Читати книгу - "Всесвіт Початок, Вадим Мороз"

Невдовзі Костянтин повернувся додому. Зайшовши на кухню, він заварив собі каву, після чого знову вийшов на подвір’я і сів за столик. Піднявши голову до неба, він почав спостерігати за нічним небом. Там пролітали літаки й супутники, а Костянтин уважно стежив за ними, намагаючись упіймати щось незвичне, щось загадкове. Це захоплення космосом і безкрайнім всесвітом було для нього незбагненним джерелом натхнення та загадковості. Відчуття було схожим на закоханість — те, що ніхто інший не може побачити чи відчути так, як ти. Це розбурхувало розум настільки сильно, що відвести погляд було майже неможливо.

Небо починало світлішати, на горизонті з’являлися перші ознаки світанку. Костянтин відчув, як на нього накочує втома. Сили покидали його поступово, як ніби природа сама нагадувала про необхідність відпочинку. Усвідомивши, що настав його вихідний день, Костянтин вирішив, що час піти відпочити. Він піднявся, зайшов до спальні і швидко роздягнувся, скидаючи з себе всі речі до останньої. Він завжди любив спати оголеним, навіть без нижньої білизни. Це давало йому відчуття свободи, легкості та повного комфорту, ніби звільняючись від тягаря буденності.

Ледве лігши в ліжко, він уже відчував, як сон повільно огортає його, занурюючи в тишу і спокій ночі. Ніч була його часом для роздумів, але тепер наставав момент відпочинку, який вже невдовзі повністю захопив його.

Сон почався спокійно. Костянтин плив на поверхні водосховища, його тіло відчувало приємне тепло, що йшло від сонячних променів, які відблискували на поверхні води. Він насолоджувався миттю спокою, коли вода огортала його, мов рідка ковдра. Але раптом відчуття безпеки почало зникати. Спершу Костянтин помітив, що його тіло стало важчим, мовби увесь світ навалився на нього, і він втрачає контроль над собою. Спроби рухатися ставали безпорадними. Він відчував, як щось невидиме, немов важкі кайданки, обмотало його ноги й почало тягнути на дно.

Вода навколо, що була прозорою, мов сльоза, тепер перетворилася на безкрайню прірву. Опустивши погляд у глибини, Костянтин помітив моторошне видовище. З дна до нього тягнулися тисячі рук — зогнилі скелети та постаті, що колись були людьми. Вони зловісно хапали його за ноги, обвиваючи щиколотки, наче мережа. Їхні кістляві руки тягнули його вниз, і чим дужче він намагався вирватися, тим сильніше відчував їхню мертву хватку.

Серце билося як навіжене, а кисню в легенях ставало все менше. Він відчував, як повітря вислизає з грудей, поступаючись воді, що дедалі більше поглинала його тіло. Паніка розросталася, але сили залишали його. "Це кінець", - подумав Костянтин, розуміючи, що вже нічого не зможе зробити.

У момент повної безпорадності, коли темрява майже поглинула його, він підняв голову. Зверху несподівано пробилося різке світло, ніби сонячний промінь, що розривав похмуру товщу води. Це було його єдиною надією. Він тягнувся до нього з останніх сил, але світло здавалося далеким, майже недосяжним. Незважаючи на всі зусилля, руки не могли досягти цього джерела порятунку.

Відчувши гострий брак повітря, Костянтин мимоволі зробив вдих… але замість повітря в його легені вдерлася холодна вода. В його очах світло почало згасати, віддаляючись все більше, аж поки не зникло зовсім.

Костянтин прокинувся різко, з переляку, мокрий від поту. Його постіль була просякнута вологістю, а серце шалено билося в грудях. Він глибоко зітхнув, намагаючись заспокоїтись і усвідомити, що це був лише сон. Дихати знову стало легко, але відчуття тривоги ще довго не покидало його. Глянувши на годинник, він побачив, що спав лише чотири години. Сон не дав йому відпочинку — навпаки, сповнив страху й тривоги.

Вставши з ліжка, Костянтин відправився до душу. Стікаючи під потоком води, він сперся руками на стіну, заплющивши очі. Фрагменти сну поверталися до нього, мовби оживали перед його внутрішнім поглядом, змушуючи переживати все знову і знову. Хвилина за хвилиною, кожна деталь знову поставала перед ним у всій своїй жахливій ясності.

– Коли ці кляті сни для мене скінчаться… – прошепотів він у тишу, не знаючи, чи знайде відповідь на це питання.

Після того як Костянтин прийняв душ, він відправився до кухні, щоб приготувати собі сніданок. Сьогодні він вирішив зробити рулет із омлету. Приготувавши омлет, він дрібно нарізав просмажене м'ясо і поклав його всередину, після чого залив все розплавленим сиром і додав зелень. Потім акуратно скрутив все в рулет. Також він нарізав свіжих овочів і, заваривши каву, вийшов на подвір'я до свого столика, незважаючи на те, що це був ранній ранок, на подвір'ї вже було спекотно. Поки Костянтин снідав, йому прийшла думка відправитися на водосховище, яке знаходилося всього в кількох кілометрах від будинку, та провести там принаймні півдня. Костянтин завжди намагався використовувати весь вільний час біля водосховища; він відчував потужний зв'язок з водою та сонячними променями, ніби це заряджало його енергією.

Після сніданку Костянтин вирушив до свого гаражу, взявши з собою рушник та каремат. Сівши в автівку, він вставив ключ у замок запалювання, завів двигун і, з усмішкою, промовив: – Обожнюю цей звук, муркотить як левиця.

Протягнувши руку до магнітоли, Костянтин увімкнув одну з найулюбленіших пісень і почав підспівувати, поки вона грала:

Goin’ back down To Kansas town To bring back the second cousin Little Johnny the Conqueroo I’m a man I spell M-A-N (M-A-N) Woah, I’m a man

Автівка легко мчала дорогою, а Костянтин насолоджувався моментом, відчуваючи, як радість заповнює його серце.

Вже невдовзі Костянтин приїхав до водосховища, де знайшов відокремлене місце, яке відчувалося як справжній рай. Розклавши килимок, він швидко зняв одяг і, немов дитина, яка не може дочекатися літа, розбігся до води. Вмить пірнув у прозору гладь води, занурившись у прохолодну стихію, відчуваючи, як хвилі обіймають його тіло. Пропливши метрів тридцять, він виплив на поверхню, наповнюючи легені повітрям, і повернувся до свого килимка, відчуваючи, як тіло сповнене енергії.