І шумить, і гуде, Сніг холодний іде, А хто ж мене, молодого, До Ісуса проведе?
І відповідав сам собі писклявим жіночим голосом:
— Проведу я тебе, Де Христосик живе, А хто ж мене, молодую, До оргазму доведе?
Захмелілі братчики реготали до упаду, бо Святополк, співаючи свої сороміцькі коломийки, ще й танцював, супроводжуючи тексти непристойними жестами. Микиті це не сподобалось, бо, як людина поважна й віруюча, не любив він цих вихилясів. З'ївши вареники з грибами, він подався до своєї келії, яку поділяв зі Святополком, — якраз навпроти комірки братчика Фавна.
Микита не почув художнього виступу отця Никодима, який, випивши узвару, вирішив згадати, як у семінарії декламував не тільки четьї мінеї, а й художні твори.
Вийшовши до ялинки, отець ніяково витер руки об рясу, заплющив очі й голосно сказав:
— Микола Васильович Гоголь. Уривок з повісті «Ніч на Різдво». Й, відкашлявшись, почав:
— «Последний день перед рождеством прошел. Зимняя, ясная ночь наступила. Глянули звезды. Месяц величаво поднялся на небо посветить добрым людям и всему миру, чтобы всем было весело колядовать и славить Христа…»
Дехто з братчиків поглянув у вікна, але дарма: чорна, непроникна темрява оточувала казарму.
— «Морозило сильнее, чем с утра, — продовжував Никодим, — но зато так было тихо, что скрип мороза под сапогом слышался за полверсты… тут через
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року. Книга друга», після закриття браузера.