Читати книгу - "Я подумаю до завтра , Kolya Kozak"

Глава 6: Фінальна пастка

Коля сидів у своїй кімнаті, обдумуючи помсту. Він знав, що не зможе фізично протистояти новенькому, але хитрість – його єдина зброя. Настя давно зрозуміла, хто стоїть за знущаннями, і вмовляла Колю не витрачати на це сили. Але Коля не міг просто так змиритися.

Минуло кілька днів. Він розробив ідеальний план: підкласти клей на місце новенького у поїзді, щоб його штани приклеїлися до сидіння. Це було б не тільки смішно, але й принизливо. Однак для цього потрібно було знати точне місце, де той сидітиме.

Настав 24 травня, субота. Хоча вихідні, в школі повідомили, що заняття триватимуть і в суботу, і в неділю – аж до від’їзду. Коля ламав голову, як побачити квиток новенького.

Раптом його роздуми перервала Настя:

— Коля, що з тобою? Чому ти останнім часом мовчиш і нічого мені не розповідаєш?

— Неважливо, — буркнув він і побіг геть.

У нього вже був план. Він попросив учительку покликати новенького на перший поверх, поки сам залишався на другому. Як тільки той піде, Коля зможе пробратися в його клас і подивитися на квиток.

Коли настав час, вчителька покликала новенького вниз. Коля швидко заскочив до класу і побачив квитки, що лежали на столі. Він швидко знайшов потрібний і запам’ятав місце. Але не встиг він втекти, як почув голос новенького:

— Хто мене кликав?

— Це Коля, — відповіла вчителька.

Хлопець зрозумів, що його обманули, і розлючений побіг нагору. Коля тільки вибіг з класу, як врізався в нього.

— Ой, вибач, я не встиг на перший поверх… — спробував він викрутитися.

Але новенький не слухав – він вдарив Колю кулаком по голові.

— Ще раз таке зробиш – отримаєш більше, гад!

Коля стояв приголомшений, але зрозумів: мовчати не можна.

Наступного дня, 25 травня, всі зібралися на вокзалі. Колі тремтіли руки, але він тримав у кишені прозорий клей. У поїзді він знайшов місце новенького і акуратно обклеїв сидіння.

— Куди ти ходив? — запитала Настя, коли він повернувся.

— В туалет, — швидко відповів він.

Поїзд їхав довго, з поломками, але через чотири години вони нарешті прибули. Місто вражало красою. Вчителі, на диво, дозволили учням гуляти самостійно.

Настя і Коля пішли в магазин, купили цукерки. Але раптом Коля побачив новенького. Він зробив вигляд, що не помітив, але серце прискорено билося.

Настя ж нарешті зрозуміла: Коля обожнював новенького, а вона його ненавиділа. Вона вирішила взяти вину на себе.

— Це я зробила, — раптом заявила вона.

Новенький не довго думаючи схопив її і кинув на колії, почав бити. Настя плакала, її лице було в синцях. Коля завмер – йому було страшно.

Троє хлопців, які стояли поруч, дивилися, не втручаючись.

Коли новенький закінчив, він підійшов до Колі.

— Давай дружити, — простягнув він руку.

Коля трохи помовчав, а потім відповів:

— Я ще подумаю до завтра.

Він дав йому цукерку, і той хлопець пішов.

Вечір настав швидко. Всі зібралися на вокзалі. Коля запитав Настю:

— Чому він тебе побив?

— Бо я сказала, що ти обожнюєш його, а я його ненавиджу, — прошепотіла вона. — Я захищала тебе.

Коля відчув, як у грудях щось стиснулося.

Але тут Настя усміхнулася.

— Все, забудь, — сказала вона. — Ми ж відпочили?

Коля теж усміхнувся.

Вони відчули радість. Їм стало легко. Всі зібралися, сіли в поїзд і поїхали додому.

Зрештою, всі подружилися і стали дружні. Час ішов, всі більше не мали між собою ворожнечі. Коля, Настя, новенький та інші однокласники почали спілкуватися і проводити час разом. Вони більше не ворогували, не будували підступних планів і не намагалися помститися.

Згодом всі згадували цю поїздку як щось важливе у їхньому житті. Вони навчилися розуміти одне одного, пробачати і не тримати зла. Вони зрозуміли, що помста нічого не вирішує, а дружба – це набагато цінніше.

І тепер, коли вони розповідали про цю історію іншим, вони казали:

— Ця книга вчить нас тому, що навіть після найбільших конфліктів можна знайти спільну мову. Що дружба важливіша за ненависть. І що все, що ми робимо, завжди має наслідки.

Кінець.
 

Кінець