Читати книгу - "Мовчазний граф, Ірина Скрипник"

Коли нарешті я вирішила перевірити, що відбувається, двері тихо скрипнули. Потім я почула приглушений голос Володимира:  

— Пане, що ви робите в кімнаті панночки вночі? Ви маєте піти звідси негайно! Це просто неприпустимо! Ви хоч уявляєте, що буде, якщо панночка прокинеться і побачить вас тут?  

— Я просто хотів переконатися, що з нею все гаразд, — зітхнув Радимир.

Його голос звучав хриплувато, майже винувато. Я почула, як його кроки почали наближатися до мого ліжка. Серце завмерло…

— Пане! — Володимир кинувся вперед і граф зупинився.  

Я лежала мовчки, боячись навіть дихати. Кілька секунд здались мені вічністю. Нарешті, вони обоє вийшли з кімнати, і двері зачинилися.  

Я обережно сіла на ліжко. Незабаром мої ноги торкнулися прохолодного килима. Навшпиньках я підійшла до дверей, приклала вухо до них і почала вслухатися в приглушені голоси за стіною.  

— Пане, якщо ви так сильно сумуєте за панночкою, що готові всю ніч стояти над її ліжком, чому б вам вдень не запросити її кудись? — запитав Володимир з легким натяком на жарт.  

— Якби на твоєму місці був хтось інший, — прошепотів у відповідь Радимир, — він би вже давно пошкодував про свої слова. Зрештою, це мій дім, і мені вирішувати, коли і до якої кімнати мені йти.  

Моя рука мимоволі торкнулася дверної рами. Цікавість і страх змагалися у мені.  

— Хоча ти правий, — додав Радимир, і його голос трохи помʼякшав. — Я трохи перегнув палицю.  

— Трохи? — з іронією повторив Володимир.  

Мені навіть здалося, наче я почула легкий посміх крізь деревʼяні двері. Сама не стрималась і теж злегка усміхнулася.  

— От тільки не починай! — різко відреагував граф, і його кроки почали віддалятися від моєї кімнати. — Завтра я обовʼязково кудись її запрошу! Побачиш!  

Тиша знову огорнула ніч. Я повернулася до ліжка, відчуваючи легке тепло на щоках і не розуміючи, чому саме я так радію.