Читати книгу - "Вічність у серці , Mira"

6Глава 6: Неочікуваний крок

Тиждень пройшов, і все змінилося. Те, що почалося як просте знайомство, стало чимось більшим, ніж просто обмін словами та поглядами. Софія більше не могла заперечувати те, що відчувала. Щоночі її думки оберталися навколо Микити, і навіть найбільш звичайні моменти ставали особливими, коли він був поруч.

Але з кожним новим дню вона відчувала тиск, який важчав. Всі ці почуття, що накопичувалися, були наче шалений вихор, який не можна було зупинити. І хоча Микита здавався впевненим і спокійним, Софія все більше сумнівалася в собі. Вона переживала, чи готова вона віддатися цим почуттям настільки сильно. Вона боялася, що цей роман може обірватися так швидко, як і почався.

Одного вечора, після кількох годин, проведених разом, вони сиділи на лавці в парку, милуючись заходом сонця. Микита звернувся до неї з тим самим спокійним і розважливим поглядом, як завжди, але в його очах була і якась непокірна енергія.

— Софіє, — сказав він тихо, але його голос прозвучав з якоюсь важливістю. — Я хочу сказати тобі щось, що давно тримаю в собі.

Софія повернула голову до нього і вслухалася в його слова. Її серце вдарило, і на мить здавалося, що час затримався.

— Що саме? — запитала вона, намагаючись приховати хвилювання.

Микита взяв її руку в свою, його пальці легенько обвилися навколо її долоні.

— Я не можу далі ходити навколо, боячись сказати тобі, що я відчуваю. Кожного разу, коли я бачу тебе, кожного разу, коли ти поряд, я розумію, що це не просто симпатія або приємне спілкування. Це більше. І я не хочу більше втікати від своїх почуттів.

Софія відчула, як серце прискорюється. Вона не могла повірити, що чує це. Микита, з його впевненістю і спокоєм, тепер здавався таким уразливим, як і вона.

— Я… я теж почуваю те саме, — відповіла вона, її голос здавався їй дивно тихим, але водночас твердим. Вона не могла більше мовчати про те, що насправді відчувала. — Але… я боюся, що це все може бути лише тимчасовим. Можливо, це лише почуття моменту. Я не хочу, щоб ти… втратив інтерес до мене, коли все стане важким.

Микита сміявся, але в його сміху не було легковажності. Він притягнув її ближче до себе, і її серце раптово здригнулося від близькості.

— Софіє, я не відступлю. Я не знаю, що буде завтра, і я не можу обіцяти, що це все буде легким. Але я можу обіцяти, що буду тут, поруч. І не дам тобі сумніватися в тому, що твої почуття важливі для мене.

Він нахилився ближче, і їхні губи зустрілися в поцілунку. Це не був шалений поцілунок, сповнений пристрасті, а м’який, обережний жест, ніби вони обидва намагалися зберегти цей момент назавжди. Але в ньому було стільки ніжності та щирості, що Софія відчула, як її сумніви повільно розсіюються.

Коли поцілунок закінчився, вона ще довго залишалася в його обіймах, почувши тиха його слова:

— Все буде добре, Софіє. Якщо ти зі мною, я готовий пройти через все.

Її серце було переповнене відчуттям безпеки і надії. Вона вперше за довгий час відчула, що не сама, що є хтось, кому важлива її турбота, її страхи, її мрії. І навіть якщо цей шлях буде важким, вона готова його пройти, бо тепер у її житті був Микита — той, хто не тільки вірив у їхні почуття, але й був готовий робити все, щоб захистити їх від будь-яких труднощів.

Але, хоча серце Софії тепер було спокійніше, вона не могла не відчути, що їхні стосунки вже не будуть такими простими. Вони вступали в новий етап — етап, де довіра та відданість вимагатимуть більше, ніж просто слова.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍