Читати книгу - "Пітьма вогнища не розпалює... Том 1, Олександр Павлович Бердник"

яких богів-девів, інакше — можу стати в наступних народженнях гадюкою, жабою, крокодилом, тигром чи ще якоюсь там звірюгою. І навіть якби й закінчив європейський університет і нишком глузував над забобонами рідного краю — нічого, по суті, не змінилося б, бо монолітна генетична стіна в свідомості, в крові, в душі не пустила мене до принципово інших видінь, уявлень, шляхів. Згадаймо геніальних синів Індії Рамакрішну та Вівекананду: маючи в грудях полум’я Великого Агні, хіба зуміли вони звільнитися в своїх мислях та діях від тисячолітньої традиції теологічних штампів?! Результат їхньої дії — Великої Світової Дії — традиційний: створення ще однієї прикраси на тюремній стіні — чудової і хвилюючої. Під цим священним знаком рамакрішністи допомагають один одному і всім страждаючим, моляться, співчувають, лікують, возносять славослів’я Великому Тюремнику, котрого іменують Великим Визволителем, бо він інколи дозволяє вельми активним шукачам (як, приміром, Рамакрішні) відчути, у специфічному стані самадхі, потік блаженства, пірнути в нього, забуваючи про все на світі. Якщо навіть вважати це досягненням, то Світу на це наплювати, бо й далі буде скрипіти древнє Колесо Муки і похмуро височітимуть стіни Темниці, засіяні спіралями зоряних систем.

Та ми ще повернемося у подальших спогадах до Великих Учителів Сходу, а тепер поведемо знову річ про немовля.

Народившись в Англії, Франції, на Новій Гвінеї, я був би сином свого віку й роду, шалено відстоюючи той чи інший світогляд, дорогий для моїх близьких, в чому б він не полягав — у відкриттях Коперніка, а чи в твердженнях чаклуна. А якщо моя свідомість в будь-якому з цих випадків згоджується і стає апологетом традиції батьків, то де ж тоді Я — Неповторний Суб’єкт? Чи його нема? Чи він лише випадкове твориво епохи, моменту, суспільства, стихійних переплетінь подій, явищ, істот, інформації?

У більшості випадків так воно і є. Проте ж буває, коли дитя протестує і тужить, відчуваючи іншу реальність, хоча її й не бачать земні очі. Тюремний нагляд вельми чутливо визначає появу таких дітей і обрушує на них всю потугу переконливості та сили: якщо пощастить завербувати таку душу для апології Темниці, тоді ув’язнені мають нових талановитих проповідників Невідомого Господаря, ким би він не був — Творцем Світу, Визволителем Людства або Ідеалом Світлого Грядущого Світу.

Скептики повчально вкажуть мені, що я змішую різні світогляди — первісні, забобонні, наукові; адже ці останні підтверджені суспільною практикою Людства! Теологічні моделі Всесвіту, мовляв, лише суб’єктивні химери ума, а наукові — поступове конкретне пізнання реального Світу, в якому ми живемо.

Ні, читачу! Все правильно. Жодної різниці нема між цими світоглядами, дитячі вони, дикунські чи архінаукові — байдуже! Бо вони уявляють Всесвіт, як щось одвіку дане, як певну споруду, механізм, систему — стаціонарну чи динамічну, непорушну чи пульсуючу або таку, що розбігається, у неосяжність. В будь-якому випадку ми визнаємо наявність дому Буття, в якому ув’язнені. Навпаки: більші масштаби — менше шансів вирватися з Вселенської Темниці. В моделі Світу, де панує синайський деспот Єгова, ще є можливість повстання та вибору (згадаймо бунт ангелів на чолі з Сатанаїлом), а з метагалактичиого лабіринту сучасної науки виходу нема !

Апологети точного знання (та й не лише точного) обуряться, називаючи все це маренням божевільного або демагогією чи еклектикою (ще можна прив’язати кличку невігласа, неука або щось влучніше). Ще б пак! Так багато праці прикладено, щоб збагнути, описати Світ, його закони, і раптом — невігласна заява про те, що будь-яка модель світу — рівноцінна!

І все ж — я наполягаю, що це так! Ми про це поговоримо пізніше, коли немовля виросте, прагнучи до пізнання і самопізнання. А тепер визначимо лише одне: Світ такий, як і ми! Він — то проекція наших уявлень, він — це творення колективного світового суб’єкта (або національного чи групового).

Згадаємо історію пізнання. Юрба завжди приймала ту світоглядну модель, котру їй нав’язували жерці або вчені. Масі достатньо було загальноприйнятого. І їхня суспільна практика чудово мирилася з будь-якою моделлю, навіть наймістичнішою.

Та приходили сумніви, множилися народи, дух рвався до нових обріїв, дії та чуття, пізнання й самопізнання. Плоска модель Землі не задовольняла душу, склепіння над Світом не втримувало бунтівний дух. З’явилися моделі земної кулі, довкола якої бігають планети й Сонце, потім — моделі Землі, що кружляє довкола Світила, а далі — Земля загубилася в хороводі незліченних зоряних спіралей.

Та чи народився дух людський в інше буття, в якісно інший Всесвіт? Чи став він вільним?

Плоска Земля чи куляста, на спині черепахи вона перебуває, чи крутиться довкола Сонця — нічого не міняється, по суті, лише стіна світової Темниці відсунулася на мільярди світлових літ, у безмежність! Цей факт особливо підкреслюють творення світових фантастів, котрі кидають своїх героїв у безодні віків та просторів, але ті герої — такі ж нікчемні в’язні тілесності, як і герої архаїчної Ойкумени...

І найстрашніший результат такого «прогресу» пізнання — це масова переконаність людства, що так воно і є, що ми — вічні в’язні видимого світу.

...Отже, народилося дитя. Субстанційний згусток тілесності, певний ембріон, у котрому прихована Тайна. Проте для родичів, батьків, для загсу, де немовля реєструється, для попа, який хрестить дитину, для школи, де почнуть навчати її, — все ясно. Це — громадянин такої-то країни, спадкоємець он яких традицій, він «повинен» виконувати ось такий і такий обов’язок і продовжити діяння предків в ген такому напрямку. І лише дитину жоден дорослий з цього тлуму не запитував, хто вона, звідки вона, яка мета її приходу в цей тяжкий, хаотичний світ? Що — нема такої мови, щоб ми нею запитали, а дитя повідало?

Звідки ми знаємо це? Можливо, вона є і готова до дії, та наш світ так дружно й агресивно нападає на новоприбульця, що все принесене з Тайни забувається, відпливає в сон, у небувалість, у казку...

Довірливо й оголено входить сюди ЩОСЬ чутливе, вібруюче, ніжне. У нього відсутнє ім’я, борг, спеціалізація, знання. Лише первинні функції смоктання, травлення, сну, рефлекси болю, задоволення — все це закладено в мільярднолітньому коді першоклітинок, першоцеглинок Життя. Але настільки пластична субстанція буттєвості, що з тої ж основи можна виліпити і звіроподібного Мауглі, і божественного Платона. Скептики