Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

– Та от Софія питає, чи є щось рідке. Поїла б дитина супу. Але ж немає…

– Он, картопля смажена є, – буркнув тато.

– Я лише торт! – втрутилася у перепалку батьків дівчина.

От тільки її не почули. А все тому, що батьки продовжили гризтися на інші теми, такі як саджання городини та наступна поїздка в село до дідуся з бабусею. Вкотре Софія впіймала себе на думці, що її батьків варто висунути на Оскар за найкращий сценарій: вони можуть зчинити гостросюжетну сварку на пустому місці.

Чай видався несмачним, торт – несолодким, а ті пів години, які вони сиділи утрьох, здавалися вічністю.

– Мені вже час додому. Маю ще кілька замовлень на сьогодні, – шкрябаючи горло теплим чаєм, видала дівчина.

– Тато тебе відвезе.

– Не варто! – цю фразу Софії хотілося вигукнути, натомість травмоване горло видало якийсь здавлений писк.

– Ми все одно збиралися їхати на закупи. От і поможеш мені з цим, – заявила мама.

Софія придушила змучений стогін. І якого чорта вона приперлася до них у середу? Ніколи – ось найкращий час, для того, щоб відвідувати своїх батьків.

Доки Медчуки перетиралися через те, у який супермаркет їхати, Софія намагалася абстрагуватися миючи посуд.

– У середу і на Ринкову? І де я, по-твоєму, маю там залишити авто, на даху супермаркету? – буркотів батько.

«Я на березі океану», – повторювала в умі Софія.

– В «Сонях» ми не поїдемо! Не бажаю знову слухати докори про те, що я гроші тринькаю. Хоч раз би виліз з тої клятої машини й походив зі мною, на ціни подивився! – кричала мама.

«Сонце приємно обпікає шкіру. Шум хвиль заглушує все навколо».

– Бо могла б іноді сама готувати ті пиріжки чи спекти печиво. Але ж ні, надто зайнята для такого. Зад до дивану приріс, а морда до телефону приклеїлася.

«На горизонті видніється яхта з білими парусами. І ось я вже на палубі».

– Твоя мати нестерпна! – плеще отрутою з однієї сторони тато, коли Софія витирає чашки.

– Твій батько – повний засранець! – говорить їй у друге вухо мама, коли дівчина одягає пальто.

«Яхта, на який я стою, тоне! Де рятувальний жилет?», – приречено подумала Софія і сховала чашки у сервант.

 

Додому Софія повернулася зовсім знесилена. Кинувши пальто на комод у веранді, а черевики у різні кутки приміщення, вона, досі тримаючи у руках сумку, завалилася у ліжко. А тоді притиснулася до стіни, згорнулася у позу ембріона та натягнула на себе плед.

Вона любила батьків. І батьки любили її. Але вони ненавиділи один одного. В цьому і була найбільша проблема. Бо ця ненависть отруювала її все свідоме життя. Як можна бути щасливою у такій сім’ї? Лише коли дівчина переїхала у власний дім, зрозуміла, що означає вислів «блаженна тиша».

Саме ця тиша зараз стала найкращими ліками проти трунку, яким накачали її батьки.

Нарешті заспокоївшись, Софія потягнулася у кишеню до телефону. На екрані було сповіщення про пропущений дзвінок від Марини, – однокласниці й подруги дитинства.

Дивно, вона і не чула дзвінка, хоча телефон весь час був при ній…

Кілька рухів по екрані й Софія вже набирала Марину. Подруга відповіла після шостого гудка.

– Алло, – тихо проказала.

– Вибач, я не чула, як ти телефонувала…

– Нічого.

– Ти по справі чи хотіла просто побалакати? – запитала Софія.

– З ким ти знову теревениш? – прогримів по ту сторону чоловічий голос.

– Це Сашко? – запитала Софія.

– Так. Ми…

Але Марина не договорила, бо її перебив чоловік.

– Поклади той клятий телефон і йди сюди!

– Поговоримо завтра, – швидко відповіла Марина і натиснула відбій.

Софія відклала телефон і скривилася. Знала б вона, що Сашко вдома, то не набирала подругу. Тепер у чоловіка буде ще один привід для сварки. Хоча, коли це йому потрібен був привід, щоб влаштувати скандал?

Ще одна капля негативу у її денному стакані терпіння, переповнила посудину.

Дівчина щільніше загорнулася у плед і не роздягнувшись, задрімала.