Читати книгу - "Поклик племені, Маріо Варгас Льоса"

видано лише посмертно) — виникло внаслідок його намагання розвинути «науку про людину» і збагнути функціонування суспільства. Більше відомостей про нього є після того, як він закінчив Оксфорд і приїхав в Единбург, де між 1748 і 1751 роками завдяки лорду Кеймсу, ще одній постаті шотландського Просвітництва, прочитав низку публічних лекцій, які мали великий резонанс і зміцнили його авторитет. Тексти цих лекцій загубилися, але про них відомо з нотаток студентів, які на них побували. Перша розповідала про риторику і про те, як народилася мова, людська комунікація, діяльність, яку Сміт вважає не лише необхідною умовою виживання, але разом із належним і симпатією, товариськістю і здоровим глуздом визнає основами суспільного життя і його скріпи: соціалізацію. Аби довести це, він наводив приклади з літератури. На його думку, ясна, пряма і лаконічна мова краще виражає емоції, почуття та ідеї, і їй треба надавати перевагу перед пишномовним і бароковим стилем (як у третього графа Шефтсбері, казав він), характерним для обраної меншості, в яку не допущено пересічну людину.

На іншій своїй лекції, про юриспруденцію, Сміт зробив начерки деяких ідей, які розвине згодом, виходячи з тези Девіда Г’юма про те, що «власність є матір’ю цивілізаційного процесу». Ця тема захопила найкращих шотландських інтелектуалів того часу. Наприклад, лорд Кеймс стверджував, що найвиразнішим інстинктом людини є інстинкт «володіння» і що з цього народилася приватна власність і до певної міри саме суспільство. У своїй книжці «Historical Law Tracts» (1756), лорд Кеймс стверджував, що розвиток історії складається з чотирьох етапів: а) вік мисливців; б) вік пастухів; в) вік рільників і, нарешті, 4) вік торговців. Обмін товарами — як всередині, так і за межами власне групи, — либонь, є справжнім двигуном цивілізації. Урядування з’явилося тоді, коли члени громади усвідомили важливість приватної власності і зрозуміли, що її треба захищати при допомозі законів та органів влади, які забезпечуватимуть їх дотримання. Ці ідеї справили великий вплив на Адама Сміта, який їх перейняв і згодом став поглиблювати і уточнювати. Можливо, ще в роки, проведені в Единбурзі, в нього окреслилось переконання — яке залишиться в нього на все життя, — що найбільшими ворогами власності та влади є знатні латифундисти, оті аристократи-рантьє, які часто примудрялися скинути владу, яка обмежувала їхні можливості, і саме тому становили загрозу для правосуддя, суспільного миру і прогресу. Завдяки тим лекціям в Единбурзі у цьому молодикові почали вбачати невід’ємного учасника того руху шотландського Просвітництва, який здійснить революцію в ідеях, цінностях і культурі своєї епохи.

З Единбурга Адам Сміт перебрався у Ґлазґо, де прожив тринадцять років, до 1764-го, недовго викладаючи логіку і метафізику, а згодом моральну філософію. З того часу ми знаємо про його життя більше; жив він там зі своєю матір’ю і кузиною Джанет Дуґлас, які провадили його домашнє господарство всі роки, коли він мешкав у Шотландії. Він вів життя, позначене стоїчним, пресвітеріанським аскетизмом, де не було місця ні алкоголю, ні, ймовірно, сексу — він так і не одружився і ніхто не чув, щоб у нього була наречена, а всі поголоски, які ходили про його мнимі романи, віддають чимось нереальним, — цілком віддавшись викладанню і науковому дослідженню. Його авторитет викладача був настільки великий, що Джеймс Босвелл, майбутній біограф Семюела Джонсона, записався до Університету Ґлазґо, аби слухати його лекції. За свідченням його учнів, читав він їх по писаному, хоча часто відходив від своїх конспектів, аби розвинути чи уточнити деякі теми, і не любив, коли учні робили нотатки, поки він говорив («I hate scribblers») («Ненавиджу писак»). Він також відзначився як адміністратор: йому доручали організацію і керівництво бібліотекою і придбання для неї книжок, будівництво приміщень для нових дисциплін та залучали до ведення адміністративних та фінансових справ університету, в якому він згодом став деканом і проректором. І за всю цю діяльність він заслужив на таку саму повагу і хвалу, як за свою інтелектуальну працю.

У ті роки Ґлазґо переживало надзвичайний розквіт — завдяки відкриттю ринків, що породила Угода про Унію з Англією, і особливо завдяки торгівлі тютюном, який кораблі привозили з Вірджинії, що в Сполучених Штатах, а потім розвозили по Об’єднаному Королівству і решті Європи. Як пише Артур Герман у своєму есеї про шотландське Просвітництво, саме в той час і через помітний розвиток, що його переживало Ґлазґо, Адам Сміт зацікавився операціями великих підприємств. Завдяки своєму другові, який був одним із тютюнових королів міста, він зумів пізнати їх зсередини: «Сміт був добрим другом Джона Ґлассфорда, який інформував його про те, що діється в Америці, і водночас дуже зацікавився створенням «Багатства націй». Лорд-провост Ґлазґо Ендрю Кокрейн організував Клуб політичної економії, членами якого були Сміт, Ґлассфорд і ще один впливовий торговець тютюном Річард Освальд. Кокрейн навіть головував на засіданні міської ради Ґлазґо 3 травня 1762 року, коли професора Сміта обрали “почесним городянином міста”»[3].

«Теорія моральних почуттів» (1759)

Перша книжка, яку публікує Адам Сміт, «Теорія моральних почуттів» (1759)[4], упродовж років витворювалася на його лекціях; вона показує, наскільки турбота про мораль домінувала в його покликанні. У тезі, яку він там розвиває, присутні ідеї його колишнього вчителя Френсіса Гатчесона, Девіда Г’юма, ідеї Руссо про нерівність і Бернарда де Мандевіля про мораль. Але в книжці вже наявні власні ґрунтовні міркування, перше наближення до тієї «науки про людину», яку він змолоду мріяв створити.

Деякі слова є ключовими для розуміння цієї книжки — симпатія (у сенсі емпатія), уява, належне, безсторонній спостерігач, а також запитання, на яке це об’ємне дослідження шукає відповідь: чим зумовлене те, що людське суспільство існує, залишається стабільним і з часом прогресує замість того, аби розпастися через суперництво, протилежні інтереси та егоїстичні інстинкти та пристрасті людей? Що робить можливим соціалізацію, той клей, завдяки якому суспільство тримається вкупі попри різнорідність людей і характерів, які його утворюють?

Люди знайомляться через уяву і природне відчуття симпатії до іншої людини, яке зближує одного індивіда з іншим, чого б ніколи не сталося, якби людськими діями керував лише розум. Це почуття симпатії та уява притягують незнайомих людей і встановлюють між ними зв’язок, який ламає недовіру і створює взаємну солідарність. Бачення людини і суспільства, яке передає ця книжка, є позитивним і оптимістичним, бо Адам Сміт думає, що попри всі ті жахіття, які чиняться, доброта — тобто моральні почуття — переважає над ницістю. Гарний приклад цієї вродженої моральності, яка є характерною для більшості людей, з’являється на останніх сторінках книжки: «Сказати комусь, що він дурисвіт, є найсмертельнішою образою [...] Людина, якій би випало