Читати книгу - "Книга 1 : Кохання, що вбиває ., Anna O"

Глава 5 . Розбите небо"Найгірше не те, що тобі зрадили. Найгірше це коли ти віддав усе, а тебе навіть не помітили."

 

 

Я бігла. Бігла туди, де його вже не було.

Коли я вибралася з вікна, це далося мені нелегко. У мене тремтіли руки, а в голові билося єдине питання: чому він не дочекався мене? Я ледве не впала, але це не мало значення. Нічого більше не мало значення.

Мене викинуло на незнайому вулицю. Ліхтарі освітлювали порожній асфальт, але я не бачила нічого, крім болю, що роз’їдав мене зсередини. Було холодно. Вітер обпікав розпалені щоки, а в горлі стояв клубок.

Я йшла довго. Дуже довго.

В якийсь момент я почула голоси й кинулася на звук, думаючи, що це наші. Думала, що він там. Що він все ще чекає мене.

Але це були чужі люди. Чужий випускний клас, чужі обличчя, чужі мрії. Вони теж зустрічали свій останній дитячий світанок.

Я вибачилася, мені було соромно, що я тут, що потрапила не туди. Хоча насправді я не потрапила туди, куди хотіла, вже давно.

Коли я розвернулася, щоб іти, я побачила знайомі тіні.

Його.

Юлю.

Їхній поцілунок.

Серце зупинилося.

Я не могла повірити, що бачу це насправді. Що після всього… після цього поцілунку… після нашого поцілунку… він просто взяв і злив його, як дешевий напій після випускного.

У грудях ніби щось тріснуло.

Що це було для нього? Помилка? Дурість? Гра?

Що це було для мене — я знала.

Мені хотілося закричати, підійти й вдарити його. Хотілося вибити з нього все, що зараз роздирало мене на шматки. Але я не могла. Я не мала права.

Я просто стояла й дивилася. Дивилася, як він притискає її до себе так, як я мріяла все життя.

А потім розвернулася й пішла.

Я не знала, куди йду. Просто йшла вперед, поки не опинилася біля річки.

Я впала на траву й притиснула коліна до грудей. Небо над головою було таким же порожнім, як і я.

Світанок вже закінчився.

Але я навіть його не побачила.

Я плакала. Плакала, як ніколи в житті.

Я не знаю, скільки часу минуло, поки мене знайшли. Батьки потім казали, що шукали мене всюди. Що не могли додзвонитися, що друзі розійшлися, не розуміючи, куди я зникла.

Але мені було все одно.

Я просто сиділа біля річки, дивлячись на відображення в темній воді. І згадувала, як кілька годин тому його подих змішувався з моїм. Як він дивився на мене. Як я вірила, що він ніколи не зможе мене зрадити.

Я уявляла свій перший дорослий світанок і не знала, що він стане моєю першою справжньою смертю.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍