Читати книгу - "Велика маленька брехня"

найгарніших пляжів на світі. Її вродливий, дивовижний син. Вона знову і знову дивилася на нього у дзеркалі заднього огляду, і її серце стискалося від болю.

Вона не розповіла Маделін, що коли вони поверталися до машини, тримаючись за руки, усі у піску, в голові її німо пульсувало слово «допоможіть» — ніби вона благала чогось: рішення, зцілення, перепочинку. Перепочинку від чого? Зцілення від чого? Рішення чого? Вона швидко та поверхово дихала, на чолі виступили краплини поту.

А тоді побачила знак. Квартира в оренду у Ньютоні. Квартира з двома спальнями — і розміщувалася у багатоквартирному будинку з червоної цегли — негарному та без душі, зате будинок був за п’ять хвилин пішки від пляжу.

— А що як ми сюди переїдемо? — запитала вона у Зіггі, її очі спалахнули цією ідеєю, і раптом здалося, що ця квартира була саме тим рішенням, якого вона шукала. Люди кажуть «море приносить зміни». Чому б морю не принести зміни в її житті та житті Зіггі?

Вона не розповіла Маделін, що від народження Зіггі по півроку знімала різне житло по всьому Сіднею, намагаючись влаштувати своє життя. Не розказала, що, можливо, усі ці роки поволі наближалася до пляжу Пірріві.

А ще вона не розказала Маделін, що коли вийшла з офісу рієлтора після того, як підписала договір оренди, то вперше помітила людей, котрі живуть на цьому півострові — засмаглі, з освітленим сонцем волоссям — згадала про свої бліді ноги під джинсами, а потім подумала, що батьки, мабуть, боятимуться їхати довгою, звивистою дорогою, що веде на цей півострів, і батько триматиметься за кермо так міцно, що в нього аж пальці болітимуть, і все ж батьки приїздитимуть і не скаржитимуться. І раптом Джейн відчула, що справді припустилася величезної помилки, та вже надто пізно.

— І ось я тут, — ось так просто завершила вона свою розповідь.

— Тобі тут сподобається, — Маделін здавалася захопленою. Вона поправила лід на нозі та здригнулася від болю. — Ай! Ти любиш серфінг? А твій чоловік? Я мала б сказати, твій партнер? Хлопець? Дівчина? Я відкрита до всіх варіантів.

— У мене немає чоловіка, — сказала Джейн. — І партнера немає. Я одинока мама-одиначка.

— Справді? — запитала Маделін, ніби Джейн щойно оголосила щось навдивовижу сміливе та чудове.

— Справді, — Джейн дурнувато посміхнулася.

— Знаєш, люди про це забувають, але я свого часу теж була мамою-одиначкою. Маделін гордовито звела підборіддя, ніби звертаючись до натовпу людей, котрі з нею не погоджувались. — Мій колишній чоловік пішов, коли старша донька була ще зовсім маленькою. Абігель. Зараз їй чотирнадцять. Тоді я була молода, як і ти. Мені було всього двадцять шість. Хоч тоді здавалося, що життя скінчилося, що я його згаяла. Це було складно. Бути мамою-одиначкою складно.

— Ну, у мене є мама і…

— Звісно. Я не кажу, що зовсім не мала підтримки. Мені теж допомагали батьки. Але ж були ночі, коли Абігель хворіла, чи я хворіла, чи ще гірше — коли хворіли ми обидві — і… менше з тим. — Маделін замовкла та стенула плечима. — Мій колишній одружився з іншою жінкою, у них народилася дівчинка, такого ж віку, як Хлоя, і Натан став «батьком року» — ідеальним татусем. З чоловіками часто таке трапляється, коли народжується друга дитина. Абігель думає, що її тато чудовий. Тільки я досі на нього ображена. Кажуть, треба пробачати та відпускати свої образи, не знаю, мені моя образа навіть подобається, я її плекаю, як домашню тваринку.

— Я теж не дуже вірю у прощення, — сказала Джейн.

Маделін посміхнулася та тицьнула у Джейн чайною ложечкою:

— І правильно. Ніколи не пробачати. Ніколи не забувати. Ось моє гасло.

Джейн не була певна, що це був жарт.

— А що батько Зіггі? — продовжувала Маделін. — Він взагалі бере якусь участь у вашому житті?

Джейн не поворухнулася. За п’ять років вона цьому добре навчилася. Джейн відчула, як тілом розливається спокій.

— Ні. Та ми й не були разом. — Вона ідеально подала цю репліку. — Я навіть не знала, як його звуть. Це було… — Зупинись. Зроби паузу. Якщо не можеш дивитися в очі, відведи погляд. — … як побачення на одну…

— Інтрижка на одну ніч? — запитала Маделін — у її голосі чулася симпатія та схвалення, і Джейн ледь не засміялася від здивування. Більшість людей, особливо віку Маделін, реагували на ці слова з ледь помітним виразом осуду, мовляв: я зрозумію, нехай, та віднині ти відносишся до іншої категорії людей. Джейн не ображав їхній осуд. Їй і самій це не подобалося. Вона просто хотіла закрити цю тему, і найчастіше це спрацьовувало. Ось Зіггі. Батька немає. Рухаймося далі.

— Чом би не казати, що ти розлучена з його батьком? — запитувала мама раніше.

— Мамо, брехня все ускладнює, — відповіла Джейн. Її мама не вміла брехати. — А так ми просто закінчимо цю розмову.

— О, я пам’ятаю свої побачення на одну ніч, — мрійливо сказала Маделін. — О боги, що я тільки не виробляла у дев’яності! Сподіваюся, Хлоя про це ніколи не дізнається. От халепа. Тобі сподобалося?

Джейн не одразу зрозуміла запитання. Вона запитувала, чи їй сподобалася інтрижка на одну ніч?

На хвильку Джейн знову опинилася у скляній камері ліфта, який безшумно піднімався посеред готелю. У хлопця в руці пляшка шампанського. А другою рукою він обнімає Джейн за талію та пригортає до себе. Вони заливаються сміхом. Коли він сміється, то мружить очі. У Джейн підкошуються ноги від сміху та бажання. Запах дорогих парфумів.

Джейн прочистила горло.

— Мабуть, сподобалося.

— Вибач, це було трохи занадто. Може, я запитала про це, бо згадала свою молодість. А може тому, що ти така молода, а я вже ні, і я намагаюся видаватися крутою. Скільки тобі років? Нічого, що я запитую?

— Двадцять чотири.

— Двадцять чотири, — повторила Маделін. — А мені сьогодні сорок. Я це вже тобі казала, правда? Ти, мабуть, думаєш, що тобі ніколи не буде сорок.

— Ну, по правді, я сподіваюся, що одного дня таки буде, — відказала Джейн. — Вона і раніше помічала, як жінки середнього віку переймалися через свій вік, вони жартували про це, жалілися, знову і знову до цього поверталися, так ніби процес дорослішання був якоюсь загадкою, яку вони намагалися збагнути. Чому вони аж так цим переймаються? Друзі мами Джейн, здавалося, просто не мали іншої теми для розмови, ну або принаймні із Джейн вони не говорили ні про що інше.

— О, Джейн, ти така молода і така вродлива (хоч насправді, вона не була гарненькою, вочевидь, у їхньому розумінні одне автоматично випливало з іншого — ти молода, а значить гарна!).

— Ти така