Читати книгу - "Україна і Крим: спільність історичної долі, Василь Арсенович Чумак"

козацьких воєн з турками. В них розповідалося, про морські й сухопутні битви, захоплення козаками турецьких кораблів і звільнення невільників, про втечі бранців з турецької неволі в різні християнські країни і про неймовірну сміливість і винахідливість втікачів.

Усі ці козацькі успіхи, а разом з тим і посування української колонізації у степи свідчили про те, що Україна в особі козацтва створила окрему військову та політичну силу. Відтак ця сила набуває авторитету і самостійності, рівноправності щодо інших сил, що діють в цьому регіоні: Османської імперії, Кримського ханату, Речі Посполитої і Московщини. Щоправда, Московщина гідно оцінила українське козацтво вже за часів Байди-Вишневецького, запропонувавши перейти до неї на службу. У XVII ст. навіть кримчани стали розглядати козаків як можливих союзників. Так, ще до Хмельниччини маємо декілька прикладів українсько-кримських союзів.

У 1624–28 рр. за хана Мегмет-Гірея II та його брата калги Шагін-Ґірея, — козаки допомагали кримцям відстоювати їх права на самоврядування, причому разом вони завдали декілька поразок грізному яничарському війську. З цією ж метою одержати військову допомогу — звернувся до козаків хан Інайєт-Гірей, якого потім було задушено за наказом османського султана за таку непокору. За Б. Хмельницького настав час українців позиватися по допомогу Криму, і той не відмовляв у цьому козакам.

Отже, Запорожжя, з одного боку, було своєрідним щитом для Польщі, Литви, Москви проти турецько-татарських завойовників, а з іншого — місцем захисту знедолених, втікачів, переслідуваних польськими, московськими і навіть татарськими можновладцями. Запорозька Січ, природно, не могла існувати без мирних відносин із суміжними країнами. Безпосереднє ж сусідство з Кримським ханством передбачало різнопланові стосунки.

Між Запорожжям і Кримом підтримувалися постійні економічні й політичні зв’язки. Наскільки вони були своєрідними, свідчить хоча б такий приклад. На докір гетьмана Самойловича, чому дозволено татарам кочувати на запорозьких землях, кошовий Сірко іронічно пояснює, що «у них тепер недорід на траву, а якщо ми, живучи з татарами по-сусідськи, помагаємо один одному, то це розумному ніскільки не дивно»[27].

Перші відомості про торгівлю Запорожжя з Кримом Уявляються в XVI ст. Засновники укріплень у нижній течії Дніпра, захисники українських земель, запорозькі козаки стають водночас і спадкоємцями славнозвісного торгового шляху «із Варяг у Греки». Запорожжя успішно користувалося своїм вигідним становищем володаря єдиного шляху до Криму, тим більше, що саме було зацікавлене в таких життєво необхідних товарах, як хліб, сіль тощо. За свідченням М. Литвина, в XVI ст. між Києвом і Перекопом торгівлю вели каравани в 100 і більше осіб. Торгували прянощами, винами, дорогоцінним камінням. На суднах по Дніпру везли рибу, м’ясо, хутра, горілку, мед і, безумовно, сіль з таврійських лиманів. Доставляли сіль в Україну чумаки, їх легендарний образ увічнено в народних піснях. У середині XVIII ст. через руки козаків до Криму йшла щоліта величезна сума: понад 60 000 срібних карбованців. 1764 р. царський уряд заборонив виплату запорожцям у срібній монеті.

Політика Українського козацтва, яке не могло не рахуватися з впливом таких могутніх сусідів, як Польща, Москва, Туреччина, Кримське ханство, була спрямована на врівноваження сил цих держав. Постійна підтримка запорожцям з боку народних рухів, спрямованих проти покатоличення і спольщення, викликала жорстокі репресії польської влади. Українські козаки шукали у таких випадках захисту і допомоги у московського царя та кримського хана.

Богдан Хмельницький пішов далі своїх попередників у союзницьких міждержавних відносинах з Кримським ханством.

На початку 1648 р. він вирушив на переговори з ханом. Як пише козацький літописець С. Величко, Хмельницькому було особливо приємно, що «хан добре знав мову козацьку», і тому переговори велися без перекладача, а «всі нужди і інтереси Хмельницького сам хан вислуховував і сам на все відповідав»[28]. У результаті було укладено союз між Військом Запорозьким і Кримським ханством. Це мало вирішальне значення для майбутніх військових баталій проти поляків. Б. Хмельницький був, безумовно, військовим професіоналом і талановитим полководцем. Він добре знав і міг оцінити ті військові прийоми, які використовувало і польське, і татарське військо. Відомо, що під час попередніх козацько-селянських повстань бій, як правило, починала польська артилерія, яка переважно обслуговувалася німцями. Як відзначає І. Кузич-Березовський, польська артилерія в руках іноземців була ефективнішою. Вона успішно розбивала повстанський табір, а важка польська кіннота довершувала справу. До 1648 р. козацьке військо майже ніколи не атакувало військо Речі Посполитої, а переважно оборонялось. А тому кожний бій вигравали поляки і меншими силами.

Отже, треба було виробити нову стратегію і тактику. Богдан Хмельницький першим серед козацьких полководців не лише розумом осягнув, але й на практиці застосовував нову стратегію, нові військові прийоми. Він уперше поєднав чудову козацьку піхоту, яка фактично не поступалася й грізним яничарам, з маневровою татарською кіннотою. Саме тому гетьман так домагався союзу з кримським ханом. Підтримка татар була важливою умовою успіху. Завдяки їй Б. Хмельницький зумів виграти перші битви з польськими військами й оволодіти ініціативою. Обіцянка ж татар прийти на допомогу стала могутнім каталізатором повстання.

Визвольна війна українського народу кардинально змінила зовнішньополітичні цілі Кримського ханства, Росії і Польщі. Що стосується Криму, то слід відзначити, що Іслам-Гірей, напевно, розраховував при підтримці Б. Хмельницького позбавитися васальної залежності від Отаманської Порти. Але хан водночас боявся надто ослабити Польщу. Ось чому, як вказують відомі російські дослідники, він у критичний момент не раз залишав військо Богдана Хмельницького наодинці з поляками[29].

Орієнтовно влітку 1649 р. Б. Хмельницький уклав торговий договір з турецьким султаном. Він давав козакам таку свободу плавання і торгівлі на Чорному морі, якої Росія досягла тільки через 125 років (в 1774 р.) за Кючук-Кайнарджийським трактатом. Султан дозволяв козакам вільне плавання по всіх морях і ріках для торгівлі та обміну товарами. Представник («резидент») України отримав право перебувати в Константинополі. Запорожжя і Крим повинні були допомагати один одному очистити Чорне море від розбою. Султан зобов’язувався не залучати на службу козацькі галери. Договір свідчить про прагнення України стати морською державою, розширити свій вплив на Чорному морі, мати надійний військовий флот.

Союз козаків і кримських татар у визвольній війні українського народу в 1648–1657 рр. був вирішальним. Перші дуже високо цінували допомогу татар. На цьому наголошував і сам Хмельницький, і вже цитований нами козацький літописець Самійло Величко. На жаль, цю безсумнівну історичну істину в пізніші часи замовчували або ігнорували як російські, так і більшість українських істориків.

Хмельницький послідовно проводив миролюбну політику щодо Криму. В його статтях про відносини між Україною і Москвою при переході під опіку останньої, а також у Жердівських статтях Юрія Хмельницького знаходимо велику