Читати книгу - "Сон літньої ночі, Вільям Шекспір"

style="">І скарб свого дівоцтва на загрозу,

Лишивши місто і себе віддавши

Тому на ласку, хто тебе не любить.

Таж я вночі у цім відлюднім місці

Зробить з тобою можу, що захочу!

 

Гелена

Мені зарука - честь твоя. Для мене

То ще не ніч, коли твоє обличчя

Я бачу, й не відлюддя там, де ти,

Бо ти для мене - мовби цілий світ.

Як можу я сказать, що я сама,

Коли весь світ тут дивиться на мене?

 

Деметрій

Ось я втечу, сховаюся у хащі,

Й тебе на з’їжу диким звірам кину.

 

Гелена

З них найдикіший має м’якше серце,

Ніж ти. Тікай, перероби легенди:

За Аполлоном Дафна хай женеться, 30

Голубка за грифоном, 31 лань за тигром.

Дурна погоня це, як полохливість

Женеться, а відвага утікає.

 

Деметрій

Не хочу більше слухати. Пусти

І не біжи за мною, бо тобі

Я тут, у лісі, лихо заподію.

 

Гелена

Мені ти чиниш лихо в місті, в храмі,

У полі. Фе, Деметрію, ганьба!

В мені ти стид жіночий убиваєш:

Не нам, а вам годиться упадати,

А жінка може лиш себе віддати.

 

Деметрій виходить.

 

Піду за ним: буває пекло раєм,

Як від руки коханої вмираєм.

(Виходить)

 

Оберон

Йди, німфо! Ніч не встигне відійти -

Вже ласки він благатиме, не ти!

 

Входить Пак.

 

Гонець мій любий! Квітку ти приніс?

 

Пак

Так, ось вона.

 

Оберон

Давай сюди хутчіше!

Я знаю місце, де цвіте чебрець,

Фіалка никла й жовтий баранець

І, сплівшися з шипшиною, навис

Над ними запахущий козолист.

Не раз, як зморять королеву танці,

Вона до ранку спить на тій полянці.

М’яке, тонке линовище змії

Встилає ложе запашне її.

Сік чарівний пущу я в око їй -

Вона потоне в маячні бридкій.

Ти, Паку, теж зостав собі частинку

І в лісі розшукай одну афінку,

Закохану в пихатого хлопчину.

Йому помажеш очі в ту хвилину,

Коли її ось-ось побачить він.

По вбранню видно - той юнак з Афін. 32

Але гляди - з цим ділом так управся,

Щоб він палкіш за неї закохався,

Й до перших півнів повернись, як стій.

 

Пак

Усе зроблю, не бійтесь, пане мій!

(Виходить)

 

СЦЕНА 2

 

 

Входить Тітанія, королева фей і ельфів, зі своїм почтом.

 

Тітанія

Ану, ставайте в коло й заспівайте!

Тоді - на півхвилини розбіжіться:

Хто - хробачків у пуп’янках давити,

Хто - добувати кажанячі крила

Для ельфів на плащі; хто - сов ганяти,

Що ухкають, угледівши котрогось

Із нас. Приспіте піснею мене

І - до роботи, поки я спочину.

 

Ельфи й феї співають.

 

1-й ельф

Комарі, гедзі та мухи,

Згиньте, щезніть, пропадіть!

Їжаки, вужі й ропухи,

Королеви не будіть!

 

Хор

Соловейку, на поляні

Щебечи в нічнім тумані:

Люлі-люлі-люлі-лю,

Люлі-люлі-люлі-лю,

Гетьте, чари

І примари,

Не тривожте нашу пані!

На добраніч, люлі-лю!

 

1-й ельф

Довгоногі павуки,

Ми сюди не пустим вас!

Слимаки, черва, жуки,

Обминайте далі нас!

 

Хор

Соловейку, на поляні

Щебечи в нічнім тумані:

Люлі-люлі-люлі-лю,

Люлі-люлі-люлі-лю!

Гетьте, чари

І примари,

Не тривожте нашу пані!

На добраніч, люлі-лю!

 

Тітанія засинає.

 

2-й ельф

Все тихо! Ну, летім мерщій!

Один лише на варті стій.

 

Ельфи зникають.

З’являється Оберон і вичавлює сік із квітки на повіки Тітанії.

 

Оберон

Що побачиш ти в ту мить,

Як зі сну прочнешся,

Враз до серця прикипить,

І не схаменешся.

Чи ведмідь, чи вепр, чи рись -

До тії почвари

Ти коханням загорись.

Хай же діють чари.

(Зникає)

 

Входять Лізандр і Гермія.

 

Лізандр

Кохана, ти зомлієш від знемоги.

Чи не спочить нам? Як гадаєш ти?

Скажу по правді - збився я з дороги.

А день настане - можна далі йти.

 

Гермія

Шукай собі десь обіч ти місцину,

А я ось тут під деревом спочину.

 

Лізандр

Ні, ляжу я на цей же самий мох:

І серце, й ложе в нас одне на двох.

 

Гермія

Лізандре, любий, я тебе благаю:

Ляж далі, а не тут, де я лягаю.

 

Лізандр

О, зрозумій невинність слів моїх!

Любов навчить тебе збагнути їх.

Вона, кажу я, нам серця єднає,

Тому й душа у нас на двох одна є.

Коли ж серця злилися, чом не може

Двох наших тіл одне вмістити ложе?

Що я кажу, не май того за лжу,

Бо серцем коло тебе я лежу.

 

Гермія

Словами граєшся. Чи ж я кажу,

Що здатним на брехню тебе вважаю?

Чи гордості я й чемності не знаю?

І все ж - повагу та любов покажеш,

Коли, мій друже, трохи далі ляжеш.

Бо чесній дівчині та юнаку

Годиться відстань берегти таку.

То ляж отам, засни, мій друже, міцно,

І хай твоя любов живе довічно.

 

Лізандр

«Амінь, амінь!» - кажу на ці слова,

І, поки я живий, любов жива.

Я ляжу тут.