Читати книгу - "Дружба трьох подруг. Книга 1. Нове знайомство, Katherine "

Розділ 4. З чого все почалось і подорож Вікторії

 

- Що не очікувала? - спитала Віталіна, яка підійшла до Богдана і стала біля нього. - Навіть він зрозумів, яка ти насправді.

       Віталіна стояла і посміхалася. А я навіть не знала, що відповісти. На очі почали навертатися сльози. Я намагалась їх стримати, але нічого не виходило. 

- Що? Слів немає? Розумію, я теж шокована. - сказала Настя, а інші біля неї стояли і посміхались. Дуже швидко вона проміняла мою сестру на нову подружку. В садочку моя сестра була єдиною, хто з нею спілкувався.

- Не всім ти приємна. Цікаво, а той ваш захисник через скільки втече? Щось його тут  немає. - насміхався Вова. - Може вже втік?

- А чого у них питаєш? Спитай у мене. - сказав знайомий голос, а коли ми повернулись в бік, то побачили Антона. - Чи у мене спитати ти боїшся?

- Згадай сонце ось і промінь. - прошепотіла сестра, а подруга посміхнулась.

- Вже весь тремчу. - сказав Вова.

- Я бачу. - відповів Антон, а потім звернувся до нас. - Ну що ідемо гуляти?

      А ми просто стояли і шоковано дивилися. Як у нього виходить приходити саме тоді, коли потрібен?

- А чого питаєш? Ти ж сам нас витягнув на вулицю. - не зрозуміла подруга.

- На випадок якщо ваша величність передумала. - відповів Антон, а дівчата тільки закотили очі. Віка і Віка взяли мене за руку і повели в сторону майданчика. Там вже вирішимо, куди підемо. Але мені хотілось провадитися крізь землю. Настрою іти кудись гуляти не було, але мої відмовки не приймав ніхто. 

 

 

Антон

 

 

     Сказати, що я шокований нічого не сказати. Я йшов на зустріч зі своїми новими подругами і побачив, що якийсь хлопець тикає середній палець моїм дівчаткам. Бажання зламати йому усі пальці, щоб тикати більше не міг. Я взагалі не розумію, чого на них так напали. Я підійшов до дівчат і побачив, дві Вікторії ще якось трималися, на Саші взагалі обличчя не було. Тоді я зрозумів, що це був якийсь її друг. Ми відвели її на майданчик і сіли. 

- Що відбулось? Хто це був? - спитав я. 

- Це Богдан, наш друг. Вже колишній, як я розумію. - відповіла Віка з каштановим волоссям.

- Зрозумів. 

- Що ти зрозумів? - спитала Віка з росявим волоссям. 

- Те, що вас не люблять. - відповів я. - Не хочете розповісти? Думаю, що я маю право знати.

        Дівчатка вже хотіли заперечити, але Саша їх зупинила.

- Він правий. - сказала Саша.

- Ми все ще погано його знаємо. Не забувай про це. - нагадала Віка з каштановим волоссям.

- Я можу вам і про себе розказати. - запропонував я.

- Давай ти краще свою біографію залишеш для себе. - відповіла Віка з русявим волоссям.

- Як скажете. Тоді я вас уважно слухаю. - сказав я і приготувався до історії.

- Все почалося, коли я, Віка, Настя, Костя і Вова дружили.  Вова і Костя кудись побігли  ми їх шукали біля п'ятиповерхівки. Там до нас підійшли три дівчини. Вони запропонували нам допомогу, але я відчула, що хорошого нічого очікувати від них не можна, тому сказала Насті, що ми самі їх знайдемо. - почала розповідати Саша. - Потім хлопці знайшлися і ми пішли гуляти далі. Через деякий час помітили, що з нами хтось стежить і помітили Віталіну і її подружок.  Деякий час ми не могли знайти спільну мову, але потім почали спілкуватись. А потім дізнались, що вони пігать в під'їзд і стукають в двері якісь бабусі, А коли виходить, то тікають і ховаються.

- Ця Віталіна не сповна розуму. - сказав я.

- Я знаю. Я казала їм, що не варто спілкуватися з ними, бо можемо потім мати проблеми, але мене ніхто не послухав, а потім вони почали нас ображати. - розповідала Саша. - Єдина, хто залишилась була Віка. Вона не була присутня на початку, але тепер отримує і вона.

- А цей Богдан? - спитав я.

- Нас подруга познайомила. Ми дружили, пікніки влаштовували, а тепер він там. Ось і все. - пояснила Саша.

     Я слухав історію ворожнечі з тими недоумками малими і шокований тим, що ті витворяють. Мені шкода, що дівчатам попались такі "друзі", але навіть не знав чим їм допомогти. Як підняти їм настрій, адже дуже мало про них знаю. 

 

 

Віка з русявим волоссям

 

 

Ми сиділи на майданчику і просто мовчали. Було видно, що Антон не знає, що сказати. Та й ми з Вікою теж не знали, що говорити. Я не була присутня на початку тієї зустрічі. Дізналась про це, коли приїхала і почула образи в сторону моїх любих подруг. Я була шокована, цей придурок так вчинив, від Насті, Кості і Вови іншого і не очікувала.  Між нами повисла тиша, тому я вирішила почати розмову.

- О, а давайте підемо в кіоск морозива купимо? - запропонувала я.

- О, чудова ідея! І чіпси візьмемо. - погодилась Віка, а Антон здивовано підняв на нас очі. Я побігла до будинку.

- Бабусь! - крикнула я стоявши під вікном, але через декілька хвилин я вирішила, що краще буде піднятися у квартиру. Я сказала друзям, що піду додому і візьму гроші. Антон щось хотів сказати, але я вже не почула, бо забігла до під'їзду. Коли я зайшла до квартири, я пішла в кімнату до бабусі і попросила в неї гроші. І вона сказала, що я повинна поїсти, але не встигла я відповісти, як бабуся побігла насипати мені крабовий салат, бутерброд з відбивними і кампот. Я швидко написала дівчатам, що мене змусили поїсти і вони відповіли, що не здивовані. Через 20 хвилин я поїла і почала збиратися на вулицю і згадала, що забула взяти гроші. Я пішла за грошима і почула, як бабуся крикнула:

- Ти поїла?

         Потім неочікувано прийшов тато і повідомив, що у нас зламався ліфт. *Як невчасно* - подумала я. Взувши свої кросівки я побігла на сходи. Поки я йшла сходами, то зачіпилась і впала. Я почула чиїсь кроки і побачила якогось чоловіка. Він мене не помітив і тому спіткнувся об мою ногу і впав, а я встала і втекла. Я прибігла до дівчат і Антона і розповіла їм про мою подорож до квартири і коли спускалася на вулицю. 

- Ось гроші і я вам зараз таке розповім. - задихавшись сказала я.

- Ну давай, здивуй нас. - сказала Віка.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍