Читати книгу - "Обраниця чаклуна, Олеся Лис"

Я ж побачивши захисника трохи підбадьорююсь, хоч і продовжую бути насторожі.

― Ви мене вб'єте… таким… чином! ― скидаю зі свого плеча руку Фріри, ослаблої від страху перед лордом. Слова підбираються насилу. Я довго думаю перед тим, як висловити свою думку, зробивши її найбільш зрозумілою для присутніх. ― Ніж брудний! Ви тільки… посилюєте мою хворобу!

Хто його знає. Може, у Касії була звичайна застуда, або грип. Але таким лікуванням не дивно, що її загнали в могилу. Скоріш за все вона вмерла від сепсису, спровокованого діями лікаря.

Від подібних думок дихання вже не завмирає у грудях, а навпаки, частішає. Вдруге вмирати, ще й у муках я не бажаю. Руки починають тремтіти від хвилювання, пальці чіпляються в покривало.

Чоловік в один крок долає відстань, що розділяє нас і, відтіснивши лікаря, притискає мене до своїх грудей.

― Все-все, маленька, ― погладжує він мою напружену спину. ― Ніхто тебе не чіпатиме. Я тут, поряд. І більше не дозволю тебе образити.

Чомусь на очах виступають сльози. Я змахую їх, не бажаючи розкисати перед цими чудовиськами. Не хочу здатися слабкою та беззахисною. Зрештою, хоч реакції тіла у мене підлітка, але сама я все ж таки доросла жінка, яка вміє тримати емоції під контролем. Та й розпливаються калюжкою від кожного доброго слова теж явно не варто. Якщо цей красивий чоловік настільки турбувався про мене, то де був раніше? Чому дозволив цим коновалам вбити справжню Касію?

― Ходімо звідси, ― наказує мій утішник, не дозволяючи мені навіть відсторонитися. А мені, між іншим, уже й повітря не вистачає, і тіло нагадало про свої потреби.

― Мені ... Нехай Белі залишається, ― видавлюю з себе. ― Мені… потрібна її… допомога.

Роблячи висновок з навколишнього оточення, припускаю, що занесло мене в часи пізнього середньовіччя. І як мені відомо, туалети там були представлені звичайними горщиками. Тільки сісти я на цей пристрій без сторонньої допомоги навряд чи зможу. А вже підійнятися й поготів.

― Я сам тобі допоможу, ― гладить мене по волоссю, притискаючи все тісніше.

― Мені боляче, ― здавлено хриплю. Лише тоді мене випускають із задушливих обіймів.

― Вибач, люба, ― виблискує усмішкою чоловік. Він ніби ненароком проводить долонями по моїх плечах, на секунду затримує мої руки у своїх, розглядає численні порізи.

― Мені… потрібна Белі. Ви не допоможете, ― знаходжу в собі сили наполягти на своєму, попри дивні відчуття, які поширюються від його пальців по моїй шкірі. Насупившись, обережно погладжує кожен шрам на передпліччі.

― Навіщо тобі Белі? ― хрипко питає.

― Мені потрібно в туалет, ― почервонівши випалюю правду. Зволікати не можу. Та і я не в тому віці, в якому соромляться природніх потреб.

Чоловік ледь помітно киває і кидає погляд у бік лікаря і служниць, які нерішуче завмерли. Орієс і Фріра, зрозумівши все, миттєво зникають за дверима. У спальні залишається одна лише Белі. Дівчина трясеться як осиковий листочок, ніби її запхали в клітку з диким тигром.

― Приводь себе до ладу, Кассі, ― звертається до мене чоловік, підводячись з ліжка. ― Я зачекаю за дверима. А потім відведу тебе до твоїх нових покоїв. Ці нікуди не годяться!

Я обережно сідаю на ліжку. Голова миттєво починає паморочитися. Занадто багато сили пішло на опір. До мене відразу підлітає Белі, згадавши нарешті про свої обов'язки, і допомагає підійнятися. Я повисаю на дівчині майже всією своєю вагою. Добре, що служниця дуже міцна, а Касія ― треба звикати вже це тіло називати своїм ― а я квола і тендітна.

― А? ― З губ зривається вигук.

― Ти щось хотіла, Кассі? ― одразу зупиняється чоловік. Він уже відчинив двері, щоб вийти назовні, але почувши мене, зупиняється і знову щільно прикриває дерев'яну стулку.

― А хто ви такий? ― обережно питаю, напружено наморщуючи лоба. У голові з'являється смутний образ. Я його вже бачила. Це точно. Може, не я, а Касія? Але її пам'ять поки що не здатна більше нічого підказати.

― О! ― Завмирає чоловік. ― Бідолашна моя дівчинка. Це, мабуть, наслідки хвороби, ― в його очах миготить щире співчуття. А в моєму мозку ідея, яка допоможе пояснити мою дивну та незвичну для Касії поведінку, ― Я твій опікун, Касія. Лорд Езерт Каор. Твої батьки заповідали мені подбати про тебе, поки ти не досягнеш двадцяти одного року і не навчишся керувати своїми силами, ― виблискує очима. 

Чомусь від цього погляду миттєво кидає у жар.