Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Відмінності між континентами за орієнтацією їхніх головних осей позначалися на поширенні не тільки харчового виробництва, а й інших технологій і нововведень. Наприклад, винайдене близько 3000 р. до н. е. на теренах Південно-Західної Азії або суміжних землях колесо за кілька сторіч поширилося на захід і схід через більшу частину Євразії, тоді як незалежно винайдене в доісторичній Мексиці колесо так і не потрапило до Анд. Так само принцип абеткового письма, розроблений у західній частині Родючого півмісяця до 1500 р. до н. е., десь за тисячу років проник на захід аж до Карфагена, а на схід аж до Південної Азії, однак мезоамериканські системи письма, які розквітли в доісторичні часи і протрималися щонайменше 2 тис. років, так і не досягли Анд.
Колесо і письмо, ясна річ, не пов’язані безпосередньо із широтою і тривалістю дня, як культурні рослини. У їхньому випадку зв’язок не прямий, а опосередкований системами харчового виробництва та їхніми наслідками. Найдавніші колеса були частинами возів, у які запрягали волів для перевезення рільничої продукції. Раннє письмо обмежувалось елітами, яких утримували селяни-виробники, і обслуговувало потреби (зокрема, королівську пропаганду, опис майна і бюрократичну документацію) економічно і соціально складних суспільств, які базувалися на харчовому виробництві. Загалом, суспільства, які залучалися до активного обміну культурними рослинами, свійськими тваринами і технологіями, пов’язаними із харчовим виробництвом, більш імовірно втягувалися в інші види обміну.
У американській патріотичній пісні «Америка-красуня» («America the Beautiful») ідеться про наші безкраї обрії, наші бурштинові хвилі на полях від моря до осяйного моря. Насправді ця пісня перекручує географічні реалії. Як і в Африці, поширення тубільних культурних рослин в Америці вповільнили обмежені обрії та екологічні перепони. Ніякі хвилі на тубільних полях не котилися від атлантичного до тихоокеанського узбережжя Північної Америки, від Канади до Патагонії або від Єгипту до Південної Африки, тоді як бурштинові хвилі пшениці та ячменю тяглися від Атлантичного до Тихого океану вздовж безкраїх обріїв Євразії. Таке стрімкіше поширення євразійського рільництва, порівняно із корінним американським і субса- харським рільництвом в Африці, відіграло вагому роль (як покаже наступна частина цієї книжки) в швидшому поширенні євразійського письма, металургії, технологій та імперій.
Наголос на цих відмінностях не означає, що найбільш поширені культурні рослини чудесні або що євразійські рільники більш винахідливі. Вони відображають лише орієнтацію головної осі Євразії у порівнянні з осями Америки й Африки. Саме навколо цих осей обертались історичні долі народів.
Частина III
ВІЛ ХАРЧУ ДО РУШНИЦЬ, МІКРОБІВ І СТАЛІ
РОЗДІЛ 11
Смертоносний дар свійських
тварин
Д
осі ми відстежували, як харчове виробництво виникло в кількох осередках і поширилося звідти неоднаковими темпами на інші терени. Зауважені нами географічні відмінності дають важливу кінцеву відповідь на питання Ялі: чому різні народи врешті-решт отримали несумірні обсяги влади і багатства? Однак саме харчове виробництво не можна вважати безпосередньою причиною. Адже у двобої голий рільник не матиме переваги над голим мисливцем-збирачем.
Натомість могутність рільника частково пояснюється густішими скупченнями населення, поява яких стає можливою завдяки харчовому виробництву: десять голих рільників у бійці все-таки матимуть перевагу над одним голим мисливцем-збирачем. До цього слід додати, що ні рільники, ні мис- ливці-збирачі не бувають голими, принаймні в образному сенсі. Рільники зазвичай видихають зі своїх легенів жахливіших мікробів, володіють кращою зброєю і амуніцією та живуть під керівництвом централізованої влади із письменними елітами на чолі, які мають кращі можливості для ведення завойовницьких воєн. Тому в наступних чотирьох розділах ми з’ясуємо, як першопричина (харчове виробництво) вела до безпосередніх причин (мікробів, писемності, технології та централізованої влади).
Один незабутній приклад зв’язку між свійськими тваринами і культурними рослинами з одного боку та мікробами з другого, що стався у лікарні, якось переповів мені знайомий лікар. Коли він був іще молодим і недосвідченим, його покликали до лікарняної палати на допомогу подружжю, яке спіткала загадкова хвороба. Справі заважало те, що подружжю було важко спілкуватися між собою та з ним. Чоловік був невеликим на зріст і сором’язливим; у нього розпочалася пневмонія, спричинена невстановленим мікробом, і він кепсько говорив англійською. Роль перекладача виконувала його вродлива дружина, яку дуже непокоїв стан чоловіка і лякало незнайоме лікарняне оточення. Мій знайомий, знесилений довгим робочим тижнем, довго намагався з’ясувати, із якими незвичайними факторами ризику пов’язана ця дивна хвороба. Від втоми він забув геть усе, чому його вчили стосовно конфіденційності стосунків між лікарем і пацієнтом, тож дав маху, попрохавши жінку розпитати чоловіка, чи не мав він якого-небудь сексуального досвіду, що міг викликати захворювання.
На очах у лікаря чоловік збагрянів, а потім згорнувся в клубок, через що здавався ще мініатюрнішим. Далі він спробував сховатися під простирадлами і, заїкаючись, пробелькотів кілька слів. Дружину зненацька охопила лють і вона метнулася на нього. Не встиг лікар її спинити, як вона схопила важку металеву пляшку та щосили пожбурила її чоловікові в голову, а потім прожогом вискочила з палати. Лікарю довелося якийсь час приводити пацієнта до тями, і ще більше часу знадобилося, щоб зрозуміти через його ламану англійську, що ж так розгнівило дружину. Помалу відповідь прояснилася: чоловік зізнався у кількаразовому статевому контакті з вівцею під час останнього візиту на родинну ферму; саме так, мабуть, він підхопив загадкового мікроба.
Цей інцидент здається рідкісною дивовижею, яка не має ширшого резонансу. Але насправді він стосується величезної та надзвичайно важливої теми: людських хвороб тваринного походження. Мало хто з нас любить овець у тілесному сенсі, як цей пацієнт. Але більшість із нас платонічно любить своїх домашніх улюбленців, як-от собак чи котів. Наше суспільство загалом має нестримний потяг до овець та інших свійських тварин, якщо судити по їх величезному поголів’ю, яке ми утримуємо. Приміром, за результатами нещодавнього перепису виявилося, що австралійці настільки цінують овець, що в них на 17 085 400 жителів припадає 161 600 000 голів цих тварин.
Багато дорослих, а ще більше дітей підхоплюють інфекційні хвороби від своїх улюбленців. Більшість із них минає непомітно,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зброя, мікроби і сталь -», після закриття браузера.