Читати книгу - "Повість про нещасних марсіян, Олексій Вікторович Бобровніков"

пам'ятаєте того дивака з книжки, який хотів побудувати собі башту з слонової кості, щоб сховатися від земних злигоднів? Наша башта може бути вища. — Тед показав у вікно на всіяне зорями небо.

— Дрібних неприємностей не уникнути, і вам все-таки доведеться сходити до дантиста, — сказав він, устаючи, і додав урочистіше: — Перше засідання міжпланетної асоціації вважаю закритим. Джо і я виїжджаємо сьогодні. Він бездомок, волоцюга, і зникнення його ніхто не помітить. А ти, Лорі, повинен вкоротити собі віку.

— Що?!

— Заподіяти собі смерть. Утопитись, наприклад, лишивши записку на березі. Тоді ніхто не буде тебе шукати.

Лорі тоскно подивився на свою порожню банку, потім на повну чашку Джо, в якій віскі лишалось непочате. Тед зрозумів його погляд і поділив рідину порівну.

— Вип'ємо за успіх, і ти теж, Джо. Задля такого випадку можна. Тут небагато.

За вікном світало. Десь заспівав півень. Це було так несподівано, що друзі підійшли до вікна.

Сріблились дахи. У ще темному колодязі двору якийсь дідусь розгрібав залізним гаком сміття. Грузовик повертав, щоб виїхати з брами. Зверху було видно, як у його кузові перекочувався порожній бідон.

Розділ V
ПРО ДИВНІ ДІЛА НА СТАРІЙ ФЕРМІ

Тінь від довгої комори, критої ребристим шифером, лягала до середини порослого травою подвір'я. Уздовж свіжовибіленого вапном паркану ріс густий чагарник, а за ним крізь гілля старого в'яза виднілись ранкова гладінь озера і маленька жовта пляма покинутого тартака на протилежному лісистому березі. Поруччя веранди були нагріті сонцем, на них подекуди золотими іскрами виблискували краплини смоли. Вітер ворушив сторінки блокнота в руках Теда. Джо, заглядаючи через плече, читав підкреслені нігтем місця.

— Ось що треба зробити в першу чергу. — Тед показав на списаний аркуш паперу. — Завтра ми перекриємо яму колодами. І нагорнемо на них землі. Вийде добрячий бліндаж у самому кінці ділянки, за чотириста ярдів від будинку. І за горбом його не буде видно.

— Коли я підірвусь, сто чортів вам між ребра, ви зостанетесь цілком здоровими, — пробурчав Джо.

— Господи! Та що ж це таке? — вигукнула Генерал Грант, що опинилася поблизу, з брязкотом ставлячи на землю відро.

Невідомо, що сказав би на це Тед, якби на веранді не з'явився Лорі в брудному комбінезоні.

Генерал Грант сплюнула і вже рушила було йти, але раптом вражено зупинила свій погляд на чашці в його забруднених землею руках. Тонкий фарфор світився в променях ранкового сонця. Мовчки Генерал вихопила чашку і велично пішла геть.

Ця чашка була від сервізу, привезеного предками Теда, першими переселенцями. Тед не пам'ятав, щоб з неї коли-небудь пили.

— Я добряче попрацював сьогодні, — немов виправдовуючись, пробелькотів Лорі.

— Праця облагороджує таких типів, — сказав Джо.

— Коли б ви мені допомогли, яма була б готова вже сьогодні.

У дверях знову з'явилася Генерал і з грюком поставила на стіл велику емальовану чашку.

— Я добре попрацював сьогодні, — знову почав Лорі і, почекавши, поки стара піде, налив у чашку молока. — Наша проклята яма майже готова.

— Виявляється, ти здатний не тільки на те, щоб пророкувати майбутнє! Але зараз помовч і слухай. На перших порах Джо буде зайнятий лише вибухівкою. В коморі ми поставимо горно та інше устаткування. Через те, що вона служить за гараж, це не викличе підозри. Майстерня точної апаратури буде в хаті. Потім я поїду до міста і заставлю ферму. На ці гроші привезу прилади й матеріали — все необхідне для роботи.

Тед віддавав накази з почуттям задоволення. Він відчував себе капітаном цього невеличкого корабля, в команді якого найнепокірніша була Генерал Грант.

Бідолашна стара ніяк не могла збагнути, що воно коїться. Усе це вона сприймала як чергову витівку Теда і з сумом дивилася, як швидко котиться донизу господарство ферми. Вона все частіше думала про те, що поїде до своєї меншої сестри, яка давно кликала її на батьківщину. Тед не перечив, вбачаючи в цьому єдиний вихід. Одначе Генерала лякало незвичне життя в місті, і вона вирішила до останку утримувати господарство від цілковитої розрухи.

… В наполегливій копіткій праці минули літо й осінь. Настала зима.

Друзі працювали тепер у будинку. В кімнаті Теда виготовляли різні дрібні деталі. Тед допомагав Джо, винахідливість і старанність якого вражали всіх. Тут же була лабораторія.

За таких примітивних умов Джо робив чудеса.

Вечорами, коли всі збиралися разом, Генералові Гранту вдавалося підслухати уривки фраз незнайомої і чудної мови, і це ще більше дратувало стару. Вона зовсім перестала розуміти навколишнє, бо автором цієї нової витівки був завжди тихий і скромний Лорі. Такими вечорами Генерал Грант не переставала бурчати, воюючи з каструлями на кухні.

По понеділках Тед і Джо їздили до крамниці біля газолінової станції і привозили продукти на тиждень. Грошей з кожним днем ставало все менше. Мізерні запаси генеральської комори надходили до кінця. Їх могло не вистачити до весни.

Часом друзі підраховували ресурси і обговорювали грошове питання. Тоді Тед ходив понурий, поки робота знов не заполонювала його всього.

Інколи Тед виймав із шафи пляшку і точно відмірював порцію віскі для Лорі. Порція увесь час зменшувалась. У цьому Тед був невблаганний.

Під час поїздок у крамницю Тед інколи зустрічав Бетсі — там або коло хвіртки її будинку. Тоді він зупинявся, щоб сказати їй кілька слів, завжди жартівливих, аби приховати тривогу. Вона відчувала, що він уникає часто зустрічатися з нею і не могла знайти цьому причини. Самітне життя Теда і те, що на сусідніх фермах немає гідних суперниць, збивало її з пантелику.

Про це, мабуть, знав би її брат Рікі. Певне, він нічого б їй не сказав, — капосний хлопчисько, не дуже-то він балакучий, — але