Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Кілька годин я сидів у роздумах біля човна, що лежав на боці і давав мені слабку тінь, доки сонце мандрувало небесами. Під вечір земля стала дещо менш в’язкою і, здавалося, достатньо підсохла для того, щоб невдовзі нею можна було ходити. Тієї ночі я спав зовсім недовго, а наступного дня, готуючись до подорожі суходолом у пошуках зниклого моря і можливого порятунку, склав у торбину залишки їжі та води.
Третього ранку я вирішив, що ґрунт під ногами досить сухий, щоб іти поверхнею без зусиль. Від смороду риби можна було збожеволіти, але я переймався значно важливішими проблемами, щоб зважати на такі дрібні незручності, і сміливо рухався до невідомої мети. Увесь день я вперто йшов на захід, орієнтуючись на пагорб у далині, який здіймався вище, аніж будь-що інше у цій пустелі. Того дня я заночував серед рівнини, а наступного продовжив свою подорож до пагорба, хоч він здавався заледве ближчим, аніж коли я вперше його помітив. Надвечір четвертого дня я дістався підніжжя пагорба, який виявився значно вищим, ніж видавалося здалеку; завдяки навколишній долині він ще більше виділявся на загальному тлі. Занадто втомлений для сходження, я заснув просто у тіні пагорба.
Не знаю, чому тієї ночі у мене були такі дикі сни, але ще до того, як щербатий і дивовижно виразний місяць зійшов високо над рівниною, я прокинувся в холодному поту і більше не зміг заснути. Видива, які тієї ночі мені примарилися, були занадто яскраві, щоб до них повертатися. І у мерехтінні місяця я збагнув, наскільки безрозсудним рішенням була подорож за дня. Без палючого сонця моя подорож коштувала б мені значно менших зусиль. Справді, зараз я був готовий піднятися на пагорб, хоч іще ввечері це було мені не до снаги. Підхопивши свою торбину, я рушив до його вершини.
Я вже казав, що безперервна монотонність навколишньої рівнини була для мене джерелом незрозумілого страху. Та мій жах незмірно зріс, коли я дістався вершини пагорба і поглянув униз, на інший його бік: у неосяжну яму чи то каньйон, чорних схилів якого не торкався місяць, бо ще не встиг піднятися достатньо високо. Я почувався ніби на краю світу, зазираючи у бездонний хаос вічної ночі. І з мого жаху зринули дивні асоціації із Втраченим раєм[6] і огидним сходженням Сатани крізь несформовані виміри темряви.
Коли місяць піднявся вище на небосхилі, я почав розрізняти, що схили долини були не настільки прямовисні, як здавалося. Виступи і відшарування породи були доброю опорою для ніг під час спуску, а вже через кількасот футів урвище переходило у пологий схил. Спонуканий непоясненним імпульсом, я заледве спустився донизу скелястими виступами і став на пологішому схилі, споглядаючи стигійські глибини, яких ще не торкався промінь світла.
Нараз мою увагу привернув величезний дивний предмет на протилежному схилі, який здіймався десь за сотню ярдів поперед мене; він блідо відсвічував у променях місяця, який продовжував сходити. Скоро я переконався, що то був лише здоровенний шмат каменю, але я не міг позбутися стійкого враження, що його розташування і форма не можуть бути результатом діяльності самої лише Природи. Коли я роздивився його детальніше, мене охопили відчуття, які я не здатен описати, бо, окрім його неймовірного магнетизму і розташування у безодні, що зяяла на дні моря, ще звідколи світ був молодий, я зрозумів, що, поза всяким сумнівом, той дивний предмет був добре оформленим монолітом, колосальна маса якого знала різець майстра і поклоніння живих, мислячих істот.
Подивований і наляканий, але все ж не без трему і захвату, притаманних ученим чи археологам, я уважніше оглянув довкілля. Місяць, наблизившись до зеніту, таємничо сяяв над стрімкими кручами, які обрамляли кратер, відкриваючи широке русло, що пролягало на дні і в обох напрямках зникало за обрієм, майже сягаючи своїми водами моїх ніг на схилі. На протилежному боці хвилі омивали підніжжя гігантського моноліту, на поверхні якого я розрізняв написи і барельєфи різьблених фігур. Написи були виконані незнаною мені системою ієрогліфів, подібних до яких я не бачив у жодній книжці. Вони складалися переважно із дуже приблизних акватичних символів, наприклад, риб, вугрів, восьминогів, ракоподібних, молюсків, китів і подібних до них створінь. Кілька фігур однозначно зображали морських істот, невідомих сучасному світові, напівзогнилі тіла яких, утім, я уже бачив на цій рівнині, що зринула з моря.
Проте найбільше я був зачарований одним мальовничим різьбленням. То була барельєфна композиція, яку завдяки її колосальному розміру було добре видно навіть з відстані, що відділяла мене від неї через потік води; вирізьблені на ній речі викликали б заздрість навіть у Доре. Думаю, що вони мали б зображати людей — принаймні, певний вид людей; хоча їх відтворювали то як грайливих риб у якомусь підводному ґроті, то за молитвою якійсь монолітній святині також у глибинах вод. Я вдаватимуся у подробиці опису їхніх облич і форм, бо найменший спогад про них змушує мене мліти. Гротескні навіть понад уяву По[7] чи Балвера[8], вони, загалом, були до жаху людськими, якщо не зважати на руки і ноги з перетинками між пальцями, занадто широкі і пласкі губи, склисті вирячені очі та інші речі, про які я не хочу згадувати. Дивно, але здавалося, що вони були вирізьблені зовсім непропорційно щодо свого тла, бо на барельєфі зображувалася одна істота, що вбивала кита, який був лише трішки більшим за неї. Як уже згадував, я помітив їхню гротескність і дивні розміри; але потім подумав, що, мабуть, то були уявні боги якогось примітивного рибальського племені, племені, останні нащадки якого зникли за багато тисячоліть до того, як перші діти пілтдаунської людини чи неандертальця з’явилися на світ. Вражений цим неочікуваним зануренням у минуле, що перевершувало найсміливіші фантазії антропологів, я стояв, споглядаючи, доки місяць відкидав химерні відблиски на безмовний канал переді мною.
Тоді зненацька я побачив його. Лише злегка спінивши воду, щось зринуло на поверхню перед моїми очима. Гігантське, поліфемоподібне і гидомирне, воно, як потвора з нічних жахіть, кинулося до моноліту, довкола якого зімкнуло свої велетенські лускаті руки, заразом схиливши свою страхітливу голову донизу і бурмочучи якісь ритмічні мотиви. Мабуть, саме тоді я збожеволів.
Я небагато пам’ятаю про мій шалений підйом назад схилом пагорба, як і про гарячкову подорож до перекинутого човна. Здається, я увесь час співав і причинно сміявся, коли вже не міг співати. Я невиразно пам’ятаю сильну бурю, яка здійнялася через деякий час після того, як я дістався до човна. Хай там як, я впевнений, що чув гуркіт грому та інші звуки, на які здатна Природа у миті свого найбільшого шаленства.
Коли я виринув зі світу тіней, то був уже в лікарні Сан-Франциско, доправлений туди капітаном американського корабля, що підібрав мій човен посеред океану. Я багато чого говорив у маренні, але
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1», після закриття браузера.