Читати книгу - "Сварлива рок-зірка в літах, Рік Вейкман (Wakeman)"

я тут. - Я все чув про те, який ти чудовий музикант.

- Дякую, містере Конн.

- Джеймс дуже високо відгукується про тебе і каже, що ти один із найкращих молодих гітаристів країни.

- Я граю на органі, містере Конн.

- Так, один із найкращих молодих органістів країни.

- Мені сказали прийти сюди, щоб отримати зарплату за сесії. Шість сеансів по 2 фунти стерлінгів за сеанс, тобто 12 фунтів стерлінгів, містере Конн.

- Це неймовірні сеанси, чи не так? І, ви знаєте, теж дуже популярні...’

Я просто продовжував казати "Так" і "Дуже дякую" майже всьому, що виходило з вуст Мервіна Конна. Він продовжував говорити, а потім раптом підвівся з-за свого гігантського столу. Автоматично я теж підвівся. Мервін був меншим, ніж я думав, тому, коли він підійшов до мене, йому довелося витягнути руку, щоб обійняти мене за плече. Він повільно провів мене до дверей і сказав:

- У тебе велике, велике майбутнє, Роккі...’

- Рікі.

- Так, велике, велике майбутнє, Рікі. З того, що я чую, ти будеш там, в ряду великих імен.

- Дякую, містере Конн.

Коли ми стояли у приймальні поруч із дівчиною за столом, він узяв мою руку обома своїми і сказав:

- Якщо тобі потрібно буде зі мною поговорити, ти знаєш, де я, приходь.

Тоді він обернувся, пройшов у свій кабінет і зачинив за собою двері.

Я посміхнувся дівчині, в захваті від того, як добре пройшла зустріч, і спустився вузькими сходами. Я пішов до своєї машини і, як тільки я сідав, до мене дійшло, що я не маю своїх грошей! Я повернувся вулицею, повернувся до дверей офісу, піднявся вузькими сходами до приймальні.

- Будь ласка, чи можу я знову побачити містера Конна? — запитав я.

- Боюся, що він пішов на зустріч.

Мене не було в офісі буквально тридцять секунд.

- Коли він повернеться?

- Через тиждень.

- Ой. Тож як я можу його дістати?

- Просто подзвони йому.

Я дзвонив тижнями, раз за разом, але так і не додзвонився.

Мервін Конн.

Мені так ніколи і не заплатили.

Я подивився на це так: я був молодим, недосвідченим, і тут був шанс зіграти на BBC з деякими з найкращих гравців світу. 12 фунтів стерлінгів було б чудово, але я все одно вважав, що у мене все добре.

Через багато років я зустрів Джеймса, і ми сміялися над Мервіном і днями "часу без голки". Ці шановані ветерани щиро любили ті дні і відчували привілей, що так багато чого від них навчилися.

- Знаєш, Джеймсе, мені так ніколи і не заплатили...

- Знаєш що, Рік? Нікому не заплатили!

Ви запитаєте, як шістнадцятирічний хлопець став грати в пабі з одними з найкращих музикантів країни? Це сумна розповідь про гівняну техніку, бунт і бойове хрещення алкоголем, тож слухайте мене ...

На той час, коли я отримав "оплачувану" роботу від Мервіна Конна, я вже був ветераном кількох робочих ансамблів. Дозвольте мені спочатку розповісти вам про казково названий "Atlantic Blues". Коли я тільки починав, бути піаністом становило практичну проблему через банальні грошові причини. Ви могли придбати гітару приблизно за п’ятірку, але маленьке електронне фортепіано обійдеться вам приблизно в 50 або 60 фунтів стерлінгів. Враховуючи, що середня тижнева зарплата становила близько 14 фунтів стерлінгів, а мої кишенькові гроші становили 25 пенсів у сьогоднішньому розрахунку, це була астрономічна ціна. Крім того, не було підходящої або легкодоступної форми підсилення для електронних фортепіано, тож навіть якщо ви накопичили на такий інструмент, була ймовірність того, що вас все одно ніхто не почує. Практичним наслідком всіх цих проблем було те, що ви, зрештою, обходилися грою на старомодних акустичних піаніно.

Досить часто склад гурту визначався більше тим, яким обладнанням хтось володів, аніж їхніми фактичними музичними здібностями. Протягом багатьох років говорили, що Білл Уаймен першим приєднався до Rolling Stones, тому що мав більше обладнання, ніж у решти. Кен Холден з Atlantic Blues був таким же, хоча на цьому схожість між нами та Stones закінчилася. За його власним визнанням, Кен був досить неадекватним барабанщиком за повною установкою, але, як не дивно, через те, що він був у "Хлоп'ячій Бригаді"[5], він блискуче володів малим барабаном. Він знав про цей недолік і навіть намагався скласти набір із малого барабана з BВ і басового барабана, але в нього була лише одна тарілка. Тоді він підвищив ставку, купивши барабанну установку "Gigster" — вона коштувала лише 12 фунтів стерлінгів в універмазі "Вулворт" і була найдешевшою, найогиднішою та найтендітнішою установкою, яку тільки можна уявити. Вона був настільки слабкою, що коли ви натискали на педаль, бас-барабан ставав повністю овальним. В середньому на її знищення знадобилося трохи більше ніж дванадцять секунд. Я вважаю, що вони дуже цінні в наш час, тому що багато з цих установок просто не витримали часу. Тоді вони були жахливо паршивими, але це був комплект, тому на Кена раптом з'явився попит. Кен був дуже схожий на Кіта Муна – не з точки зору його вміння грати на барабанах, Боже, ні, а через те, що він абсолютно не знав про те, що відбувається навколо нього.

Після цього він зробив майстерний хід.

Він купив фургон.

Нічого не думай: ти хочеш бути в групі? Якщо у тебе був фургон, це був твій гурт!

З другом Кена, Дереком, на бас-гітарі, мною на фортепіано, Кеном на барабанах і справді хорошим рок-н-рольним гітаристом на ім’я Алан Леандер, ми створили у 1963 році Atlantic Blues. Кен написав нашу назву на борту свого пошарпаного старого фургона, і ми були в бізнесі. У нас навіть був менеджер, Пол Саттон, також член Boys’ Brigade, йому було тринадцять років. Ми репетирували в Залі Цивільної Оборони в парку Нортхолт, і це було дуже весело. Ніхто не міг дозволити собі мати належні підсилювачі, але, на щастя, Кен працював електриком в "London Transport" і був трохи чарівником в електроніці. Він купив зламаний старий підсилювач Vortexian за 1 фунт стерлінгів і якось полагодив його, навіть підключивши три входи – спотворення були жахливими, і насправді було чутно лише один із трьох входів... нам було все одно, у нас був підсилювач! Хлопці повісили мікрофон біля мого фортепіано, так що я був практично підсилений; Алан позичив Кену 1 фунт, щоб купити підсилювач, тож в нагороду Алан завжди отримував "гучний" вхід.

По суті,