Читати книгу - "Небезпечний фоторепортаж, Світлана Литвиненко"

-Діано, я думала ти завтра будеш,- Віка витерла очі намагаючись приховати свій сум,- викладай.

-Це ти розповідай, що в тебе там сталося. Невже знову посварилася з Русланом?- Діана сіла навпроти Віки на стілець.

-Я вирішила подати на розлучення. Не витримую більше постійних сварок. А ще він почав пити горілку майже кожного дня. Виходила заміж за нормального чоловіка, а вийшло, що за алкоголіка,- Віка потроху заспокоювалася,- звісно Лізку шкода, але краще нехай без батька росте чим бачити щоразу його п’яну пику. Він же до неї ні обізветься по-людські, ні до дитсадочка не відведе, ні пограється. У інших подивишся, чоловіки із своїми дітьми носяться, гуляють, іграшки купують, живуть для них. Не витримую більше.

-Мені шкода. Може я зможу тобі чимось допомогти?- запитала Діана подругу, розуміючи, що Вікі зараз набагато гірше ніж їй самій.

-Якщо тобі буде не тяжко, то купи мені кави,- попросила Віка,- не хочу виходити з кабінету з заплаканими очима, бо зараз почнуть, а чого ти, а що в тебе. Не хочу нічого нікому пояснювати. До речі, ти то сама як? Чи бачила знову свого каратиста.

-Я тобі пізніш про це розповім. А зараз я за кавою.

  Діана і Віка познайомилися ще навчаючись в університеті. Віка брюнетка з чорними очима та короткою зачіскою. Не високого зросту та з доглянутим зовнішнім виглядом. І не зважаючи на постійні не гаразди, що відбувалися у її родині виглядала достойно. Вони знали про одну одну все. І зараз Діані хотілося бути до кінця відвертою з нею та не могла цього зробити. Не тому що не довіряла їй. Хто-хто, а Віка секрети зберігати вміла, просто Діана не хотіла наважати її на небезпеку. Бо хто знає до чого все це приведе. Тому Діана сказала те, що мала сказати.

-Цей каратист власник замку і він хоче щоб я вела фоторепортаж про те, як він його буде реставрувати.

-Гадаю, нашим читачам це буде цікаво. Тільки навіщо йому така публічність?- поцікавилася Віка відпиваючи каву принесену подругою.

-А цього я не знаю. Добре Віка, якщо ти трохи заспокоїлася, то я піду працювати. Перед цим ще хочу до Матвія зайти. А про своє рішення ти ще подумай. Може твого Руслана варто на лікування від алкоголізму відправити.

-Я тільки за і я вже йому про це говорила. А толку ніякого. Поки сам не захоче кинути, ніхто його не переконає. А кине пити лише тоді коли здоров’я почне підкошувати. Я в цьому впевнена.  Розлучення це єдиний вихід. У мене після обіду інтерв’ю, і після нього до редакції я вже повертатися не стану. Тож побачимося завтра.

-Будь сильною,- Діана посміхнулася до Віки бажаючи збадьорити її, але та тільки знову розплакалася. 

  Діані було шкода Віку, але зарадити їй не могла нічим. Матвій, ще один друг та колега Діани, який писав статті про детективні загадкові історії. Колись Матвій мріяв бути детективом, а натомість став журналістом. Мав тридцять років і був одружений, його дружина чекала первістка. Не дуже високий, худорлявий і доволі симпатичний.  Свій кабінет він ділив ще з двома колегами та Діана хотіла поговорити з ним на одинці і їй пощастило, бо саме  у цю мить він був сам.

-Прийшла провідати чи по справі?- запитав Матвій після того як обійняв Діану.

-І провідати і прохання до тебе маю. Чи зміг би ти для мене зібрати інформацію про одного чоловіка нічого у мене не запитуючи?- Діана присіла на диванчик, який стояв тут у кабінеті.

-З тобою все гаразд?- Матвій уважно подивився на Діану присідаючи поруч.

-Зі мною все гаразд. Чесно. Так ти допоможеш?

-Звісно допоможу. Викладай, що вже відомо і те, що хотіла дізнатися,- Матвій взяв до рук блокнота приготувався записувати.

-У нашому місті є одна компанія. Ось її адреса,- Діана протягнула другові папірець на якому написала адресу компанії яка належала Назарові.

  Вчора коли виходила з будівлі звернула увагу на розташування. Діана спочатку не хотіла нічого виясняти та потім подумала, що так діло не піде. Повинна знати з ким має справу.

-Хочеш знати, що це за компанія і кому належить,- здогадався Матвій.

-А ще хочу щоб ти зібрав інформацію про його власника. Я тільки знаю, що його звати Назар. Але будь ласка не забувай про обережність. Цей Назар може бути небезпечний,- попередила Діана друга починаючи шкодувати, що можливо вона наважає його на небезпеку.

-Про це не приживай. Небезпека моя стихія,- посміхнувся Матвій,- постараюся якомога швидше про все дізнатися. Так у тебе точно все добре?

-Точно.

  Не встигла Діана повернутися на своє робоче місце, як її викликав до свого кабінету головний редактор Платон Дмитрович. Відклавши у бік папери та закривши вкладки на комп’ютері Діана поспішила, гадаючи по якому питанню її викликають. Мабуть це стосується матеріалу про замок. Ну що ж, чудова нагода дізнатися, що редактор думає, якщо вона вестиме певний час фоторепортаж про той замок. Діана постукала.

-Проходь,- почула голос Платона Дмитровича.

-Викликали?

-Викликав, хочу тебе познайомити з новим власником нашого журналу, який виявив бажання співпрацювати саме з тобою,- Платон Дмитрович підвівся із-за свого робочого столу за яким сидів.

-У нас змінився власник?- Діану ця новина здивувала,- відколи це?

-З сьогоднішнього дня. Знайомся, Назар Вікторович.

-Що?- Діана коли заходила до кабінету і не помітила, що крім редактора у ньому ще хтось знаходився і тільки тепер обернувшись вона помітила того самого Назара, який присів на підвіконник та схрестив руки на грудях посміхався,- це наш новий власник?

-Діаночко, та не дивуйся ти так,- Платон Дмитрович знову сів за свій стіл пропонуючи жестом руки Діані зробити те саме,- змінився тільки власник, а все інше лишається на своїх місцях. Назар Вікторович має чудову місію, реставрувати старовинний замок, той самий про який ти ведеш фоторепортаж. Хоче щоб ти весь час, у кожному новому випуску друкувала обновлення, як усе відроджується.

-І справді яка чудова місія,- Діана зробила вигляд, що вперше про це чує,- і що ви на це скажете Платоне Дмитровичу?