Читати книгу - "Хочу бути твоєю, Лаванда Різ"

Розділ 4

Максим

— Довга історія. Мама попросила допомогти родичці, — відповідаю і вже розумію, що так просто Дем'яна не здихатися, цей норовливий хлопець навмисно і свідомо в будь-яких ситуаціях ігнорує почуття такту, він з дитинства таким був, свого роду це у нього такий прояв внутрішньої свободи — завжди каже те, що думає і робить, що хоче.

— Я вам не родичка, — дуже невчасно обурюється Яніна, тепер Дем'ян тим паче не звалить, я вже бачу, як у його очах чорти скачуть. — Заради мене не варто порушувати свою традицію.

— Крихітко, ніколи так не кажи «заради мене не варто», забудь цю фразу, її немає в лексиконі справжніх жінок, гордих, які знають собі ціну, які йдуть по життю з гідністю, — Дем'ян переступає через поріг, звичайно ж, йому моє запрошення ні до чого. — Це тобі моя порада на майбутнє, з чоловіками так не можна розмовляти. Якщо чоловік заради своєї жінки не порушує своїх традицій — від такого чоловіка краще триматися подалі. Я Дем'ян, друзі мужики називають мене Демоном, але жінкам я так називати себе не дозволяю, — бере її за руку, він обожнює знайомитися з новими людьми, особливо якщо при цьому можна блиснути своєю дотепністю.

— А мене звуть Яніна Котик, — видихає ця тихоня. Прізвище у крихітки, звісно, відповідне, Демон зацінив.

— А ще вона постійно називає мене на «ви» і через це я почуваюся старим та немічний, — вставляю свої п'ять копійок, з докором глянувши на Яніну, але цього їй вистачило, щоб знову почервоніти. — Ми збиралися піти повечеряти, бо моя гостя голодна, — знову красномовно дивлюся на друга, — А ще я обіцяв трохи показати Яніні Київ, вона вперше у столиці.

— Ну, якщо наші з тобою щомісячні посиденьки в спорт-барі скасовуються, тоді я складу вам компанію. Так, я нахабнію, але в хорошому сенсі, — Дем'ян знову повертається до Яніни, у якої здається вже й апетит зник. — Просто я знаю Явора зі школи і нізащо не залишив би його наодинці з такою юною красунею.

— Я б тобі зараз відповів, та боюся збентежити пані Котик. Яніно, нам доведеться взяти цього балабола з собою, бо він не відчепиться. Ти не проти?

— Чому не відчепиться? Він щойно сказав, що заради жінки чоловік повинен порушувати свої традиції, — треба запам'ятати, що янголятко вміє тонко іронізувати.

— Ха, підловила! – вигукнув Демчик.

— Дем'яне, я ж пожартувала, я не проти, адже я в гостях, і я дуже хочу їсти, — а ще вона нервує через якісь свої комплекси, тому постійно заправляє волосся за вухо, так і хочеться зловити за руку і припинити це, але я з незворушним виглядом зачиняю вхідні двері, і ми дружно тупаємо до ліфта.

— Явір, який ресторан цього разу? — недбалим тоном цікавиться Демон, поглядаючи на Яніну, поки ми спускаємося, вона бідолашна мало не втиснулася в кут, подалі від нас таких… прекрасних.

— «Атмосфера», — коротко кидаю у відповідь. Я поважаю Дем’яна і не тому, що ми зі школи не розлий вода, насправді він дуже багатогранний чувак, такий самодостатній, з унікальним почуттям гумору. У вихідні він одягає косуху і ганяє на своєму улюбленому байку, хоча Дем'ян один з найкращих фінансових аналітиків, якого переманила до себе одна європейська компанія, чия філія знаходиться у Києві. А ще він такий же затятий холостяк, як і я. У нас із ним одне хобі на двох – відбиватися від кралечок, які хочуть нас на собі одружити, а таких вистачає.

— Ясю, можна я тебе так називатиму? — Знову чіпляється до Яніни поки ми чекаємо таксі. Я збираюся трохи випити, тому свого «фігуристого» жеребця залишу на стоянці. — Яніна дуже гарне ім'я, але його повна версія надто офіційна. Макс сказав, що ти потребуєш допомоги, я можу дізнатися в чому саме, раптом і я зможу допомогти?

— Демчику, великодушний ти наш, зменш обороти, я сам все вирішу, — бачу, що їй ніяково про це розповідати ще й йому. — Яніно, ти сказала, що ми навіть не далекі родичі, я заплутався і втратив думку, коли моя мама намагалася пояснити, як вона пов'язана з вашою родиною. Не розкажеш?

— Як швидко тут таксі на виклик прилітають. Пізніше, може, й розповім, — мені все одно продовжує здаватися, що їй хочеться втекти від нас подалі. Але я навіть не сумнівався, що Дем'ян сяде поруч з нею на задньому сидінні. Я вважаю себе хлопцем без комплексів, але він у цьому плані давно мене переплюнув. Що ми з ним у молодості тільки не витворяли, хоча я й зараз не дуже старий, навпаки, у самому розквіті, персик вищого класу.

Я одразу звернув увагу, що кофточка та спідничка на Яніні досить старенькі та тисячу разів прані і іншого одягу у неї, мабуть, немає. Я вже автоматично оцінюю зовнішній вигляд людини, прошарок суспільства, в якому я обертаюся, привчило мене до цього, хоча я ніколи не роблю висновки після першого враження, одяг завжди можна поміняти, а от людське нутро – не завжди. Бідолашна і сама розуміє, що одягнена не для крутого ресторану, я не те щоб бачу по ній, швидше відчуваю. Смикає спідницю, намагаючись прикрити коліна, намагається робити це непомітно, але від таких заматерілих самців, як ми з Дем'яном, такі жіночі рухи не приховати. Ось тільки я не сподівався, що Дем'ян зніме свою косуху і покладе їй на коліна.

— Тепер ти почуваєшся більш захищеною? — Усміхається до неї. — Не гнівайся, я непоганий хлопець. …Котів люблю, люблю швидко ганяти на мотоциклі та мед. Знаєш, скільки сортів меду в Україні?

— Ні, але сьогодні, думаю, дізнаюся. Ви бджоляр? — Яніна його потихеньку тролить і це змушує мене посміхнутися.

— Ой, тільки не викай. Я фінансовий аналітик, але бджолярем мрію стати з дитинства. Правду кажу, Максе? — Дем’ян розсміявся. Він взагалі душа компанії, любить потеревенити, знає масу історій, тому цьому всебічно розвиненому завжди щастило на яскраві романи. Але чіплятися до Яніни я йому не дам, вона така… незіпсована, чиста і точно не нам топтати її квіти.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍