Читати книгу - "Житіє гаремноє"

же за хвилю настане, унеможлював мі всілякі порухи, оплівши єдною рукою мою шию, а другою в пасі. Все тепер було приготовлене, як належить.

З ногами, приліпленими до єго ніг, лежала-м попід ним, як би без чуття. Поволі зачав пропихати зброю свою вперед, а небувала твердість і великі розміри розсували слабенькі стінки і справляли мі біль, хоча й не такий, якого сподіваламся. Моя вийнятково делікатна будова причинила королеві великих труднощей, єднак, дякуючи своїй геркулесовій силі, подолав усі дівочі перепони. Кгди-м ся пробувала вирвати, то кождого разу єще дужче напирав, аж доки не застромив свою зброю так глибоко, же не лишив мі жадної надії на порятунок. Не звертав юж уваги на мої терпіння, а виконував свої рухи так натарчиво, же врешті слабовита матерія уступила тим ґвалтовним поштурхам.

А на сам останок приберіг такого сильного удару, же цноту мою залила дівоча кров.

Не мушу сповідатися, як страшними були мої терпіння, бо самі-сте їх зазнали завдяки тим незвичайним розмірам нашого пана. А найбільше допікало то, же брав мя силою, без пестощів. Ґвалтував мя й далі, до найтемніших закамарків ся прорвавши.

Аж от почула-м, же сили єго зачали підупадати, з грудей єму ся вирвав розкішний стогін, а тая страшна булава внет ся премінила в слабеньке і гіднеє жалю створіння. Не впізнала-м того, же він вийняв з мене, не могла-м повірити, же ціле моє нутро ся стрясло від ударів оцього нещасного, тлустого слимака, которому слина стікала на постіль.

Король ся положив біля мя і вповів, же то юж кінець моїм мукам і же нагородить мі всі дотихчасові неприємності.

Одпочивши трохи на моїм лоні, він підвівся і поміг мі встати з постелі, на которій позостали черлені доводи моєй страти.

— Глянь, моя укохана, — промовив до мя, — єще нині накажу вигафтувати на цім адамашку твоє ім’я золотими буквами, а потому повішу го разом з иньшими подібними орнаментами в єднім з покоїв мого гарему.

По тім обдарував мя гарячим цілунком і закликав невольниць принести ріжні строї жіночі, а кгди-м ся врешті прибрала, спитав мя з чулістю, чи не хтіла би-м відпочити хвилю в самоті. Не міг мя обдарувати нічим приємнішим. Відпровадили мя невольниці до покою, которий донині мі належить, і заснула-м з небувалою насолодою.

Розбудила мя невольниця, котора принесла вечерю, і повіла, же мушу ся по вечері прибрати, бо король намірився сю ніч спати зі мною. Що ж могла-м зробити? Опір юж не мав жадної сили, бовім цнота моя зостала сплюндрована.

Невольниці по вечері помогли мі зібратися, розчесали мя, напахтили, а затим повели в покій, з которого я не так давно вийшла-м. Зобачила-м свіжу постіль, а круж неї пишні китиці квітів небачених.

Незадовго прийшов мій пан і зара мя взяв в обійми. Тепер мя цілував у спосіб одмінний, мої вуста в своїх притримуючи, язика свого в уста мені вкладаючи і висисаючи мій. Рівночасно палючі доторки єго рук не оминали жадної часті мого тіла, неспокій викликаючи. Розкошуваннє без перешкод моїми вустами і дотиканнє всіх моїх потаємних зваб так єго почуваннє розпалило, же натихмістове (негайне) допущеннє єго до брам солодких сталося конечністю. А й моє тіло ся розпашило і не боронила му, же розібрав мя і поклався на мені.

І ту ся зі мною стало диво, бовім не чула юж болю, ані відрази, ані ляку, іно саму розкіш, кгди увійшов до мя цілий. Ба більше — забаглося мі, ажеби єще далій пропхався, і ціле тіло моє ся подало му назустріч. Нігди-м не могла юж забути тих чудовнійших почувань, которі мя охопили з кождим єго піхненнєм. Тепер сама юж відповідала му на кождий поцілунок. Приємності наступали єдна по другій так скоро, а були такі ошеломлюючі, же не могла-м дотямити, для чого натура позоставала в мені приспана так довго.

З тої ночі ціле моє життє, в гаремі утримуване, було самими іно думками про тую розкіш, котору зазнала, і чеканнєм на нові ночі. Єднак з часом пан мій занедбував мя, а провідував иньших, і їм тогді тоє перепадало, же ся призначало мі. Кгди ж такой споминав о мні, то діставала-м нагороду за всі дні.

Минуло кілька місяців, а король мя провідував юж так рідко, же не могла-м си місця знайти. І раз, кгди-м нарікала на свою долю, єдна гречанка спитала мя, чи не пробував король брати мя ззаду. Повіла-м, же так. І кгди-му того не боронила, бовім і мі ся то подобало.

— Але ж ні, — повіла гречанка, — не так, як си тоє міркуєш. Чи не знаєш, же жінка має до страти подвійну цноту?

Того-м, як стій, не знала-м.

— А єднак, то правда. Попід вівтарем Венус (Венера) єст иньша яскиня, єще барз таємніша. А єднак наш пан завше там свої офіри складає насамкінець.

Слухала-м тії речі ціла дрижуча і врешті спитала-м, чи король ся розкошував і з нею у той спосіб.

— Очевидно, і то багацько разів. Єк не віриш, то спитай иньших.

— Чи то можливе! — скрикнула-м, — аби-сь, черпала якуколвек приємність з того звірячого а противного натурі получення?

Гречанка з того ся тільки сміяла:

— Але ж ти єще невинна! Чи ж не відаєш, же ведля (на думку) всіх мужів, кождая часть нашого тіла створена єст для такой приємності? Єден ся розкошує тим, другий чим иньшим. Леч ті ся признаю, же і мі ся то вподобало, чую навіть гострійшу розкіш. Король наш любить вкладати свого лицаря по черзі в кожду з трьох яскинь.

— Боже мій! — внет здуміла-м. — То єще єст і третя?!

— Но так, єст. І див мя бере, же-сь не відаєш такої простої речі. Чи-сь нігди ті король не пробував водити прутнем коло вуст?

— Пробував.

— Ага, і що ж ти на тоє?

— Зціплювала-м зуби.

— Так-єм і мислила. Дуже-сь нерозумне чинила, бовім тілько відвабила від себе короля, а тепер нарікаєш, же тя відцурався.

— Для чого ж ніц мі не вповів? Для чого не повелів, як тоє королеві належить?

— Кілько можна повелівати? Раз тя виправ добре, а баче, же-сь мало що втямила, то юж далій рукою махнув... Ну, але не журись. Спробую нашому панові пригадати про тебе. Повім, же-сь на все юж готова.

 — Але ж не готова єще!

Знову мя страх обняв, кгди на уяву прийшло то все, що описала гре­чанка.

— Як ні, то ні. Чекай тогді сама на єго милосердє.

Хвилю поміркувала-м і постановила-м, же не є то аж такая дорога плата за тоті розкоші, которі на мя чекають. Як маю насамоті з жалю пропадати, то юж ліпше буде вволити волю мого пана. І сказала-м тоє гречанці.

Другого дня надвечір, кгди-м в чеканнях ся прислухала до кождого кроку, втворилися двері мого покою і прийшов усміхнений король.

— Тішуся, — повів, — же-сь набрала розуму і хочеш надолужити помарнований час. А я ті юж зо всіх сил догоджати буду.

Хтіла-м зойкнути, же не треба зо всіх сил,