Читати книгу - "Сварлива рок-зірка в літах, Рік Вейкман (Wakeman)"

Але нам було дуже весело.

"Atlantic Blues" був чудовим періодом для мене. Ми регулярно репетирували і за короткий проміжок часу перейшли від дуже поганого виконання до просто поганого.

Потім одного разу Кен прийшов до нас і сказав: "У нас концерт!". Ми готові були провалитися крізь підлогу. Тоді всі мріяли отримати підходящий виступ – визнання було величезним. У багатьох пабах у цьому районі звучала жива музика. Мій місцевий паб називався "Тімбер Карет", він знаходився на дорозі А40 у Нортхолті, і був, мабуть, найвідомішим тим, що розважив радянського прем’єра Косигіна, коли тому потрібно було відлити, коли його кавалькада одного разу проїжджала повз. Легенда свідчить, що він наполягав на тому, щоб скористатися туалетом у громадському барі – хтось, мабуть, підслухав його слова, і що це був туалет, яким користувалися пролетарі. Протягом дванадцяти годин після того, як згадана комуністична сеча потрапила на демократичну порцеляну, над пісуаром, про який йде мова, з’явилася табличка з написом "Тут сцяв президент Косигін", разом із датою та точним часом. Тепер тут Макдональдс. Табличка в них не висить.

Трохи далі по дорозі A40 у напрямку Хейєс був ще один паб, збоку якого був зал зі сценою, де влаштовували поп-рок-вечори, і одного разу "Atlantic Blues" отримав виступ для підтримки рок-гурту з Франції. Нам набридло грати одним в Залі Цивільної Оборони, так що це була приємна новина. Я не можу передати вам, як ми були схвильовані.

Прибув інший гурт, і ми були вражені, тому що кожен з музикантів мав свій підсилювач, що було нечувано. У барабанній установці було, мабуть, двадцять три тарілки – у Кена була лише одна. Нам повідомили, що нам доведеться грати півгодини, що нам не заплатять, але якщо ми зіграємо добре, ми можемо розглядати можливість повторного ангажування, і тоді, можливо, нам вийде п’ятірка на всіх. Я був ще більше схвильований зараз, маючи перспективу отримати гроші за гру в майбутньому.

Потім я оглянув зал.

Піаніно на сцені не було.

- Де фортепіано? — не безпідставно запитав я.

- Воно ось там, — сказав хазяїн, показуючи на інший кінець приміщення.

Звичайно, піаніно стояло біля стіни в іншому кінці залу. Ми намагатися перенести його, але господар зупинив нас, сказавши, що на сцені мало місця, і інструмент повинен залишитися там, грайте або ідіть собі геть. Мені хотілося грати за будь-яких обставин, тому я залишився це на цьому.

Тієї ночі там була якась дивна атмосфера. Коли ми прийшли, я належним чином пройшов у зал і сів за це самотнє піаніно, а 150 осіб було між мною та сценою. Гурт почав грати, і я нічого не міг почути, Кен був скрізь, мене ніхто не чув, і це була катастрофа.

Потім спалахнула неймовірна бійка.

У натовпі між мною та гуртом.

Я продовжив кілька тактів, намагаючись розгледіти кулаки та розбиті пляшки цієї досить жорстокої сутички, але незабаром зрозумів, що це насправді була досить небезпечна ситуація, і, крім того, ніхто не слухав. Майже синхронно гурт припинив гру та втік до найближчого виходу, який міг знайти, несучи з собою своє дорогоцінне спорядження. Ми всі пірнули у фургон і помчали геть до того, як прибула поліція, щоб припинити бійку, яка виявилася сутичкою між двома ворогуючими місцевими бандами.

Алан Леандер був випотрошений і сказав: "Яка марна втрата часу!".

"О, не знаю, — сказав Кен, піднімаючи дуже дорогу пару тарілок, що належали ведучому рок-гурту, — тепер у нас, здається, є три тарілки!".

Після досить дивного перебування в клубі по інтересах для людей з психічними розладами – тільки не розпитуйте – я приєднався до місцевого квартету, гурту танцювальної музики, який багато працював для весіль та інших сімейних заходів. Це були нормальні гроші, три фунти стерлінгів за ніч – майте на увазі, що коли ви в школі, а середні кишенькові гроші становлять половину крони, три фунти стерлінгів – це серйозна сума. І цей колектив працював три ночі на тиждень, переважно у вихідні. Це був незвичайний склад – гітара, барабани, фортепіано та кларнет – але в ті часи люди не морочили собі голови.

Цей останній гурт називався "Concorde Quartet", і першою проблемою було те, що, поки я не приєднався до них, це було тріо. Групою керував хлопець на ім’я Берні Вік, барабанщик років за двадцять, який жив із мамою й татом у Саут-Харроу. Він працював на "Boosey & Hawkes"[6], що означало, що він мав доступ до дуже дешевих нот, і це було чудово; Крім того, робота була загалом дуже місцевою, багато заходів проводилося в "Ealing Borough Social Club".

Очевидно, їхній попередній піаніст щовечора злився. Грати було добре протягом першої години або близько того, але багато з цих заходів у клубі тривали по чотири-п’ять годин лише з кількома короткими перервами. Тобто піаніста доводили до паралічу, і він не міг грати навіть перед тим, як подавали закуски; ще гірше, коли під час розрізання торта він намагався трахнути наречену. Я вважаю, що така проблема призвела до його відставки.

Перший концерт відбувся в пабі "Tithe Barn" у Саут-Харроу. Мені було чотирнадцять, і я ніколи раніше не був у пабі, у всякому разі, щоб випити. Проте в мені було вже шість футів два дюйми зросту, і я виглядав старшим за свій вік, тому це не було проблемою. Тут був громадський бар, салон-бар і лаунж-бар, який також виходив у бальний зал. Якщо ви хотіли почути музику, ви платили додаткове пенні за свою пінту пива і йшли в лаунж-бар.

Ми почали шоу в "Tithe Barn", і воно було неймовірним. Там були хлопці, які голосно співали та робили побажання на якісь твори, і я чудово проводив час. Час від часу хтось ставив свою пінту на моє піаніно й йшов танцювати.

Приблизно через годину Берні сказав: "Дякую, леді та джентльмени, зараз ми зробимо перерву". Зустрінемося через п’ятнадцять хвилин, щоб знову послухати музику". Потім він обернувся до мого піаніно, вказав на колекцію повних пінтових склянок і сказав: "Рік, друже, тобі краще зайнятися кількома з них, вони вже не вміщаються ...".

Що?

Виявилося, що завсідники мали звичку купувати напої для групи та залишати їх на піаніно – тож за шістдесят хвилин у мене було чотири пінти, щоб зайнятися ними. Поки я їх випив, їх замінили ще три та пара порцій шотландського віскі. Після цього я почав пити