Читати книгу - "Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова"

Щойно його руки спустилися нижче й одна обхопила попку, а друга наблизилася до передньої частини моїх уже мокрих шортиків, задзвонив телефон у нього в кишені, віддаючись вібрацією на внутрішній частині мого стегна. Я мало не розплакалася, почувши цей звук. Рон випростався і насупився. Ми дивилися одне на одного з пожадливістю і наче розгублено. Немов не розуміли, що тут відбувається.

Рон потягнувся в кишеню, а я злегка похитала головою, поглядом благаючи не відповідати на дзвінок. Але він подивився вниз і витягнув пристрій, що дзижчав. Глянувши на екран, він підняв на мене винуватий погляд.

- Це Сандра, - хрипло вимовив він. Його погляд був сповнений провини і каяття. Стосовно мене? До його дівчини Сандри? - Я мушу відповісти.

- Звичайно, ти мусиш, - тихо сказала я і кивнула на пристрій, що світився.

Рон, не відходячи ні на крок, відповів на дзвінок.

- Привіт.

Він стояв так близько, що я чула приглушений вереск дівчини в трубці. Стегна Рона зі збудженим членом усе ще притискалися до мене, а вільна рука вимальовувала неуважні кола по внутрішній частині стегна, надто близько до осередку мого задоволення. Я почала неусвідомлено соватися, намагаючись пробратися ближче до його руки. Я хотіла, щоб та опинилася там, де вона найбільше потрібна.

- Крихітко, я скоро буду. Збирайся, заїду за п'ятнадцять хвилин.

І ось так от просто - бам! - і я була найбрутальнішим чином вирвана з нірвани, у яку дозволила сама себе занурити, і з гуркотом скинута в прірву. Рон слухав ще щось, що говорила Сандра, а я вже відштовхувала його від себе і зістрибувала зі стійки. Він не зводив із мене похмурого погляду. Чоловік спробував простягнути мені руку, щоб допомогти спуститися, але я відштовхнула її і приземлилася на ноги.

Ставши за кілька кроків від нього, я схрестила руки на грудях і дивилася настільки суворо, наскільки дозволяла розтоптана гордість. І про що я тільки думала, піддаючись цьому пориву? Адже знала ж, що він не кине свою дівчину заради мене.

Рон закінчив розмову і зробив крок до мене.

- Мел...

- Тобі пора.

- Нам потрібно...

- Тебе Сандра чекає. Нам нічого не потрібно, а ось тобі вже час. Ти знаєш, де двері.

Я вискочила з кухні й побігла до своєї кімнати. Зачинивши за собою двері, я притулилася до них вухом, щоб чути, що відбувається за ними. Я практично очікувала, що Рон піде за мною, буде ломитися у двері моєї спальні, благаючи відкрити і вислухати його. Але все, що я змогла почути за серцем, яке шалено калатало, це важкі кроки і гуркіт вхідних дверей, які зачинялися.

Він пішов. Ось так просто. Спочатку цілував мене так, немов якщо він цього не зробить, Земля перестане обертатися, а потім зателефонувала Сандра, і на цьому все закінчилося. Наче він, щодня поїдаючи персиковий пиріг, захотів спробувати яблучний. Прийшов, лизнув його і зрозумів, що персиковий все-таки для нього звичніший.

До біса Рона і всіх чоловіків разом із ним. Від них самі тільки розчарування.