Читати книгу - "Дорога смерті: потайні духи 1, Natalia Volodymirivna"

Глава 6

Сили знову повернулися до тіла дівчини. Їй було відомо, що колись її батько винайшов вхід у потойбіччя, але так і не зміг його закрити. 

***

Дійшовши до другої пастки, Вайс обережно обійшла її. 

- Невже їм вдалося схопити Дарину та Якова?

Побачивши раптом духів дівчина пішла слідом за ними.  Як виявилося, шлях був не довгим. Сховавшись за товстим деревом Кайла трохи висунувши голову побачила велетнів, що заходили всередину. Велика брама замкнулася за ними. Але потім за короткий час знову відкрилася, і за нею з'явилася Дарина. Її силою вели супротивники. Дівчина намагалася відбитися, але було марно.

 - Давай крокуй! - Силою ведучи Майєр до вантажівки пригрозив чоловік. 

Вийшовши з укриття, Кайла негайно відкрила вогонь по ворогам. В обоймі пістолета було лише чотири патрони. Дівчина цілилася просто в голову. З кожним підходом ворожого підкріплення ставало дедалі більше. Помітивши Кайлу, Дар'я трохи потай посміхнулася. Її обличчя прямо світилося в той момент від щастя. Солдат тримав її за руку, намагаючись підкликати ще більше підкріплення. 

- Припинити вогонь! - Виходячи з машини, що під'їхала, крикнув усім дуже зовні нахабний старих років чоловік. Старий підійшов ближче з великим інтересом вдивляючись на Вайс, що стояла з заціпенінням на обличчі. Його довге кучеряве волосся майоріло на вітрі, від чого той постійно його намагався якось зализати проводячи рукою. Кайла подумки його послала на всі чотири сторони. Чому такі люди так довго живуть у цьому світі? 

На мить припинивши мовчання, незнайомець відповів:

-Тебе звуть Кайла. Я дуже добре знав твого батька ... ось тільки не встиг його придушити власноруч. 

- Ви нічого не знаєте ні про мого батька, ні про мене! - Трохи наблизившись, Кайла плюнула йому у відповідь слиною в обличчя, на що її один із службовців вдарив кулаком в живіт. Від болю дівчина зіщулилася, сплюнувши кров. Після чого знову почалися наступні побиття. Її били доти, доки свідомість не відключилася.

***

Прокинувшись у якійсь замкненій клітці, Кайла раптом побачила поруч Дар'ю. Дівчинка плакала, тримаючи свою подругу за руки своїми. Дивлячись на покалічені частини тіла, Майєр у всьому почала звинувачувати себе. Кайла тим часом виглядала не дуже добре. Багато синців на обличчі. І ще багато чого не зовсім приємного на вигляд було. Дівчина дивилася сльозячими очима на Дарину. 

- Вони тебе мало не вбили у мене на очах. Я там стояла і просто мовчки дивилася, як тебе б'ють.  Той, що був з тобою, це їхній головний, - доповіла Дар'я. 

- Та невже? Він більше годиться на пенсіонера, ніж на головного ... мені потрібно його вбити ... - Не доказав, Вайс знову почала втрачати свідомість. - Будь ласка, тільки не залишай мене одну. Прошу. 

- Все добре, не хвилюйся ... просто я трохи погано почуваюся, - почала звітувати Кайла намагаючись піднятися на ноги.  Потім раптом згадавши Якова, запитала: - Ти бачила Якова? Він живий? - Насилу тримаючись на ногах, Кайла щоб не впасти схопилася сильно руками за ґрати. Охоронці на той час робили щось своє. Схоже, вони грали в карти. Поки вони були зайняті, дівчата скориставшись невеликою шпилькою зламали замок і непомітно пробравшись у довгий коридор почали прокрадуватися рачки в пошуках виходу з будівлі. На той час вороги всюди налаштовували вибухівки. Дівчата тримаючись за руки раптом зупинилися, швидко встигнувши сховатися за стіною. На їхньому шляху з'явилися солдати зі зброєю в руках. Були автомати. Це досить гучна зброя, від звуку якої піднялася швидко б тривога. Діяти треба було тихо, не привертаючи до себе зайвої уваги. Чоловіки не рухаючись з місця, мовчки дивилися вперед перед собою. У брудному коридорі по підлозі бродили миші та щурі, видаючи шерех. Один з щурів встиг непомітно заповзти під штани одному з охоронців і наробити там багато гидот. Все ще продовжуючи перебувати під штанами, щур напевно  зголоднів та  почав кусати за шкіру. Ворог закричав від болю, намагаючись скинути з себе щура. Інший не розуміючи, що відбувається, навів зброю йому на ноги і вистрілив.

- Ти ідіот? Навіщо ти це зробив, а... як боляче...що це... кров... 

- Нічого з тобою не станеться, невелика подряпинка.  Житимеш, не хвилюйся! -  заспокоюючи, запевняв той, прибираючи зброю собі за спиною. Поки шлях знову був вільним, дівчата непомітно рушили вперед. Вихід був дуже близький. Ще трохи, і вони опиняться на вулиці. Здавалося б, що могло віщувати про біду? На їхньому остаточному шляху з'явився якийсь високий хлопець із прикритим тканиною обличчям. На голові була надіта кепка трохи затемнена по краях. 

- Тихіше, я свій. - Трохи відкривши обличчя, запевнив Яків, що він не ворог. 

- Як добре, що ти живий! - Зрадівши прошепотіла, Кайла. Дар'я підтримуюче покачала головою. 

- Нам потрібно якнайшвидше покинути це місце, поки воно повністю не перетворилося на руїни. Не зупиняючись втікачі бігли з усіх сил, як раптом будинок вибухнув. Кайла з друзями добігши зупинилися на безпечній відстані. Від великого вибуху в небі з'явилося багато диму. Будинок ще продовжував горіти. Нікому не було відомо, чи врятувалися вороги. Але це, якщо чесно, зовсім було неважливо.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍