Читати книгу - "Брудні справи , denys storm and arcanum"

Глава 5. Нові партнери

З самого ранку Сомельє вже стояв біля воріт Валентини. Сашко також підтягувався, а от нового партнера ще не було.
– Валідол! Одчиняй!
– Та не галасуй ти. Відчиняю, – Сашко і Сомельє зайшли у двір.
– Сьогодні багато справ, треба знову інгредієнтів накупити, – сказав Сомельє.
– Ну так іди й купи, в чому проблема?
– Не можна, розкусять мене. Одні і ті самі товари беру, точно щось запідозрять. Сашко, іди ти купи, ось тримай гроші, – Сашко мовчки пішов до магазину. Тільки він пішов, так біля дому Валентини вже з’явився Коршуненко.
– Здоровенькі були!
– Архипович, проходьте! – гукнув Сомельє.
– А він що тут робить? – запитала Валентина.
– Це наш новий партнер по бізнесу.
– Куштувати продукцію ти і сам зможеш.
– Він прийматиме замовлення і робитиме рекламу.
– Добре.
– Я вже рекламу всьому селу зробив, чекаю замовлень.
– От і добре, ходіть до магазину, там і чекайте, – сказав Сомельє.
– Палива мені не вистачає туди дійти, – Коршуненко м’яко натякнув на платню.
Прийнявши трохи душевного палива, він пішов на місце роботи, Валентина видала йому рожевий блокнот і ручку, для замовлень. На вулиці була спека, тож Валідол і Сомельє увесь час були в погребі. Сашко якраз приніс інгредієнти, і команда взялась за роботу. Сомельє вирішив лишити Сашка та Валентина наодинці, адже знав що Сашко закоханий у Валентину.
Сомельє вирішив знову пройтися по селу та поговорити з людьми, і знову зустрів дядька Тараса.
– Добридень.
– І тобі привіт, Сомельє, бачу ти лишився живим після зустрічі з головою села.
– Так, ледь ноги уніс. А що там за новини на селі?
– Та Шериф злий як собака, кажуть що хтось торгує горілкою. Вчора понапивались і знову начудили чогось.
– Чого начудили?
– Та вікно розбили комусь. Хтось навіть трактор намагався вкрасти із бригади, але охоронці зловили злодюжку.
– Ото пригоди у когось були!
– Так. Шериф сказав, що знайде тих хто продає і покарає їх.
– Як покарає?
– Цього я вже не знаю.
– Ну добре, удачі Вам.
– І тобі удачі, Сомельє, – після розмови із дядьком Тарасом, Сомельє задумався. Тепер їм треба діяти обережно, і продумувати кожен крок. 
А тим часом у Коршуненка вже було купа замовлень, і Валентина з Сашком активно працювали. Усі пляшки вони склали у великий портфель, кожну пляшку вони обертали у газету. Сашко вже збирався вирушати, як прийшов Сомельє.
– Де тебе чорти носили? – запитала Валентина.
– Справи були. Що таке?
– Йдіть розкладайте пляшки, у нас купа замовлень, – Сомельє та Сашко вийшли через задній двір, щоб їх бачило менше людей. За планом Сомельє, Коршуненко мав записувати місце сховку, літри оковитої та час, до якого треба заховати пляшку. Всі записи він передавав у лабораторію до Валентини, усі гроші збирав також він. Валідол усе перераховувала, і одразу виділяла йому відсоток від основного доходу за день. Тим часом Сашко та Сомельє ховали пляшки у покинутих будинках і старих фермах. Це були якраз ті місця, де люди майже не ходили. Зробивши справи, вони повертались на базу. Клієнт приходив на призначене місце після того часу, який він зазначив на папірці, знаходив пляшку із оковитою і був щасливий. Ось за такою схемою і працювали наші бізнесмени. А ввечері Сомельє та Сашко продавали товар усім бажаючим. Сомельє робив рекламу серед друзів, а ті друзі розповідали своїм знайомим та товаришам, ось так працювала друга схема.
– Все рознесли? – запитала Валентина.
– Так, все нормально, – відповів Сомельє.
– Ну, тепер можна і відпочити.
– Валідол, яке відпочити? Сьогодні футбол. Там стільки народу збереться, треба ще нагнати.
– Та я вже втомилась!
– Ти грошей підзаробити хочеш чи ні?
– Добре, у нас там ще є трішки, можемо розлити по пляшках.
– Ну добре, Сашко, йдеш на футбол?
– Звичайно.
– Я з вами піду, – сказала Валентина. Сашко та Сомельє хутко розлили оковиту по пляшках і пішли до місцевого стадіону, там вже збирались люди, розставляти стільці, лавочки, а хтось просто приносив тюк сіна і вмощувався на ньому. Сьогодні було принципове дербі, Яблунівка грала проти Грибківки. Напруга у повітрі зростала з кожною секундою. Особливо коли до стадіону приїхали фанати Грибківки. Частенько влаштовували вони бійки на гулянках або після матчів. Коршуненко також ходив неподалік стадіону. Ось команди вже вишикувались на стадіоні, хоча стадіоном це назвати складно, просто поле, ворота і купа глядачів. На футболках команди Яблунівки була зображена яблуня із золотими яблуками, а на команді із Грибківки був золотий гриб. Дуже часто фанати Яблунівки, щоб подратувати суперників та їх фанатів, малювали на плакатах мухомори, і казали, що це справжній герб Грибківки, а фанати Грибківки, в свою чергу, малювали яблуко, з якого вилазив черв’як.
Ось суддя дав сигнал і гра почалась. Валентина уважно дивилась за грою, неподалік сиділа її подружка Оленка. А от Сомельє і Сашко ходили і намагалися комусь продати оковиту. Діяли обережно, адже за матчем слідкував і Шериф. Сашко та Сомельє і не помітили як зайшли до фанатів Грибківки, хоча це був плюс. Там їх ніхто не знає, а бажаючих випити чогось міцного багато. Тож вони швидко все розпродали, причому в два рази дорожче, і повернулись до своїх. Коршуненко вже сидів у перших рядах і активно вболівав за своїх. Постійно свистів і щось викрикував. До нього приєднався і Сомельє. Разом вони махали руками та кричали. От Яблунівка забила гол. Усі почали радіти, Коршуненко та Сомельє стрибали та обіймались.
– Браво! Молодці, хлопці! – кричав Коршуненко та розмахував руками. 
– Перемога за нами! – викрикував Сомельє. Після святкування забитого голу гра продовжилась. Тепер Коршуненко та Сомельє активніше вболівали. Коршуненко навіть щось викрикував у бік ворожої команди та її вболівальників, що явно їм не подобалось. 
Один із гравців Грибківки порушив правила прямо у своєму штрафному майданчику, суддя призначив пенальті. І знову Сомельє з Коршуненком почали заводити публіку. Із публіки лунала нецензурна лайка та образи в бік воротаря Грибківки. В основному ці вигуки лунали від Дениса і Назара Архиповича. Вся алкогольна еліта підхопила це і тому деякі люди навіть вуха собі та дітям почали закривати. Фанати Грибківки і собі почали лаятись. Удар і гол, рахунок став два нуль. Знову море радості серед фанатів Яблунівки. Коршуненко і вся алкогольна еліта почали кидати на поле мухомори, це була заздалегідь спланована акція, а Сомельє дістав петарду, яка в нього ще з зими лишилась, підпалив її і кинув на поле. Серед гравців почався хаос, деякі футболісти із Грибківки побігли у натовп і почали там бійку, а гравці із Яблунівки побігли заступатися за своїх, Сомельє вискочив на поле і дав копняка воротареві із Грибківки і побіг у натовп, вболівальники Грибківки вискочили на поле і побігли за Сомельє, але їм на заваді стала алкогольна еліта і радикальні фанати Яблунівки, розпочалась бійка. Хтось тікав додому, а хтось навпаки біг на поле, щоб приєднатися. Сомельє і Назар Архипович бігли з останніх сил, адже за ними гналось кілька фанатів Грибківки. 
– Ой що ж нам робити!? – кричав Коршуненко, який вже ледь ногами перебирав.
– Біжіть! Біжіть і не зупиняйтеся, – Сомельє підхопив його за руку і буквально тягнув за собою, раптом на дорогу вибігли місцеві вболівальники, і розпочалась бійка. А Сомельє з Коршуненком побігли до хати Валентини і заховались в погребі. Так вони і сиділи там, поки Валентина з Сашком не прийшли.
– Ану вилазьте! – грізно промовила Валентина.
– Валідол, ну ти чого?
– Сомельє, от ти скажи мені, хто тебе за язика тягнув? Чого ти викрикував усілякі нісенітниці, а Ви Назар Архипович? Дорослий чоловік, пенсіонер вже, а таке виробляєте.
– Вболіваємо за своїх! – гордо промовив Коршуненко.
– От і догралися, матч скасовано. Команди дискваліфіковано. Молодці!
– Так а ми чого? То все вони! – обурливо сказав Сомельє.
– Мовчіть краще! Зате як бійка почалась, так ви п’ятами і накивали, ви ж вболівальники, чого ви не полізли битися?
– А ми не підтримуємо насилля! – сказав Назар Архипович.
– А викидання мухоморів на поле ви значить підтримуєте і копняки воротарям теж?
– Так весело ж було!
– Все, усі по хатах, і моліться, щоб Шериф вас не перестрів.
Усі розійшлись по своїх домах. Сомельє та Коршуненко йшли разом і розмовляли про матч, загалом вони були задоволені собою, і на радостях все ж вирішили зайти до магазину. Там якраз було людно.
– Ану стійте! – грізно промовив Шериф, у якого було підбите око.
– О, пане дільничний! А що це у Вас світиться під оком? – засміявся Коршуненко.
– Не знаю, що і де світить, але вам обом світить десять діб за ґратами.
– Це ще чому? – обурився Сомельє.
– За хуліганство і зрив футбольного матчу.
– А до чого тут ми? Вони самі винні! – почав галасувати Сомельє.
– Я все прекрасно бачив та чув! І взагалі, ти в мене ще по одній справі проходиш. Ніхто ще не відшкодував збитків.
– Шерифе, я тут взагалі не винен, мене там навіть не було. У мене тоді звичайно була бурхлива нічка, але це вже не при людях. І взагалі, то бригадир перегони влаштовував, нехай він і відшкодовує.
– Що! – невдоволено крикнув бригадир тракторної бригади, який вийшов із магазину.
– А що? Влаштували нелегальні перегони, от і відповідайте тепер.
– Та я тебе зараз! – бригадир поліз у бійку, але Шериф та Коршуненко швидко розняли бійців.
– Бачите! Кидається на людей! – закричав Сомельє.
– Пане дільничний! Він був на перегонах, це він їхав у жовтому тракторі!
– Так. А ось це вже цікаво, – з хитрою посмішкою мовив Шериф.
– Та кого Ви слухаєте? Він хоче заплямувати мою репутацію, вибріхується собака!
– Ти кого собакою назвав, теля тупе!
– Тебе, шакал чортів! Бачите, пане дільничний, що цей пень старий творить? Влаштовує несанкціоновані перегони, а це, між іншим, зневага до Вас, як до правоохоронця!
– Ану заспокоїлись! – закричав Шериф.
– Та кого Ви слухаєте? Це ж Сомельє, відбитий покидьок та алкоголік.
– Пане дільничний, ця собака брехлива про Вас плітки складає та по селу розносить. А ще солярку з тракторів краде!
– А з ким, думаєте я її краду!?
– Я зараз не зрозумів. Це виходить, ви обидва крадете солярку, яку закуповує наш голова, а потім трактористи поле нормально обробити не можуть. Значить так, завтра обидва до мене у відділення.
– Та його треба у в’язницю посадити! – закричав Сомельє.
– Це вже мені вирішувати! А тепер розійшлися, і щоб завтра з самого ранку у мене були, і тільки спробуйте не прийти, – усі розійшлися по своїх домівках. Сомельє всю ніч думав, що казатиме дільничному, адже якщо він дізнається про усі його брудні справи, то і бізнес закриється, і буде купа неприємностей. А створювати неприємності Шериф уміє і любить, хоч він і поліцейський і має охороняти порядок, та людина він недобра, заздрісний і хитрий, може запросто когось підставити, тож дорогу йому краще не переходити, а Сомельє зі своїми вибриками для нього як кістка в горлі, того він і намагається постійно звинуватити його в якихось злочинах. Хоча Сомельє ще той хуліган, за весь час навчання у школі чотири рази вікна бив, зламав одну парту і перекинув купу вазонів із квітами.
З самого ранку Сомельє вже був у відділку. Бригадир Семен Юхимович також сидів поруч.
– Ну розповідайте, скільки солярки вкрали? Кому продавали?
– Шерифе, ну ти прямо загнув, хто її крав? Ну взяли трохи для особистих справ, ну що поганого?
– Признавайтесь! Я знаю, що ви мутите тут брудні справи. А чого це наш кримінальний авторитет мовчить?
– А що мені сказати? – сумно запитав Сомельє.
– Так ти був на перегонах чи ні?! – крикнув Шериф.
– Ну добре, був, і справді їхав у жовтому тракторі.
– Ну от ти і попав, – радісно мовив дільничний.
– Але є один нюанс, жовтих тракторів було на перегонах аж шість. Чому Ви думаєте, що шкоди наробив саме я?
– І справді шість тракторів жовтих було, – підтвердив Семен Юхимович.
– Тільки тебе не було з усіма, і це ти підговорив Лізу, щоб вона збрехала мені.
– А от і ні. Я справді був з нею, але вже після перегонів. Ви ж не питали о котрій годині я прийшов до неї.
– Добре, а солярка?
– А солярку ми дійсно крали, але робили це для благого діла. Ви пам’ятаєте колись у сусідньому селі у трактористів вкрали майже всю солярку?
– Ну так, гучна тоді справа була.
– Так ось, ми спеціально вкрали у себе щоб їм допомогти.
– Так, ми їм віддали трохи нашої, щоб люди змогли обробити землю, – підтвердив Семен Юхимович.
– А чому не сказали про це голові села? Чи хоча б мені.
– Бо ми знали, що Ви не дозволите, от і вирішили нічого не говорити, і взагалі. Потім Семен Юхимович за свої гроші купив солярку і повернув її у бригаду.
– Та я дивлюся ви прямо святі, – невдоволено мовив Шериф.
– Ну добре, пане дільничний, відшкодую я ті збитки, – сказав бригадир.
– І я грошей дам, і нехай усі учасники перегонів скинуться грошима, та і глядачі нехай кармани вивертають. Хотіли хліба та перегонів? Ось тепер нехай платять, – сказав Сомельє.
– Значить так, вам обом десять годин виправних робіт! Я особисто проконтролюю! Семене Юхимовичу, можете йти, а ти Сомельє почекай.
– Бувайте, пане дільничний, – Семен Юхимович швидко покинув приміщення. А Сомельє почав хвилюватися.
– Тож, я знаю, що хтось торгує горілкою. І мені знається, що це ти.
– Пане дільничний, я навіть не вмію її гнати, і подумайте самі, де я візьму самогонний апарат?
– Можливо ти і не керуєш усім процесом, можливо особисто ти і не женеш самогонку, але точно якось у цьому замішаний, чи хоча б знаєш, хто це робить.
– Та я навіть не п’ю! 
– Сомельє, ну годі вже! Якщо в ту брехню про перегони та солярку я ще можу хоч якось повірити, то тут ти мене не проведеш. Твій батько був п’яницею, твій старший брат, твоя сестра двоюрідна крутила романи тут із кожним чоловіком. Ви там усі такі! Сомельє, я все одно дізнаюся. Краще признайся зараз.
– Пане дільничний, я нічого не знаю, – спокійно сказав Сомельє.
– Добре. Тепер слухай мене уважно. Ти розповідатимеш мені усе, що чуєш, усе, що бачиш. І допоможеш мені упіймати ту банду.
– Бути Вашою шісткою? Нізащо! 
– Ти, шмаркач, де таких слів нахпався? Розповідатимеш мені усе, що знаєш, інакше тобі і всім твоїм друзякам буде несолодко.
– А нам і так несолодко живеться.
– Все, йди, ти мені набрид вже. І не забудь про громадські роботи, – Сомельє вже збирався йти, але зупинився біля дверей.
– До речі, мій двоюрідний брат вчиться на економіста, тож не всі ми такі.
Сомельє вийшов на вулицю і закурив, він знав що Шериф рано чи пізно дізнається про бізнес, але тепер треба бути обережним. Докуривши цигарку він одразу пішов на базу, де уже всі працювали.
– Сомельє! Сашко вже партію сам поніс. У нас купа заказів.
– Валідол тихіше. Шериф знає про бізнес, але не знає хто причетний до цього, мене підозрює.
– І що плануєш робити? – запитала Валентина.
– Треба відвести від себе підозри. Я рознесу плітки по селу, начебто це баба Параска жене самогонку і продає.
– Апарат у неї є, гнати вона вміє, та і продавала часто. Розумно, схвалюю. 
– Ну от і добре.
– Давай зробимо перерву, бо у мене ще справи є, – сказала Валідол.
– Які справи?
– У магазин треба сходити і їсти приготувати.
– Добре, зробимо перерву.
– Я в магазин піду, а ти винеси ящики із погребу, а то там місця мало через них.
– Добре, – Валідол пішла у магазин, а Сомельє виніс усі ящики і пішов собі.
Тим часом на свинофермі п’яний сторож вирішив випустити свиней на прогулянку, і відкрив усі загони та ворота, і вигнав поросят на волю, а сам заснув. І побігли ті поросята по вулицях та городах. Люди спочатку не помітили нічого підозрілого. А потім почали помічати що ті поросята риють та топчуть городи і сади. Тоді здійнявся ґвалт і паніка. Валентина була біла магазину і дізналася про це вже там.
– Ой люди добрі! Скажені кабани бігають по селу і топчуть наші городи, ховайтесь хто може! – закричала баба Параска.
– Усі по домівках! – крикнув хтось із натовпу. Валідол і собі пішла до хати. На городі було багато поросят. Вона почала їх виганяти, і усі вони побігли через двір, наробивши там безладу і мало не зваливши огорожу. На городі все було перерите і потоптане. Валентина хутко побігла до хати. Вона побачила відчинений погріб і поросят які вибігати звідти. Заглянувши туди вона побачила безлад. Все було перевернуте, щось взагалі розбилось. Самогонний апарат був перевернутий. Тут якраз до двору забіг Сомельє. 
– Валідол, дивись що робиться!
– Ану йди сюди!
– Що таке?
– Ти що не закрив погріб?
– Я закривав погріб.
– А чого він відчинений?
– Свині відчинили його.
– Як свині могли відчинити двері? Ти подивись, що вони наробили, там усе перевернуте і побите.
– Та не нервуй ти так, Валідол. Все приберемо. 
– Йди сюди!
– Валідол!
– Сюди йди! – Валентина побігла за Сомельє. Поруч з ними бігали поросята. На дорогу вийшов голова села. 
– Що тут відбувається? – Денис разом із свинями збили його з ніг. 
– Вибачайте! – крикнув Сомельє. 
– Стій, кажу! – Валентина вже наздоганяла його. Сомельє перечепився і впав, а Валентина почала його бити.
– Ай! Боляче!
– Я тебе придушу! – Валентина продовжувала бити Сомельє, але Сашко вчасно прибіг і врятував Дениса.
– Валідол, ти геть здуріла! – крикнув Сомельє.
– Це ти здурів! 
– Годі вам сваритися! Шериф наказав відловлювати усіх свиней.
Сашко разом із Сомельє та Валідолом почали бігати по городах за свинями. Сашко майже наздогнав порося, але перечепився і впав, а Сомельє перечепився через Сашка.
– Мені цікаво, хто їх випустив, – сказала Валентина.
– Та кажуть, сторож напився і випустив їх, – відповів Сашко.
– От чорт! Продали на свою голову. Скажу Назару Архиповичу, щоб вніс його у чорний список, – невдоволено сказала Валідол.
Ще довго люди бігали по всьому селу за тими поросятами, вже під вечір усі свині була на фермі, а сторож у дільничного. Валідол та Сомельє спокійно прибрали у своїй лабораторії і розійшлись. Сомельє не спішив додому, він ще хотів погуляти. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍