Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

Спогади віддали у голову Хуа Яна різким болем, від чого він на мить замовк. Та тоді, набравши в рот повітря, різко закричав:

― І, все-таки, ти віддав цій тупій стерві Айвазіс демонічну енергію в колбочці, аби заразити Нейта! Ти просто… просто… ― здавалося, він от-от закипить. Обличчя духа Вогню було наповнене переповнюючими чашу терпіння емоціями… він був такий розгніваний! Та раптом неочікувано Хуа Ян заспокоївся. Усе це відбивалось на його обличчі дуже швидкою і водночас дивною зміною емоцій. ― Але сьогодні на полі бою я побачив тебе поряд із Бек і…

― Тепер ти хочеш вибачити мене? ― засміявся Мін Чжень. ― Ха-ха-аха-ха! ― його сміх разом із сльозами на щоках звучав надто божевільно. Здавалося, він от-от зійде з розуму від істерики, яку намагається стримати всередині себе. ― Точно! Як же інакше! Це ж наш святий а-Ян… хлопчик, який здатен прощати навіть найгірші вчинки… як же інакше!

Від цих слів Хуа Ян помітно знітився. А тоді його охопила злість:

― Чорт би тебе побрав, Мін Чжень!!!

― Я і є чорт, а-Ян! ― божевільно прокричав Багряний провісник. ― Ха-ха-аха-аха! А ти таки здружився з Кучеряшкою, бажаючи захистити її від мене… ха-хаа-аха-ха-ха… навіть злишся, як вона! Та ви двоє просто… одного дерева яблука! Саме на таких, як ви, і полює Білолиций душогуб! ― від надлишку емоцій Мін Чжень здавався п’яним. Його колихнуло в сторону, але він, на силу втримавши рівновагу, випростався. Сльози продовжували текти із його очей, але демон простягнув вперед руку із витягнутим вказівним пальцем і, трясучи ним, протягнув: ― Ви така легка здобич… легесенька… ось так візьмеш і все… ― він обхопив руками неіснуючу паличку і переламав її навпіл. ― Ха-ха-аха-ха-ха… ― від чергового приступу істеричного сміху демон заточився і вже б упав, якби вчасно не схопився рукою за комод поруч із стіною.

Побачивши, що йому реально стає погано, Хуа Ян підбіг до нього й, окинувши стурбованим поглядом, проговорив:

― Чжень-ґе…

Він спробував допомогти йому, схопивши за плече, але Мін Чжень відмахнувся від духа рукою, знову ледь не падаючи. Йому просто чудом вдалося втримати рівновагу!

― Певна річ, я послав демона в тронний зал Аїда! Неважко було здогадатися, куди подасться наш святий а-Ян після вигнання із міста Величі… й так само було неважко зрозуміти, що ти надумаєш робити… ― белькотів Мін Чжень, здаючись реально дуже п’яним.

Хуа Ян усіляко намагався це припинити, адже демонові реально гіршало з кожною секундою, та от він не давав йому навіть наблизитись до себе.

― Не так швидко! ― відмахнувся Мін Чжень рукою від Хуа Яна в черговий раз. ― Я розкажу тобі все! Розкажу, як відсилав вірного слугу на вірну смерть, бо наш дорогий а-Ян знову надумав вчинити самопожертву! На благо всього людства! А як же інакше?! У тебе це в крові, чи не так??? ― прокричав Багряний провісник. Очі його ненадовго розплющилися, випускаючи чергову порцію сліз. ― Так от! Я змусив цього демона піти туди, змінивши його зовнішність! О, ти думаєш, це було так просто?! Мені довелося звернутися за допомогою до Гіон! Тільки вона може так бездоганно підробити копію нікчемного… безглуздого… і такого нерозумного духа Вогню, котрий вбив собі в голову, що повинен врятувати абсолютно незнайомих і неблизьких йому людей… і я… я…

В ту ж мить демонові стало настільки паршиво, що він раптово гепнувся на підлогу, втративши свідомість. Перед цим він встиг викашляти великий згусток крові, що ляпнув під ноги Хуа Яну. Дух Вогню тут же кинувся до непритомного Мін Чженя.

― Чжень-ґе! ― прокричав він, обхоплюючи руками широкі плечі демона і трусячи їх. ― Чжень-ґе!

Зрозумівши, що це не допоможе, Хуа Ян кинувся до приліжкової тумбочки, на якій стояв великий стакан із демонічною енергією, якою вони поїли Цзиньань. Піднявши голову Мін Чженя, дух Вогню поспішив залити в його рот декілька ковтків субстанції…

А Бек тим часом у шоці і в сльозах бігла коридорами резиденції подалі звідси…

Від почутої інформації її голова от-от мала вибухнути!

[1] «Ґе» після імені, або «ґе-ґе» у китайській мові ― звертання до старшої особи чоловічого роду. Це може бути звертання до старшого брата як у значенні рідного, так і «брата» у значенні близького друга.