Читати книгу - "Мисливець. У пошуках втраченого, Сано Бенсан"

Розділ 3

Десь я вже бачив цей погляд… Але точно не в цьому просторі. Мабуть, це вперше я не милувався цим світом, а насторожено вивчав постать перед собою. Чоловік років тридцяти, аби не збрехати, у звичайному офісному костюмі, з ідеально загладженим русявим волоссям і тими ж блакитними очима… Точно! Я їх бачив у «Соннарі», адже цей погляд чомусь запам’ятався, як сьогоднішнє число, і який важко забути. Цей чоловік так само уважно вивчав мене з ледь помітною посмішкою. 

— Хто ти такий? — одразу запитав я, зійшовши із місця респу. 

— МХ-01. Твій персональний провідник, — із неабиякою пихою промовив той, розправивши й без того статні плечі.

— І відколи це Етеріал надає персонального провідника? — запитав обережно, із підозрою оглядаючи його. Навіть дещо скептично.

— Власник цього костюма має персонального провідника.

МХ-01 пройшовся поглядом по моєму вбрані. Лише тепер і я оглянув себе: костюм чимось був подібним до реального, але без світляків та з купою нових панелей на наруччі, схожому до батькового. І все. 

— Це якесь трико… Де ти бачив, щоб мисливець ходив у лосинах? 

— Перепрошую, але це не лосини, це…

— Емікс, байдуже що це! — роздратовано гаркнув, вперши руки в боки. — Де нормальне моє вбрання? Я на нього кілька місяців фармив ефіри!

Він лише кліпнув до мене кілька разів і збоку з’явилась зелена консоль, із чисельними комірками, серед яких побачив і свій гардероб. Потягнувся до потрібної, та Емікс притримав мою руку.

— Надалі він мало чим тобі допоможе. Але можеш одягнути на час підготовки.

І при цьому його очі якось дивно зблиснули, наче вже мав би відчути в цьому якийсь підступ. Та все ж я перевдягнувся… Щоправда, відчуття були кардинально інакшими. Та я не звик виділятись із натовпу, адже так би лише привертав чимало до себе уваги. Тому влаштовували звичайні штани та куртка із захисним покриттям. Необхідних консолей і датчиків там теж вистачало. Звісно, не останній писк етеріальської моди, але в мене була інша ціль. Хоча, якщо врахувати, що довгий час за мною слідкували спецслужби, то мене впізнали б навіть зодягненим папугою. 

— Чому не можна увійти в Етеріал, як завжди? В мене купа справ, які…

— Знову спробувати зламати нашу систему? — всміхнувшись, запитав Емікс.

Погляду від мене не зводив, доки поправляв на куртці капюшон. Потягнувся до борда, але Емікс знову спинив.

— Ей, він мені потрібен!

— Поки триватиме навчання, то ні. 

І слідом за його словами консоль зникла, а я невдоволено зімкнув губи. 

— Перші кілька хвилин, а ти вже такий нестерпний.

— Гадаю, варто сприйняти це, як похвалу? — він криво всміхнувся.

— Ага, помрій, — буркнув у відповідь, оминувши його. — Ну то розказуй, що за нововведення і до чого мені там готуватись? І зміни ось це от дрантя!

Окинув оком його діловий костюм, немов не знати в якому світі ми знаходимось.

— І чим тобі не подобається мій костюм? Це класика, між іншим, — він гордовито задер носа, немов насправді образився.

— Класика? — я здивовано здійняв брови й знову пройшовся поглядом по провідникові. — Еміксе, це відстій. Таку класику лише в музеї виставляти. Крім того, в Етеріалі ти лише привертатимеш увагу до нас.

Емікс прицмокнув невдоволено губами й вже наступної миті стояв переді мною в такому ж трико, як і моє, тільки з якимись незрозумілими світловими проділками. Дивно, вони рухались ніби електричні розряди під поверхнею костюма. 

— Прикольно. Гадаю, такий більше ніде не продається?

— Звісно, що ні.

Задоволено всміхнувся і викликав нову консоль, на якій ввів якісь незрозумілі комбінації, за якими я навіть не встигав. Слідом за тим над наруччям виникла голографічна мапа. Теж незрозуміла для мене. А вона здавалась мені геть незнайомою.

— Що це?

— Шлях, який ти повинен пройти.

— Пройти для чого? 

— До цілі.

А от цю фразу він додав з досить дивною інтонацією. Коли глянув на нього, то здалось, що й погляд, як у живої людини по той бік Етеріалу. Хотілося розпитатися більше про його власника в реальному світі, але за подібне знову влетить покарання. Мабуть, саме тому багато хто, буквально ховалися від своєї реальності саме в цьому місці…

— Це якось пов'язано з оновленням? — запитав більш обережно, поглядаючи на дисплей. Вже звично було очікувати після зайвих запитань повідомлення від системи, але цього разу вона мовчала. Отже, рухався вірним шляхом.

— Звісно.

— Але ти мені нічого суттєвого не розповіси?

— Авжеж.

Я скривив губи й глипнув на нього скоса.

— То який ти тоді провідник, якщо навіть нічого путнього не розповідаєш?

— А ми хіба тут для розмов?

— А хіба…

Та вже наступної миті я промовчав, дивлячись, як простір змінився і нас було перенесено в сам Етеріал. Сяйво нічного міста не могло перевершити сяяння зірок угорі. Ніколи не розумів, як така ідея спала на думку винахідникам, але я був вдячний за це. Хоча лиш подумки. Здалося, що після оновлення вони стали ще яскравішими, а так би хотілося, щоб і мама побачила цю красу. Вона всіляко відмовлялась поринати в Етеріал, чомусь для неї воно було важким для сприйняття. Але вірив, що одного дня хмари над нашим світом розійдуться і мама теж милуватиметься зорями.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍