Читати книгу - "Називай мене Мері..."

проте нікого не побачив. Але його вже обходило двоє — старший і ще один «яструб» вибралися ззаду, зробили широке півколо й тепер насувалися з тилу, відрізаючи шлях до відступу й прикриття.

Тепер постріли кусали вже з обох боків буса.

Кобзар бачив тільки один вихід — ближній бій на відкритому просторі. Та навряд йому дадуть можливість: двоє вже встигли розтягнутися широким фронтом, третій підбирався збоку, хтось із поранених вів вогонь, реагуючи на найменший порух.

Олег вистрілив у бік старшого, змусивши його гойднутися.

На секунду випередив його постріл у відповідь. Пірнув, мов під кулак вуличного бійця. Втратив рівновагу, впав, перекотився, стріляючи тепер знизу вгору. А коли старший вже добіг до нього, перевернувся на спину, дригнув ногами, підбиваючи його.

Старший з криком завалився поруч.

Постріл.

Куля біля голови.

Олег не знав, яка сила підкинула його, втримала на ногах, допомогла зустріти іншого «яструба» ударом — пістолетне руків’я розбило голову. Зойкнувши, він поточився, схопився за забите місце. Кобзар носаком збив противника з ніг, повернувся до старшого, який тим часом оговтався й зводився на рівні.

Гримнуло від автобуса, свиснуло біля вуха.

І додався ще один звук.

Різкий, неприємний — але такий жаданий.

Поліцейські сирени.

Старший уже зайцем петляв назад до буса.

Олег не думав, що влучить, та після його пострілу той зашпортався й заорав носом. Лишалося скоротити відстань у кілька стрибків, осідлати, ігноруючи погрози й потоки мату, вивернути руку.

Звуки сирен не завадили почути хруст суглобів.

Ще за мить поле бою оточили поліцейські машини.

Почувши наказ, Кобзар підкорився: кинув зброю, повільно підвівся, підняв руки вгору.

Не опирався, коли заковували в кайданки.

Частина четверта

Її назвали Анною

1

Ночував у камері сам.

З Вірою побачитись не дали, подзвонити Пасічнику не дозволили. Незнайомий молоденький слідчий взяв пояснення під протокол, дав розписатися, викликав конвой. Тримали не в рідній колись Святошинській управі, закрили в КПЗ при Главку. Нікого більше не було поруч, хоч за це Кобзар був вдячний.

Дивно, але вдалося заснути. Ранком вивели, доправили в кабінет начальника Головного управління. Віра вже чекала там, і її свіжий вигляд обнадіяв. Далі події розвивалися так, що Кобзар вирішив дещо підкоригувати свої погляди й почав вірити в дива. Хоч нічого чудесного не сталося, лиш наука показала себе в ділі.

Спершу вислухав гнівний монолог не так на свою адресу, як до Віри Холод. Потім почався конструктив. Висновки експерта Ярила ніхто не наважився ставити під сумнів, і навіть не довелося відразу пускати в хід аналіз крові Кобзаря. Спершу визнали: Марію Запорожець убив не Олег — докази, що орудував шульга, вичерпні. Вдалося обійти питання, звідки й коли в експерта опинилися зразки крові Кобзаря. Факт прийняли як доконаний, Ярило напевне виконав обіцянку й придумав, як правильно все оформити. Але це був лише перший акт, важливий, та не головний.

Все вирішила балістична експертиза.

Затриманий Кобзарем на місці стрілянини старший команди «яструбів» дійсно виявився колишнім командиром однієї з рот «Беркута». Звали його Сергієм Тихомировим, і саме зі зброї, вилученої в нього, вбито Артема Головка. Раніше з цього пістолета стріляли в поліцейських та обстріляли машину Олега біля парку Політеха.

Двічі стріляв у нього.

Знав мішень на обличчя.

Тому й упізнав на заправці.

Тихомиров поки не признається. Тертий книш, стріляний горобець. Але вилучена зброя — незаконна, хоч працівник охоронної фірми мав усі потрібні дозволи. Тільки ж у документах значиться зовсім інший пістолет. Тож розколоти його — не проблема. До всього, що відбувалося довкола убивств Мері й Головка, він, Олег Кобзар, прямого стосунку не мав.

Тобто, якимось побитом причетний, бо задушили дівчину чомусь саме в його помешканні.

Проте в цій справі він уже не підозрюваний, а свідок.

З манери поведінки начальника Главку зрозумів: ситуація розгортається так, що Кобзарем і всім довкола нього краще й простіше не перейматися. Вочевидь Вірі на хвилі вчорашніх подій вдалося знайти спосіб забалакати всі сумнівні моменти. Єдине, на що не можна було заплющити очі — пістолет, яким воював Олег.

Він утікач, став ним мимоволі, його непричетність до злочинів доведена кількома експертизами. Проте Кобзар мав при собі зброю, яку зберігав незаконно. Незалежно ні від чого це — порушення закону і стаття кримінального кодексу. Заплющити очі на таку обставину не могли й не мали права навіть ті, хто зараз на боці Кобзаря й симпатизує йому. Від такого не відмаже навіть найспритніший адвокат.

Тут, у зачиненому зсередини кабінеті начальника Главку, троє мимовільних змовників мусили знайти рішення.

Довго шукати не довелося. Олег Кобзар нагадав: учасник бойових дій. Таких в країні десятки тисяч. За бажання в кожного можна знайти незаконну зброю, й не лише пістолет — автомати, гранати, дехто може зберігати навіть гранатомет. Написав заяву, що це трофей, знайдений в зоні АТО на лінії розмежування. Раніше напевне належав російському військовому. Тримав для самооборони, професія таксиста небезпечна, на них часто нападають різні відморозки. Звичайно, збирався здати відповідним органам. Тільки ж бачте, як усе повернулося — довелося застосовувати, аби допомогти поліції затримати організовану злочинну групу.

На цьому зійшлися.

Кобзар дав підписку про невиїзд, пообіцяв не висовуватися, сидіти тихо, з’являтися до слідчого на першу вимогу й надалі усіляко сприяти розслідуванню.

Аж після того дозволили піти.

2

Привела до себе в кабінет, запропонувала кави, буркнула:

— А машину мою ви побили, наче свою.

— Коли такі претензії, переходять на «ти».

— Ти побив мою машину, — вона ввімкнула електрочайник, сіла за стіл. — Їздить, тільки бік подряпаний та зім’ятий.

— Є хороший автосервіс на Совках. Як видряпаю свою колимагу з-під арешту, відбуксую туди. Твою теж прилаштую.

— Хіба безкоштовно. В мене зараз немає зайвих грошей.

— Так і в мене. Розберемося.

Віра насипала в чашку дві ложки заварної кави.

— Ти був правий. Переможців не судять.

— Перемогли?

— Не знаю, — підійшла до вікна, якийсь час помовчала. — Тимур Нагорний у розшуку за вбивство. Мій ноут-бук знайшли в офісі «Яструба», в його кабінеті, коли вчора налетіли туди після тієї стрілянини. Водія ти поранив, не вбив. Сам розумієш, скільки зусиль заряджено, аби тебе ще й за це не тягали. До речі, мені проговорилися — підключився твій друзяка Пасічник на якомусь етапі.

— Звідки дізнався? Хоча... Наш Ведмедик, здається, не в курсі лише, хто вбив Джона Кеннеді. А так у нього всюди,