Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

На обличчі Мін Чженя виросла дивна гримаса. Він якось злісно усміхнувся і уста його протягнули:

― Моя нова жертва.

― Жертва?! ― різко скочив на ноги Хуа Ян, будучи шокованим таке чути. ― Ця дівчинка?!

― Ну, її обрав мій батіг, ― знизав плечима Мін Чжень так, наче то було звичним процесом.

Хуа Ян помітно знітився.

― Ти… уб’єш її? ― запитав він невпевненим голосом.

Багряний провісник вирівняв спину, розім’яв плечі і протягнув:

― Ну, чому відразу убивати? Мій батіг не вибирає майбутніх демонів у моє військо просто так. Перед смертю вона зможе гарно мені прислужити.

― Прислужити?! ― скрикнув Хуа Ян, ще раз зазирнувши у свиток на життєрадісну Бек, котра сміялася, попиваючи коктейль. ― Але ж… у тебе повно слуг! ― розвів він руками. ― І ще Лі Дун і Лі Тун… вони прекрасно тобі служать! А закляття війська Тисячі Бід здатне здолати будь…

Мін Чжень різко підвівся з трону, чим змусив Хуа Яна замовкнути. Дух Вогню нічого не розумів! Чого це раптом йому знадобилося брати в служниці невинну дівчину зі світу живих???

― Але ж, Чжень-ґе… ця дівчина…

― Ребекка Бенсон. Її звати Ребекка Бенсон. Але для мене вона буде Кучеряшкою, ― солодко всміхнувся Мін Чжень.

― Чжень-ґе, ― у пориві емоцій прокричав Хуа Ян, вистрибуючи перед Багряним провісником, що спускався по східцях униз із тронного підвищення, залишаючись абсолютно непохитним. ― Але ж вона жива людина!

― Інфеніст, якщо точніше, ― підозрілим тоном зронив демон. ― Нічого страшного, якщо я сам оберну її в демоницю.

Хуа Ян був в шоці. У нього просто не було слів! Так і закляк на місці, не в змозі дібрати потрібні слова…

Мін Чжень раптом зупинився, а тоді, розвернувшись, запитав із легкою, але дуже підозрілою усмішкою на устах:

― А-Ян, чому тебе раптом так зацікавила доля цієї дівчинки?

Хуа Ян боязко підвів очі. Невже… невже за стільки років він не знав цієї сторони Мін Чженя… як же сталось, що він цього не помічав?!

― Тому що… ― боязко прошепотів Хуа Ян, ― тому що… ти ніколи такого не робив!..

― Звідки тобі знати? ― шовковим голосом зронив Багряний провісник, дивлячись на нього знизу догори. ― Я робив і набагато гірші й страшніші речі. Зрештою, я владика демонів, а-Ян, ― сказавши це, Мін Чжень ступив крок уперед, наближаючись до Хуа Яна. Він нахилився, аби сказати наступні слова в обличчя духові Вогню: ― Мені властиво робити паршиві речі.

Випроставшись, він продовжив:

― Сьогодні я захотів завести собі особисту служанку, яка сконає, допомагаючи мені. Хто зможе мене зупинити?

Очі Хуа Яна миттю округлились. Дух ступив крок назад, не в змозі дивитись на фізіономію Багряного провісника…

― Що ж… що ж сталось… Чжень-ґе… чому ти… чому ти так говориш?.. ти ж раніше ніколи… Чжень-ґе… згадай свою матір… вона ж… вона…

Та, схоже, не варто було це говорити. Мін Чжень раптово перемінився в обличчі. Тепер воно набуло лютого вигляду. Очі наповнились злістю, а судини запульсували, що свідчило про одне ― він ледь-ледь стримується…

Хуа Ян ступив іще крок назад…

― Чжень-ґе, зупинися, прошу… це не ти… не ти…

― Не я?! ― заревів Багряний провісник, наступаючи на Хуа Яна. ― Не я?! Що ти знаєш про мене, а-Ян? Ти не знаєш нічого! ― закричав він. ― Ніхто не знає нічого! ― демон різко розвів руками в сторону. ― Ви не знаєте, який я насправді! ― неочікувано різко він виступив вперед і, витягнувши вказівний палець, спрямував його на Хуа Яна. ― Ти посмів згадати мою матір…

Хуа Ян розумів ― діло препогане. Усе це заходить надто далеко… але ж хто б міг подумати!

Багряний провісник знаходився у кількох кроках від Хуа Яна і хтозна, яких оборотів набула б ця ситуація, якби в тронний зал не увірвались Лі Тун та Лі Дун.

Побачивши, що коїться, Лі Дун закричав:

― Багряний провіснику!

Мін Чжень різко розвернувся. Пропалюючи поглядом своїх слуг, він прошипів:

― Заберіть його звідси. Заберіть звідси цього паршивця…

― Багряний провіснику, ― здивувався Лі Дун, шоковано позираючи на не менш ошелешеного Хуа Яна. ― Ви впевнені? Це ж а-Ян…

― ЗАБЕРІТЬ ЙОГО ЗВІДСИ! Він посмів осквернити пам'ять моєї матері!!! ― заволав Багряний провісник, абсолютно не контролюючи власний гнів.

Лі Туна довго вмовляти не довелося. Тут же схопившись з місця, він понісся на Хуа Яна із криками:

― Ну, тримайся!!!