Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

але деякі еволюціонували в значно серйознішу загрозу. Головні вбивці людей в недавній історії — віспа, грип, туберкульоз, малярія, чума, кір і холера. Все це інфекційні хвороби, які розвинулись із захворювань тварин, хоча у наш час більшість мікробів, які викликають наші епідемічні хвороби, як на диво, поширені тільки серед людей. Будучи найбільшими вбивцями людей, хвороби відіграли вирішальну роль в історії. До 1939 року під час воєн більше людей помирало від мікробів, поширенню яких сприяла війна, ніж від бойових ран. Усі книги з воєнної історії, в яких прославляють великих полководців, замовчують одну неприємну для цих людей істину: переможцями воєн минулого далеко не завжди були армії з найкращими полководцями і зброєю, а здебільшого ті армії, солдати яких несли на собі жахливіші бацили, які вони могли передати своїм ворогам.

Наймоторошніший приклад ролі бацил в історії подає європейське завоювання Америки, яке розпочалося після Колумбової подорожі 1492 року. Хай там скільки корінних американців загинуло від безжальних рук іспанських конкістадорів, у кількісному плані вони далеко поступалися жертвам убивчих іспанських мікробів. Чому обмін жахливими мікробами між Америкою та Європою був настільки нерівним? Чому натомість хвороби корінних американців не вигубили іспанських загарбників, не перекинулися до Європи і не змели 95% європейського населення? Аналогічні питання зринають, коли задуматися про винищення багатьох інших корінних народів євразійськими бацилами, а також про винищення європейців, яким не судилося стати конкістадорами, у тропіках Африки та Азії.

Отже, питання про тваринне походження людських хвороб лежить в основі найзагальнішої схеми історії людства і деяких найважливіших проблем людського здоров’я нашого часу. (Згадаймо про СНІД, який стрімко поширюється серед людей, але розвинувся, напевно, із вірусу, властивого диким африканським мавпам.) Цей розділ розпочнемо роздумами про те, що таке «хвороба» і чому деякі мікроби еволюціонували таким чином, що викликають у нас «нездужання», тоді як більшість інших видів живих істот не змушують нас нездужати. Ми з’ясуємо, чому багато наших найві- доміших інфекційних хвороб поширюються в епідемічний спосіб, як-от нинішня епідемія СНІДу та «чорна смерть» (бубонна чума) Середніх віків. Далі ми поміркуємо над тим, як предки тих мікробів, що нині живуть лише в організмах людей, потрапили в наші тіла від своїх початкових но- сіїв-тварин. І в кінці ми побачимо, як розуміння тваринного походження наших інфекційних хвороб допомагає пояснити надзвичайно важливий і майже однобічний обмін мікробами між європейцями і корінними американцями.

Природно, що люди схильні міркувати про хвороби лише зі своєї позиції: що ми можемо вдіяти, аби врятувати себе і знищити мікроб? Знищити паразита і не зважати на його мотиви — така наша мета! Однак у житті загалом щоб здолати щось, слід це зрозуміти. Те саме стосується медицини.

Тому давайте на якусь мить відкинемо нашу людську упередженість і розглянемо хворобу із позиції самих мікробів. Хай там що, а мікроби — такий самий продукт природного добору, як і ми. Які ж еволюційні переваги здобуває мікроб, змушуючи нас у різні дивні способи нездужати, наприклад, викликаючи виразки на геніталіях або діарею? І взагалі — чому мікроби вбивають нас? Це ж незбагненна і програшна стратегія, позаяк мікроб, який убиває свого носія, тим самим пиляє гілку, на якій сидить.

Загалом, мікроби еволюціонують, як і всі інші види. Еволюція добирає тих особин, які найефективніше розмножуються і поширюють своє потом- ство на придатні для життєдіяльності території. У випадку мікроба поширення можна означити математично як кількість нових жертв, заражених із кожного початкового організму-носія. Ця кількість залежить від того, як довго кожна жертва залишатиметься в змозі заражати нових жертв і наскільки ефективно мікроб долає шлях від однієї жертви до іншої.

У мікробів розвинулися різні способи переходу від однієї особи до іншої і від тварини до людини. Мікроб, який успішніше поширюється, залишає більше потомства, а отже, має кращі шанси в природному доборі. Багато так званих «симптомів» хвороби, — це результат того, що деякі запеклі й кмітливі мікроби змінюють наші тіла або нашу поведінку, щоб завербувати нас на поширення свого потомства.

Найлінивіший спосіб для мікроба поширитися — просто пасивно чекати, доки його буде перенесено до наступної жертви. Цієї стратегії дотримуються мікроби, які чекають, доки одного їхнього носія з’їсть наступний носій: приміром, бактерія сальмонела, яку ми підхоплюємо, з’їдаючи вже заражені нею яйця або м’ясо; черв’як, який викликає трихінельоз і якого ми отримуємо від свиней, чекає доки ми вб’ємо і з’їмо свиню, не приготувавши її належним чином; черв’як, який викликає анізакідоз і якого час від часу японські й американські шанувальники суші отримують із сирої риби. Ці паразити потрапляють до людини від з’їденої тварини, а вірус, який викликає так звану сміхотливу хворобу (куру) на новогвінейських верхогір’ях, потрапляє в людський організм від іншої, з’їденої, людини. Він передавався через канібалізм, коли діти верховинців робили фатальну помилку, облизуючи свої пальці після ігор із сирим мозком, який їхні матері тільки-но видалили із мертвого тіла — носія бацили куру, котре чекало на приготування.

Деякі мікроби не вичікують, доки їхній попередній носій помре і буде з’їдений, а натомість перебираються у слину комахи, яка кусає попереднього носія і відлітає в пошуках нового. «Безкоштовний переліт» вони можуть здійснити «на борту» москітів, бліх, вошей і мух цеце, які розносять малярію, чуму, висипний тиф і сонну хворобу відповідно. Найпідступніший трюк для пасивного перенесення виробили мікроби, які передаються від жінки до її плоду, заражаючи дітей ще до народження. Вдавшись до цього трюку, мікроби, які викликають сифіліс, краснуху, а тепер ще й СНІД, порушили перед нами етичні дилеми, з якими людям, що вірять у засадничо справедливий світ, доводиться відчайдушно боротися.

Інші бацили, образно кажучи, самі беруть бика за роги. Вони видозмінюють анатомію або звички своїх носіїв таким чином, щоб пришвидшити своє перенесення в інші організми. Із нашого погляду, відкриті генітальні виразки, викликані венеричною хворобою, скажімо, сифілісом, — незмивна ганьба для людини. Однак з погляду мікробів це лише корисне пристосування, яке дає змогу скористатися тілом носія, щоб потрапити в порожнину тіла нового носія. Через ураження шкіри, які викликає віспа, теж відбувається поширення мікробів за допомогою прямого або непрямого тілесного контакту (інколи навіть дуже непрямого, як тоді, коли білі мешканці СІЛА, яким не давала спокою ідея винищити «войовничих» корінних американців, надсилали їм у подарунок ковдри, які раніше використовували в палатах для хворих на віспу).

Ще хитрішу стратегію винайшли збудники грипу, застуди і коклюшу: вони змушують свою жертву кашляти або чхати, тим самим вивергаючи назовні цілу хмару мікробів у напрямку потенційних нових жертв.