Читати книгу - "Поштова лихоманка"

краси, бо для прибирання відкладень на подвір’ї нею навряд чи користувалися. З позитивного боку це означало, що він упав у щось м’яке. З негативного боку це означало, що він упав у щось м’яке. 

Хтось п’ятірнею схопив його за куртку й підняв над брудом — одразу всього. 

— Встаємо, Пане Гупперук! 

— Вимовляється «Губперук», недоумку, — простогнав він. — «Б», а не «п»! 

— Встаємо, Бане Губберук! — повторив громовий голос, і під пахву йому сунули мітломилицю. 

— Що ти, в біса, таке? — видушив Мокр. 

— Я Ваш Наглядовий Офіцер, Бане Губберук! 

Мокр зумів обернутися, потім поглянув угору, а потім — ще вгору, на обличчя, як у пряничного чоловічка, з очима, що світилися червоним. Коли обличчя говорило, його рот був наче проблиск пекла.  

— Ґолем? Ти довбаний ґолем? 

Потвора підняла його однією рукою й перекинула собі через плече.  

Нахилившись, вона увійшла до стайні, і Мокр, висячи догори дриґом, із носом, розплющеним об глиняне тіло створіння, зрозумів, що іншою рукою воно бере його коня. Почулося коротке іржання. 

— Маємо Поспішати, Бане Губберук! Ви Маєте Постати Перед Правителем Ветінарі О Восьмій! І Бути На Роботі До Дев’ятої! 

Мокр застогнав.  

— А, пане Губперук. На жаль, ми знову зустрілися, — сказав Правитель Ветінарі. 

Була восьма ранку. Мокра хитало. Його щиколотці покращало, але це була єдина частина його тіла, про яку можна було так сказати. 

— Воно йшло всю ніч! — проказав він. — Всю трикляту ніч! Іще й коня несло! 

— Будь ласка, сядьте, пане Губперук, — сказав Ветінарі, відриваючи погляд від столу і втомлено вказуючи на крісло. — Між іншим, «воно» — це «він». У цій ситуації це, звісно, щось на кшталт почесного звання, але я покладаю на пана Помпу великі надії.  

Мокр побачив на стінах червоний відблиск, коли ґолем за його спиною всміхнувся. 

Ветінарі знову втупився в стіл і, схоже, на якийсь час втратив до Мокра інтерес. Більшу частину столу займала кам’яна плита. Її вкривали маленькі різьблені фігурки ґномів і тролів.  

Це скидалося на якусь гру. 

— Пан Помпа? — перепитав Мокр.  

— М-м-м? — спитав Ветінарі, нахиляючи голову, аби роздивитися дошку під дещо іншим кутом. 

Мокр нахилився до Патриція і тицьнув великим пальцем у напрямку ґолема. 

— Воно, — сказав він, — є паном Помпою? 

— Ні, — відповів Правитель Ветінарі, теж нахиляючись уперед і раптово, цілковито та неприємно зосереджуючи погляд на Мокрові. — Він... є паном Помпою. Пан Помпа є державним службовцем. Пан Помпа не спить. Пан Помпа не їсть. І пан Помпа, Генеральний поштмейстере, ніколи не спиняється. 

— І що конкретно це означає? 

— Це означає, що якщо, припустімо, ви розраховуєте на те, що пан Помпа великий і важкий і пересувається винятково пішки, а відтак замислюєтеся про корабель, який прямує до Останнього континенту, то пан Помпа рушить за вами. Ви мусите спати. Пан Помпа не мусить. Пан Помпа не дихає. Дно океану на недосяжній глибині не становить для пана Помпи проблеми. Чотири милі на годину — це шістсот сімдесят дві милі на тиждень. І вони додаються. І коли пан Помпа схопить вас... 

— Е, хвилинку, — сказав Мокр, підіймаючи пальця. — Дозвольте мені вас перервати. Я знаю, що ґолемам заборонено завдавати шкоди людям!  

Ветінарі здійняв брови. 

— О небо, де ви такого наслухалися? 

— Це записано на... на чомусь у їхніх головах! На якихось сувоях, чи що. Хіба ні? — перепитав Мокр з дедалі більшою невпевненістю. 

— От лихо, — зітхнув Патрицій. — Пане Помпо, чи не могли б ви зламати панові Губперуку якого-небудь пальця? Тільки, будь ласка, акуратно. 

— Так, Ваша Високосте, — ґолем повільно рушив уперед. 

— Е! Ні! Що? — Мокр замахав руками так відчайдушно, що збив з дошки кілька фігурок. — Стійте! Стійте! Є ж правило! Ґолем не може завдати шкоди людині чи допустити, щоб людині було завдано шкоди![6]  

Правитель Ветінарі підняв пальця. 

— Будь ласка, заждіть одну секунду, пане Помпо. Гаразд, пане Губперук, а ви пригадуєте, як там далі? 

— Далі? Яке далі? Нема там ніякого «далі»! 

Ветінарі здійняв одну брову. 

— Пане Помпо? — сказав він. 

— «...Якщо Інше Не Наказано Йому Повноважним Представником Влади», — оголосив ґолем.  

— Ніколи в житті цього не чув! — заявив Мокр. 

— Справді? — спитав Ветінарі з виглядом крайнього подиву. — Не уявляю, щоб будь-хто не включив у правила такого пункту. Навряд чи можна дозволити молотку відмовлятися бити по цвяхові, або пилці — розбудовувати моральні міркування щодо внутрішнього світу дерева. В кожному разі, я ж даю роботу катові Мотузянику, який вам, звичайно, знайомий, і Міській сторожі, і армії, і, час від часу... іншим фахівцям, які цілком уповноважені вбивати задля самозахисту або задля захисту міста та його інтересів.  

Правитель почав підбирати фігурки, що попадали, й делікатно розставляти їх на дошці. 

— Чому ж пан Помпа повинен відрізнятися лише через те, що створений з глини? Зрештою, всі ми створені з праху. Пан Помпа супроводить вас до вашого місця роботи. За легендою, він буде вашим охоронцем, як і годиться урядовому високопосадовцю. Лише ми з вами знатимемо, що він має... додаткові інструкції. Ґолеми від природи дуже моральні, пане Губперук, але вам їхня мораль може видатися дещо... старомодною. 

— Додаткові інструкції? — перепитав Мокр. — Чи вам не складно було б детально пояснити мені, в чому суть цих інструкцій? 

— Так. 

Патрицій здмухнув пилинку з крихітного кам’яного троля і поставив його на відповідну клітинку. 

— І? — через деякий час спитав Мокр. 

Ветінарі зітхнув. 

— Так, мені було б складно пояснити вам, у чому їхня суть. У цьому питанні ви не маєте прав. До речі, ми конфіскували вашого коня, позаяк він був знаряддям злочину. 

— А до мене ви взагалі вжили жорстоких і нетрадиційних заходів покарання! — обурився Мокр.  

— Справді? — спитав Ветінарі. — Я пропоную вам легку паперову працю, відносну свободу пересування, роботу на свіжому повітрі... ні, моя пропозиція може бути нетрадиційною, але жорстокою? Сумніваюся. Втім, гадаю, у наших льохах знайдуться старовинні знаряддя, які є надзвичайно жорстокими і багато в чому нетрадиційними — якщо ви бажаєте ознайомитися з ними з метою порівняння. І, звичайно, завжди є варіант затанцювати сизальний тустеп. 

— Що? — спитав Мокр. 

Тулумбас нахилився і щось прошепотів у господареве вухо. 

— О, перепрошую, — сказав Ветінарі. — Звичайно ж, я мав на увазі конопляне фанданго[7]. Це — ваш вибір, пане Губперук. Вибір, пане Губперук, є завжди. О, і до речі... знаєте другу цікаву річ про янголів? 

— Про яких іще янголів? — спитав злий і спантеличений Мокр. 

— От лихо, люди такі неуважні, — сказав Ветінарі. — Пригадайте. Першу цікаву річ про янголів я розповідав вам учора. Напевне, ви тоді думали про щось інше. Друга цікава річ про янголів, пане Губперук, полягає в тому, що ви можете зустрітися з янголом лише один раз у житті.  

Розділ другий

ПОШТАМТ 

В якому ми знайомимося з Колективом — ОДУ МО — Дисертація з римованого сленгу — «Шкода, що вас там не було!» — Мертві листи[8] — Життя ґолема —  

Книга Правил 

Завжди є кут зору. Завжди є ціна. Завжди є спосіб. «Поглянь на це