Читати книгу - "Основи некромантії. Академія темної магії, Велена Солнцева"

Глава 4

Як виявилося за воротами мене чекав згорілий воз, присипаний попелом від сіна, Ора з кам'яним виразом обличчя і пудовими кулаками, дарма що жінка, силища у неї точно була богатирська.

-Ти. - вона тицьнула в мене могутнім пальцем. - А ну стояти.

Тихо зітхнула, набираючись сил для нового забігу.

-Я нічого поганого не хотіла. - підняла руки вгору, каючись у своїй провині.

-Через тебе цілий віз сіна згорів, хто мені заплатить?

-Послухайте, я тут ні до чого. Всі питання до керівництва академії, це вони не дотримуються пожежної безпеки.

Ніздрі жінки почали роздмухуватися, вона схопила коня за недоузд, він обурено схропнув, ображений подібною безцеремонністю.

-Там сіна на два золоті було, вищої якості. - з натяком простягла вона.

Я могла лише розвести руками, навряд чи я зараз була схожа на ту, у кого водяться гроші, вся в сажі, у волоссі залишки сіна, які я так і не змогла витрусити, черевики в багнюці, не кажучи вже про штани. Коротше кажучи, враження я справляла сумне.

-Підеш зі мною. - суворо наказала Ора, повертаючись до мене могутньою спиною.

-Куди? - перепитала розгублено.

-Будеш відпрацьовувати шкоду яку завдала, якраз стайню почистити треба, вже майже місяць стоїть нечищена, як мій шельмець втік до торговки пиріжками, от і підсобиш мені. А як зі стайнею закінчиш, то дров натягаєш, ти наче дівка крепка.

Вона все розповідала так цікаво, що я навіть заслухалася, подумки уявляючи собі смертника, який посмів таку жінку кинути і піти живим. Ора обернулася, і помітила що я не поспішаю за нею слідувати.

-Чого стала як вкопана? Не скривджу, своїх дітей у мене немає, тож і на постій залишитися зможеш.

Жаль мені її стало, видно що жінка вона незлоблива.

-Ора, стривайте. - судорожно зашарила по кишенях, здається там завалялося кілька мідних кругляків. Нарешті вивудила п'ять монет. - Візьміть, це все що зараз є, решту віддам пізніше, обіцяю.

Жінка насупила брови, дрібноту не взяла, зиркнувши на мене спідлоба.

-Може все ж таки до мене підеш? Це мабуть краще ніж за чоловіками бігати.

І чому всі думають, що я проривала оборону тільки щоб побачитися з якимсь міфічним чоловіком. Подібною дурістю Катя не страждала давно, один раз сильно обпікшись, так і не змогла навчитися довіряти чоловікам. Кажуть юнацька любов найяскравіша і запам'ятовується, мою складно назвати яскравою, але вона безумовно була незабутньою. Особливо коли довелося перевестися в іншу школу через плітки та відео, на якому п'яну Катю розділили ледве не до гола. У той день вона вбила в собі кохання, і начистила морду тому козлу, який розпустив чутки, щоб помститися за те що вона з ним не захотіла спати. Катя вважала що ще рано для подібних стосунків, але Микита всім розтеревенив про її легкодоступність, після чого щось підсипав у сік коли вона прийшла до нього в гості, і зняв те відео. Після того дня я не могла близько підпустити до себе жодного хлопця.

-Я не бігаю до чоловіків, я майбутня студентка академії.

Мене зміряли уважним поглядом.

-Дуже ти квола для цієї справи. – Ора кивнула у бік академії. - Там дівки міцніші. Хоча, може норовом візьмеш. Добре, не треба мені грошей твоїх, піду у ректора вимагати компенсацію, якщо ти тут навчатимешся.

Впевнено кивнула.

-Тільки ви це. - озирнулася на всі боки. - За кілька днів приходьте, тоді точно вже тут вчитися буду.

Ора махнула рукою і почала спускатися з пагорба, я ж із приреченим виглядом дивилася в інший бік, мені треба йти до цвинтаря. Шкода що лопати немає, але це не означає, що я не можу її позичити. Постукала в невелике віконце на воротах, воно відкрилося надто швидко, точно ці гноми там весь час підслуховували.

-Чого тобі? - зовсім непривітно поцікавилися.

-Лопату можете позичити?

Мені вдалося їх здивувати.

-Навіщо?

-Піду труп викопувати. – сумно відповіла, викопувати категорично нікого не хотілося, але вибору не було.

-Це ще навіщо?

-Щоб оживити.

-Так вони самі вибираються.

Поки я розгублено блимала очима, за воротами почувся інший голос.

-Та дай ти їй лопату, бачиш дівка вся сива, може у неї з головою біда. Нехай копає собі.

Чоловік на пару хвилин зник з поля зору.

-Ось тримай. - він відчинив ворота і простяг мені лопату. - Тільки з поверненням, річ підзвітна, меня за неї відповідь держати.

Взяла інструмент, і подякувавши не таким уже й гидкам гномам, пішла шукати місцевий цвинтар.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍