Читати книгу - "Називай мене Мері..."

обойму. Вісім патронів проти — вже полічив — п’яти бійців. Кожен з яких не лише має по пістолету з такою ж повною обоймою, а й напевне запасну.

За інших обставин протриматися вдалося б хвилин п’ять максимум.

Це з досвіду оперативника карного розшуку.

Досвід учасника бойових дій, який має за спиною розвідувальні виходи й практику ближнього бою, підказував інше.

Кобзар поклав пістолет поруч із телефоном. Опустив скло, витягнув цигарку, прикурив, затягнувся. Коли зробив другу затяжку, дівчата зграйкою випурхнули назовні. Еліс у червоній куртці йшла останньою, її поведінка кидалася в очі навіть невтаємниченим. Голова втягнута в плечі, сторожко озирається, ще трохи — у паніці дремене в найближчі кущі. Дивно, та на неї досі не зважали. «Яструби» знову загнали пасажирок у нутрощі автобуса, залізли слідом. Старший, як минулий раз, зайшов останнім.

Бус рушив, роблячи півколо й сунучи до виїзду на основну трасу.

Затягнувшись утретє, Олег щиглем пульнув недопалок за вікно.

Запустив мотор.

Рвонув із місця різко, рухаючись по прямій навперейми автобусу.

Вписався філігранно, до міліметра — ще не встигнувши як слід розігнатися, бус раптом уздрів біля себе автівку, яка підставила лівий бік і витримала удар.

Труснуло.

Все.

16

Вискочили одночасно.

Кобзар зі свого боку, стискаючи пістолет в опущеній уздовж тулуба правиці. Назустріч вистрибнув старший «яструб», руки порожні, кулаки стискалися на ходу. Їхній водій тим часом вибирався з протилежної сторони, і Олег оцінив: противників у нього не п’ятеро, а шестеро, з шофером. Вираз його обличчя не приховували сутінки, цей готовий убивати. Напевне, теж служив у «Беркуті».

— Ти куди преш! Голову відірву, гондон!

— Ти на себе дивись, підор! — гаркнув Кобзар.

— Ну, нарвався, сука!

На інцидент уже дивилися заправники в фірмових зелених комбінезонах. З міні-маркету виходили цікаві. Завмерли в очікуванні шоу інші водії, що заїхали сюди раніше.

Погано.

Багато зайвого народу.

Плану дій Олег не мав, просто приготувався до сутички й збирався лиш тягнути, скільки можливо. Та раптом щось сталося. Старший «яструб» обходив його машину, стрімко й люто рухаючись назустріч — і різко зупинився на відстані трьох кроків. Чоловіки могли розгледіти один одного, і лице противника Кобзареві ні про що не говорило. Він бачив цю людину вперше в житті. Але того перекосило, й склалося враження: старший впізнав чи бодай зрозумів, хто перед ним.

Як так — розбереться потім.

Далі гратися в партизан не мало сенсу.

Старший спритно відступив, маневром вийшов з імовірної лінії вогню, в русі витягнув зброю. Діяв справніше за Кобзаря — стрельнув першим, і хоч зблизька, та не прицільно. Куля просвистіла десь у метрі поруч, тепер вистрілив Олег.

Намагався цілитися, знаючи ціну набоям.

Мимо — але зуби показав.

Старший стрибком опинився під прикриттям автобуса. Тепер вечірню тишу збурила вже не стрілянина, а крики — суміш чоловічого мату, жіночих зойків, вереску й вимог гукати поліцію разом із застереженням не стріляти, бо тут бензин.

Локальна зона бойових дій.

Маленька війна далеко від лінії фронту.

Водій уже обходив із правого боку, теж озброївшись на ходу. Розвернувшись до нього всім корпусом, Кобзар виставив руку з пістолетом і натиснув спуск, тримаючи дуло на рівні його широких грудей. Шофер завмер, здивовано витріщившись перед собою, потім уперся боком у край багажника, сповз на землю. Коли падав, розтиснув правицю, і Олег зафіксував зброю, що випала з руки.

Несподівана підмога.

Від дверцят автобуса, тонучи в хорі дівчачих зойків, заклацали постріли. Кобзар пригнувся, сховавшись за машиною, перечекав, полічивши до десяти. Рвучко випростався, перехопив пістолет обома, знайшов опору і двічі пальнув перед собою. Другий постріл теж вийшов влучним: один із «яструбів», що саме вибиралися з буса, заволав від болю і зсунувся вниз.

Аж тепер Олег зрозумів свою раптову перевагу.

Уже знав, що робити.

Посунувшись ще вперед, аби краще бачити перед собою автобус, він пошукав і знайшов дулом найближче до себе колесо, праве переднє. Вистачило б однієї кулі, та не пошкодував двох, напевне пробиваючи його. Повітря вивільнилося зі свистом, бус почав повільно осідати на праву сторону.

А Кобзар тим часом узяв під приціл розчахнуті дверцята.

«Яструби» ще нічого не зрозуміли, роблячи ставку на свою чисельну перевагу. Схоже, не врахували двох виведених з ладу бійців. Ще один пальнув зсередини, без наміру вразити, відлякував. Олег присів і завмер, дочекався, поки постать у костюмі ступить на асфальт, послав кулю. З його позиції можна було відстрілювати по черзі всіх, хто спробує залишити салон.

Знову рух праворуч.

Олег зовсім забув про водійські дверцята. Тепер лізли звідти, і він стрельнув, витрачаючи останній патрон та даючи зрозуміти — контролює всі виходи. У відповідь гримнули, та спробу атакувати поки припинили. Скориставшись паузою, Кобзар пригнувся, порачкував до підстреленого водія, дотягнувся до його пістолета. У того теж виявився ТТ, обойма повна. Олег переможно реготнув, пересмикнув затвор.

Повоюємо ще.

— Чого треба! Чого хочеш! — долинуло з ворожого боку.

— Не стріляйте! — вигукнув хтось з-за колонок, та на ці крики не зважали.

— Кидайте зброю! — гаркнув Кобзар, аби не мовчати й хоч якось тягнути час, вступивши у беззмістовні переговори.

— Придурок, тобі гайки! — голос старшого, його Олег запам’ятав.

— У сраку мене поцілуй! — бадьоро відбив відповідь, не бачачи жодного сенсу ні в чому іншому, ніж ось такому обміні люб’язностями.

На короткий час стріляти перестали. Тиша, в яку раптом занурилося поле битви, лякала більше, ніж бойові дії в небезпечній близькості від тонн бензину — запаси пального могли рвонути будь-якої миті від божевільної кулі. Чи то здалося, чи справді з надр білого автобуса чуються налякані дівчачі скиглі.

А потім почався стрімкий наступ.

Кобзар не врахував заднього виходу з буса. «Яструби», схоже, згадали про нього лиш зараз, впоравшись із першим шоком від раптового нападу й провівши рекогносцировку. З шести Олегові вдалося поцілити у трьох, але точно був певен у тому, що з ладу вийшов тільки водій — цей або вже сконав, або зомлів і валявся поруч непритомний. Решту цілком міг лише поранити, причому легко. Проти нього були колишні «беркути», найбільш вишколені бійці в дореволюційних силових структурах. Просто так вони не дадуться.

Сунули з трьох боків.

Ліворуч відкрили вогонь, не даючи Олегові висунутися й відганяючи далі. Справа рипнули водійські дверцята, він стрельнув туди, почувши, як об них ударилася куля,