Читати книгу - "Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз"

— Подвійне віскі, будь ласка. А можна і потрійне, — я сів на стілець біля бару і зробив замовлення. Бармен спочатку був чимось зайнятий, але потім таки відповів. А потім чомусь застиг, дивлячись на мене. Хотілося сказати йому декілька лагідних словечок, щоб він почав рухатися. Дивлячись на такий сервіс, я одразу ж зрозумів, що в моєму барі буде ідеальна дисципліна.

— Захаре? Це ти? — раптом сказав той чоловік і я підняв брови.

— Перепрошую? Ми знайомі?

— Не впізнаєш мене? — продовжував бармен, а я нічого не розумів.

— Вибачте, ви мабуть мене переплутали з якимось іншим Захаром, — я чомусь намагався бути ввічливим.

— Я Остап. Брат Єгора, твого найкращого друга. 
Спочатку я в це зовсім не повірив. Але потім уважніше розглядаючи бармена, почав впізнавати в ньому деякі риси. Ми почали говорити про минуле і про те, хто як живе зараз. Не скажу, що я був дуже радий цій зустрічі, бо дружив я лише з Єгором. Але хоч щось нове в цій нудній вечірці мене задовільнило.

— Ти відмінно наливаєш віскі, — я підняв свій стакан і посміхнувся. Остап чомусь був таким розгубленим, що хотілося просто підтримати його. 

— А ти напевно дуже важлива людина, якщо сьогодні тут. Вони всі такі…дуже успішні.

— Та не зовсім. Це просто через весілля сестри, — без будь-яких зайвих думок я сказав це.

— Діана вийшла заміж? — поцікавився Остап.

— Що? Ні, — я розсміявся, бо це було мабуть єдиним, чого б сестра так сильно хотіла, — це через весіляя Т…— я різко замовк. Бо в голові відразу зʼявились спогади про той зошит Терези і про те, які почуття між ними з Остапом були. І як він часто приходив, коли вона поїхала, щоб спитати, що сталося.

— Весілля Терези? — Остап став наче деревʼяний і я зрозумів, що його почуття нікуди не зникли навіть через стільки років. Дуже дивно таке.

— Вибач, я… я не мав цього казати. Ти ж був закоханий у неї. 
Остап був вражаений, але нічого не встиг сказати, бо кудись його покликали. Я ж сидів і дивився в свій стакан. Здається, щойно я зіпсував настрій Остапу. Якщо не гірше. Проте далі все стало лише цікаіше, адже до мене підійшла сама Тереза.

— І як тобі без сестри? — вона торкнулась моєї спини.

— Чудово, — буркнув я, — ніхто не задовбує. 

— Ти надто гостро все сприймаєш, — Тереза закотила очі. 
В той же момент повернувся Остап і мене дуже дивувала його спокійна поведінка. Лише від одного імені Терези, здається, його починало трясти. А тут вона вже майже поряд з ним, а Остап спокійний, наче нічого й не було ніколи.

— Ти щось будеш? — спитав я в сестри, — а мені ще віскі.

— Буду вино, — Тереза опустилась на стілець поряд. 
Остап прийняв наші замовлення і я почав помічати, що у нього тремтять руки. Яка ж дурня, так себе мучити через якісь дурні почуття. Я відвів голову вбік, щоб не бачити цього тупого приниження.

— Будь ласка, — Остап протягнув їй келих і завис, тримаючи його. Чесно, це все було настільки огидно, що я мало не закочував очі. Вони обоє стояли як вкопані, але більше нічого не робили. Ось що робить з людьми кохання. Робить ідіотами.

— Чекатиму тебе за столиком, — нарешті сказала до мене сестра, — навіть не думай не прийти, — я ненавиджу наказовий тон в мій бік, але чомусь саме Терезі я часто таке пробачав. Напевно тому, що по-суті ми дуже рідко бачились.

— Це якась твоя подружка? — раптом спитав Остап, — бо це ж і у неї вчора було весілля.

— Остапе, — я важко глянув на нього і не розумів, чи він насправді такий загальмований, чи просто прикидається, — ти не впізнав її?

— Кого? — він округлив очі і мені хотілося просто прикрити своє обличчя долонею від цієї дурної розмови. Невже він справді не жартує.

— Це Тереза. Її весілля було вчора. 
Далі на його обличчі промайнуло, мабуть, мільйон емоцій, але все одно він залишався практично непорушним. Я почувався так, ніби розмовляю з маленькою дитиною, яка не вірить мені. Хотілося просто встати і піти геть, бо я вже не витримував.

— Не може бути…— тихо сказав Остап.

— Хочеш, я покличу її? І ви поговорите? — сказавши ці слова, в моїй голові зʼявилась одна дуже-дуже цікава думка, навіяна вчорашньою підслуханою розмовою Семена Анатолійовича та Павла. Я навіть мимоволі посміхнувся, бо все складалось для мого плану настільки добре, що й уявити важко.

— Ні! Не треба. І взагалі нічого не кажи їй про мене. Я якось сам, — розгублено сказав Остап.

— Добре, як скажеш, — я став на ноги та підійшов до нього, — передавай  вітання Єгору, — поплескавши Остапа по плечі, я натягнув нещиру посмішку. Я просто вже уявив те, що спланував собі за декілька секунд і це було одне з найкращих рішень, що мені вдавалось вигадати. Йдучи по залу, я повільно наближався до Терези. І коли побачив сестру, то в голові було лише одне — як у мене зʼявляється велика сума грошей.