Читати книгу - "Україна і Крим: спільність історичної долі, Василь Арсенович Чумак"

півострова тільки під тиском чисельного турецького війська. Цю акцію запорожці на чолі з гетьманом М. Дорошенком вчинили, втрутившись у боротьбу за збереження на ханському престолі Шагін-Гірея.

І в пізніші часи українські козаки проривалися до Криму. Так, у 1667 р. вони, здобувши фортецю Перекоп, проникли до півострова. На чолі одного із загонів стояв кошовий отаман Іван Ріг, іншим командував Іван Сірко. Під час цього походу вдалося оволодіти ненависною Кафою і звільнити всіх невільників. Успішним був похід на Крим і в 1679 р.

Нерідко гетьмани очолювали морські походи запорожців проти татар і турків, щоб визволити своїх братів з неволі й покарати ворогів, застерігаючи їх тим самим від набігів на Україну. Особливою сміливістю відзначалися морські походи під проводом гетьманів Дмитра Вишневецького і Петра Сагайдачного, прославлених у думах, піснях і легендах народних. Очолював морські походи і Богдан Хмельницький. Колишній канцелярист Війська Запорозького Самійло Величко писав, що Б. Хмельницький був у великій шані козаків задовго до того, як став гетьманом України. Особливу любов він заслужив за морський похід проти «бусурман» в 1621 році. Козацький літописець пише, що гетьман себе проявив «в оказіях воєнних, особливо на морі Чорному», «не закриваючи свого перед неприятелем ока»[23].

Під час морських походів на татар і турків відчували силу козацьких ударів міста Азов, Кафа, Ізмаїл, Акерман, Варна, Сіноп і Трапезунд. Навіть «самому Царгороду давали пороху нюхати».

Гійом Лавассер де-Боплан. відомий французький інженер і географ XVII ст., який у 30-х рр. був запрошений польським королем для консультацій у справі будівництва фортець, деякий час перебував в Україні. Повернувшись до Франції, 1648 р., написав твір про Україну. У ньому описується і те, як козаки здійснюють свої походи через Чорне море, досягаючи Анатолії.

Цей документ викликає особливий інтерес у зв’язку із штучно створеною сьогодні проблемою Чорноморського флоту, надуманим звинуваченням України у привласненні його. Серед аргументів, що поширюються московським телебаченням, пресою, заявах деяких політиків, є й такі: мовляв, українці не мають ніякого відношення до Чорного моря і Криму: Чорне море — це «російське море», «море російської слави» тощо.

Цим панам не зайве нагадати, що Московська держава утворилася, як відомо, у пізніші, ніж Київська Русь, часи на базі Володимиро-Суздальського і суміжних з ним князівств, формуючись у глибині материка, далеко від морських берегів. Київська Русь та її пряма спадкоємниця Україна із Запорозькою Січчю в різні часи мали прямий вихід до Чорного моря або межували з Причорномор’ям. Саме це диктувало нашим пращурам необхідність мати на Чорному морі флот. І вони його мали.

А ось як розповідає про підготовку і проведення морського походу українськими козаками Боплан: «...проводир обирається тільки на час походу. Потім вони відправляються в свою Військову Скарбницю, що являє їх збірний пункт, і тут починають будувати судна майже 60 футів у довжину... Ці судна мають від 10 до 15 весел з кожного боку і йдуть швидше, ніж гребні турецькі галери; кожне судно має також щоглу, на якій піднімають досить поганий парус, яким користуються тільки в добру погоду... Човни мають два стерна — по одному на кожному кінці, бо їх судна, будучи великої довжини, вимагали б надто багато часу для повороту на інший галс... Козаки гребуть, не перестаючи, і за 36 або 40 годин досягають Анатолії». Далі в книзі Боплана описується морський бій: «Якщо козаки зустрінуть по дорозі які-небудь галери або інші судна, вони переслідують їх, атакують і беруть приступом... За даним сигналом козаки з усіх сил налягають на весла, щоб швидше досягти ворожих кораблів, тим часом як половина козаків тримається готовою до бою і тільки чекає абордажу, щоб увірватись на корабель, екіпаж якого буває дуже вражений несподіванкою, бачачи себе атакованим 80 або 100 суднами, з яких валить на корабель маса озброєних людей і в одну мить захоплює його»[24].

Наприкінці XVII — на початку XVIII ст., за гетьманування Івана Мазепи, на побудову козацької чайки, окрім дерева, витрачалося 13 пудів заліза, 2 бочки смоли, 200 аршин полотна, 20 сажнів линви, 3 пуди клоччя, 195 аршин різних шнурів для підв’язки очерету[25]. Таке морське судно, типу галери, сягало 20 метрів у довжину, 4 метри у ширину, давало 1.5 метра осадки і відзначалося доброю плавучістю, маневреністю і бойовитістю. Згідно з універсалом гетьмана І. Мазепи від 1691 р. виділялися кошти на ремонт і будівництво флоту[26]. Принагідно слід відзначити високу професійність козацького мореплавання. Так, турецькі галери уже в жовтні не з’являлися на Чорному морі, а козаки завдяки своєму професійному рівню не боялися плавати.

Серед документів, наведених у дослідженні Дмитра Наливайка «Козацька християнська республіка», особливий інтерес становить свідчення посла Франції у Стамбулі в 10–20-х рр. XVII ст. Ф. де Гарле барона Сезі. У «Листі до друга» (1620 р.) він захоплено описував морські походи козаків проти Туреччини, їхній спосіб ведення війни на морі й на суші, уміння уникати погоні переважаючих сил ворога під час повернення з походів. Та особливо здивувало барона Сезі те, що запорожці, відчуваючи близькість погоні, заганяли свої човни в комиші, а самі, вирізавши довгі очеретини і дихаючи через них, опускалися на дно і зникали, стаючи непомітними для ворога. Вважаючи козаків окремим народом, він писав, що ці люди «заселяють країну найродючішу в цілому світі». Свою розповідь французький посол завершує такими похвальними словами: «Ці люди впевнено почувають себе на суші, у воді й у повітрі, скрізь уміють дати собі раду і взяти верх у всіх стихіях».

У цій же статті розповідається про величезну морську битву козаків з турками у 1625 р. у приусті Дунаю. Автор посилається на історика А. Бертьє-Делагарда, який, залучивши турецькі джерела, так писав про цю битву: «За відчайдушною мужністю, безмежною відвагою й очевидною загибеллю більшої частини учасників-козаків вона не має собі не лише рівних, а й подібних в усій історії морських битв, по сьогодні включно. Козаки зробили нечуване зусилля, зібрали понад 15 тисяч товаришів на 300–350 човнах, на яких сучасні герої не наважились би й Дніпро перепливти, а козаки вийшли на цих човнах у відкрите море й ударили по цілій ескадрі, яку очолював сам Капудан-паша; відчайдушно билися цілий день і, майже вирвавши перемогу в турків, загинули від стихійної сили. Подвиги невідомих героїв у цьому дивовижному бою, справжніх лицарів без страху і докору, заслуговують не лише найдетальнішого опису, а й увінчання». У першій половині XVII ст. в країнах Західної Європи були розповсюджені публікації про героїчні епізоди