Читати книгу - "Б’юсь об заклад, моя?, Рошаль Шантьє"

Розділ 4.1

П'ятниця проходить у метушні. Тая вся рознервувалася через знайомство з Аланьєвими, он, навіть на професійний макіяж записалася. Потім, правда, запис скасувала, але говорить це багато про що. А я в передчутті суботньої вечері та зустрічі з нареченою брата. Не назву себе гулякою, але стогнати з приводу вечірки, на яку я збиралася і не потрапила, доки не припинила.

— Ти тільки в лице її вівцею не назви, — радить Тая, і я трохи дивуюсь. Ось як на неї нервування діє.

— Що ж. Тоді Влад точно сказиться, — погоджуюсь, а сама думаю яким сіном цю вівцю годувати. Вона ж вегетаріанка.

П'ятничний вечір, а я гупаю вхідними дверима вже о третій годині. Останню пару скасували, ось я і примчала Флешем, як тільки змогла. Переодягнулась і спустилася на допомогу.

— Давай приготуємо все м'ясне, — пропоную, коли ми сідаємо обговорювати меню.

— Я, звичайно, думала про це, але ідея заздалегідь провальна, — хихоче мама, і я підтримую.

Ми добряче втомлюємося, поки прогортаємо ресурси в пошуках чогось людського і не м'ясного. Як на мене, поєднання взагалі не для святкового столу, але моя думка у цьому питанні не є ключовою. Моя зона відповідальності – інтернет. Перескакую з сайту на сайт та перекидаю найкращі рецепти в телеграм шеф-кухарю. Вона ж підійшла до питання по-старому: дістала записи рецептів за все життя, не менше! Навіть кулінарну книгу начаклувала. Але так само швидко від неї і відмовилася, та була написана італійською. Коли менюшка складена, мама командним тоном наказує батькові — що відбувається вкрай рідко — збиратися і ми втрьох висуваємося за продуктами.

 

— Не розумію, невже не можна було як завжди замовити з доставкою додому? — бурчить батько за кермом. Але не відмовляється, я мовчу.

 

Мама довго відбирає овочі: вдихає аромат помідорів, уважно розглядає перці та мацає фрукти. Спробувала була закинути до покупок серветки, але виявилося, що з блакитним візерунком не підходять і потрібні чисто білі в тон до тканинних. Більше самоврядністю я не займаюся. Ми з батьком лише ходимо хвостиком і возимо за маестро візок та й хихочемо, чого вже гріха таїти, над маминим підходом до справи.

По поверненню додому займаємося заготуваннями. Виникла ідея поїхати на улюблену дачу, вона ще далі за містом, там класно та річка поряд. Не покупаємося, звісно, зате повітрям подихали б, але на вихідні передавали дощ, тож ідею відкинули і було вирішено залишитися вдома.

Пораємося практично до вечора, навіть вечеряти сідаємо пізніше звичайного. Обстановка за столом аж ніяк не натхненна. Я помічаю, що тато трохи нервово ріже стейк. Мама спеціально побільше насмажила, щоб ми перед постом наїлися? Хихочу над власним дурнуватим жартом, мене ніхто не підтримує і не питає, чому сміюся. Це незвично, але й день завтра незвичний. Мама теж у своїх думках, і я можу їх зрозуміти. Син одружується, ще й так швидко, ще й на вівці. М-да... Передсвятковий настрій дуже такий собі. Сподіваюся, до завтра вдасться зібрати себе в купу, бо навряд чи з цього вийде щось… Та хоч щось!

У суботу справді накрапує дощ. Зранку будинок сповнений метушнею. Мама скидає неіснуючий пил з полиць, тоді як я виконую доручення на кухні. Все під суворим контролем. Доручено нарізати соломкою – нарізаю, сказано кілька щіпок солі – зроблено. Я сама покірність, бо хочу жити, а не померти через веганську їжу. Знаю, що мама дуже переживає і хоче, щоб все пройшло ідеально, і я дуже сподіваюся, що все буде саме так. Хоч би як нам не подобалася наречена брата, але якщо він з нею щасливий, то треба впізнати її ближче і спробувати потоваришувати. Це я, мабуть, із Тасею переспілкувалася. Проводжу по маківці в пошуках німба. Ні, не виріс.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍