Читати книгу - "Мерщій тікай і довго не вертайся"

ти тепер що — підлещуєшся до лягавих? Вони тебе дурять, а тобі цього мало?

Високий нормандець повернув голову до балакуна, що бридко осміхався. Той якраз чіпляв паперову серветку між товстою шиєю та сорочкою, готовий до трапези.

Син Тора вийшов з-за своєї стійки і рушив прямо до його столу, перевертаючи стільці на своєму шляху. Схопив чоловіка за сорочку і щосили потягнув назад. Оскільки тип невдоволено вив, Бертен дав йому два ляпаси, витягнув до дверей і викинув на майдан.

— Не смій повертатися! У «Вікінгу» нема місця для таких покидьків, як ти.

— Ти не маєш права, Бертене! — волав тип, важко підводячись. — У тебе громадський заклад! Ти не маєш права обирати клієнтів!

— Я обираю поліціянтів, і я обираю людей, — відповів Бертен, захряснувши двері.

Потім пригладив рукою світле волосся, щоб зачесати його назад, і, сповнений особистої гідності, повернувся за стійку.

Адамберґ пішов праворуч, під ніс дракара.

— Ви обідатимете? — запитав Бертен.

— Обідатиму і залишуся тут аж до випуску оголошень.

Бертен кивнув. Він зовсім не любив лягавих, але цей стіл лишався за Адамберґом ad vitam aeternam[33].

— Я не знаю, що ви шукаєте на цьому майдані, — сказав нормандець, витираючи ганчіркою стіл. — Якби не було Жоса, ми б тут знудилися.

— Саме так, — сказав Адамберґ. — Я чекаю на випуск оголошень.

— Добре, — сказав Бертен. — У вас попереду п'ять годин, але в кожного свої методи.

Адамберґ поклав мобільний біля тарілки і непевно глянув на нього. Камілло, заради бога, зателефонуй. Він узяв його до рук, повернув в один, а потім в інший бік. Тоді легенько клацнув. Телефон закрутився, наче дзиґа. Байдуже, чи знайдеться сіяч. Зателефонуй. Бо на все решта байдуже.

По обіді зателефонував Марк Вандузлер.

— Нелегко, — сказав він тоном людини, яка цілий день шукала голку в сіні. Адамберґ чекав на відповідь.

— Шательро, — продовжив Вандузлер. — Пізніший переказ подій.

Адамберґ передав повідомлення Данґлару.

— Шательро, — занотував Данґлар. — Окружні комісари Левле та Бурло. Я їх попереджу.

— Четвірки в Труа?

— Поки нема. Журналістам наразі не вдалося розшифрувати повідомлення, як це було з Марселем. Маю залишити вас, комісаре. Пухнастик зараз наробить збитків новій штукатурці.

Адамберґ поклав слухавку. Йому знадобилося трішки часу, аби збагнути, що Данґлар говорив про кота. І вже вп'яте за день він поглянув своєму мобільному у вічі, обличчя до обличчя.

— Зателефонуй, — прошепотів він. — Ворушися. Це було непорозуміння, будуть і інші. Не переймайся через них, навіщо вони тобі? Це мої непорозуміння і мої історії. Лиши їх мені. Зателефонуй.

— Ця штука розпізнає голоси? — запитав Бертен, коли приносив гарячу страву. — Воно саме відповідає?

— Ні, — сказав Адамберґ, — не відповідає.

— А все ж таки приємно мати такі речі.

— Ні.

У «Вікінгу» Адамберґ провів усе пообіддя. Тільки на півгодини його відволікали безглуздими розмовами Кастійон, а тоді Марі-Бель. За п'ять хвилин до початку випуску він вийшов слухати оголошення — водночас із Декамбре, Лізбет, Дамасом, Кастійоном, що зайняли звичні місця, і меланхолійною Євою, яку він помітив у тіні колони Морріса[34]. Щільний натовп зібрався навколо естради.

Адамберґ відійшов від свого улюбленого платана і наблизився до Глашатая. Його напружений погляд переходив від одного знайомця до іншого, стежив за найдрібнішими жестами, які могли викликати сяйво. Жос уже прочитав вісімнадцять оголошень, а Адамберґ досі нічого не помітив. Раптом під час морського прогнозу погоди чиясь рука здійнялася вгору, торкнулася чола — і Адамберґ усе зрозумів. Спалах. Комісар вражено відійшов до платана. Довгу мить він невпевнено і нерухомо стояв там. Потім повільно витягнув телефон із попрасовано! куртки.

— Данґларе, — пробурмотів він. — Прибудьте якомога швидше на майдан з двома оперативниками. І мерщій, капітане. У мене є сіяч.

— Хто? — запитав Данґлар, підводячись і показуючи жестом Ноелю та Вуазене рухатися за ним.

— Дамас.

Кілька хвилин по тому на майдані загальмувала поліційна машина, з якої вийшло троє поліціянтів. Вони підійшли до Адамберґа, що чекав на них біля платана. Цей факт викликав інтерес у тієї частини аудиторії, яка лишилася потеревенити, адже найбільший із поліціянтів тримав у руці біло-сіре кошеня.

Коли четверо лягавих вивели закутого в кайданки Дамаса і хутко посадили його у поліційну машину, мешканці майдану були шоковані. Єва бігла за машиною, яка поїхала прямо перед нею. Жінка стискала голову руками. Марі-Бель у сльозах кинулася в обійми Декамбре.

— Він божевільний, — сказав Декамбре, притискаючи до себе молоду жінку. — Він повністю збожеволів.

Навіть Бертен, який спостерігав за сценою крізь віконні шибки, засумнівався у своїй глибокій повазі до комісара Адамберґа.

— Дамас, — пробурмотів він. — Вони з'їхали з глузду.

За п'ять хвилин увесь майдан зібрався у «Вікінгу», щоб бурхливо обговорити драму.

32

Сам Дамас зберігав спокій. На його обличчі не промайнуло ні тіні клопоту, ні запитання. Не чинячи жодного опору, він дозволив себе арештувати, посадити в машину й відвезти у кримінальний розшук. Він не зронив ні слова, навіть не спробував приховати обличчя. Це був найспокійніший затриманий з усіх, з ким Адамберґу доводилося мати справу.

Данґлар сів на край столу, Адамберґ притиснувся до стіни, а Ноель і Вуазене стали в кутах кімнати. Фавра посадили за стіл у кутку, щоб задокументувати допит. Дамас, спокійно розвалившись на кріслі, відкинув довге волосся назад і чекав. Його закуті в кайданки руки лежали на колінах.

Данґлар непомітно вийшов, щоб винести Пухнастика до його кошика і попросив Мордана і Меркаде принести всім поїсти і попити, а також, якщо вони будуть такими люб'язними, півлітра молока.

— Це для затриманого? — поцікавився Мордан.

— Для кота, — делікатно уточнив Данґлар. — І якби ви могли наповнити його мисочку, це було б дуже мило. Я буду зайнятим увесь вечір, а може, і всю ніч.

Мордан запевнив, що на нього можна покластися, а тоді Данґлар повернувся на своє місце на краю столу.

Адамберґ якраз знімав кайданки з Дамаса, хоча Данґлар уважав, що це робити зарано: лишалося ще одне незаґратоване вікно, а про реакції цього чоловіка вони не знали нічого. Втім, комісара це зовсім не обходило. По-справжньому його хвилювало зовсім інше: цього типа звинувачено в тому, що він — сіяч чуми, без жодного путящого доказу. Миролюбний