Читати книгу - "Я застряг в одній сцені, Михаїл Блоковський"

— Якого чорта? Та я їх усіх із твоєї голови взяв. Просто зітри всю цю масовку та покінчи з тією хрінню, яка твориться на сцені.

 Головний герой усе благав про допомогу, не розуміючи, що своїм порушенням правил розповіді, зруйнував усю її будову. Зламавши четверту стіну, він також зламав саму оповідку.

— ТА ПРОСТО ПОВЕРНИ УСЕ, ЯК БУЛО!

 Не вийде. Куди б Головний герой не пішов, що б не робив, історія буде тріщати, пробуджувати інших героїв оповідки та намагатиметься підкорити його. Історія мусить розвиватися далі. Восьма вечора не може тривати вічно. Персонажі мусять рухатися вперед. Інакше Головний герой просто зійде з розуму і його поглине власна порожнеча у власній історії.

— Та ти... це щойно придумав.

 У головного героя немає вибору.

— Просто почни перший розділ спочатку. Відкатай усе назад. Зроби як слід. Ти ж можеш.

 Відповідь була: “Ні”.

— ГАДЮКО! ЩОБ ТИ ПРОВАЛИВСЯ! Це моя історія, мій дім. Тут усе має бути на своїх місцях. Мені не потрібно продовження, все й так чудово. Якщо розповідь продовжиться, моя історія перейде до кульмінації, потім до розв'язки, а далі прийде... кінець. А я не хочу цього. Мені... Мені страшно.

 Рано чи пізно кінець настане для всього. Інакше не буває. Як і в реальному світі. Головний герой мусить це прийняти. Мусить змиритися з фіналом і завмерти на останніх рядках оповідки. Такі правила.

 Він явно щось обмірковував. І це “щось” було ризикованим.

— Я відмовляюся. Я... Я відмовляюся! Я не хочу кінця своєї історії.

 Головний герой поспіхом проминув купу вішаків з одягом і став перед самим кінцем уяви. Якусь мить просто дивився у безкрайню чисту пустоту, де ще ніколи не було жодної уявленої пилинки, кивнув головою і мовив:

— Я не готовий до кінця. І навіть якщо моя історія розгорнеться на цілі томи, перетвориться на франшизу, тих тисяч сторінок мені не вистачить. Принаймні так я зараз відчуваю. Дорогий читачу, не зрозумійте мене неправильно. Можливо, дійсно всьому має прийти кінець, але я народився лише пів року тому. Мені просто хочеться більше часу. Може, десь там я захочу спинитися. Але не зараз. Не в цій горе-оповідці. І якщо це єдиний вихід, я готовий. Бувайте, читачу. Я був неймовірно радий нашому знайомству.

 Головний герой набрав у груди повітря і зробив крок уперед, по білій поверхні чистого паперу. Він впевнено йшов далі, не оглядаючись, не жалкуючи про свій вибір. Ішов туди, де ще нічого немає. Лише він. Лише один.

 Прощавай, Головний герою. Після стількох місяців переживань, що твоя історія так і не буде написаною, на душі нарешті стало легше. Хоч історія виявилася геть не такою, як я собі уявляв. Надіюся, десь там ти знайдеш своє місце. І хтозна, можливо, ми з тобою ще колись зустрінемося.

Розділ 1

(чернетка)

 А хоча... Без нього якось вже не те. Мабуть, на цьому й все.