розводять якісь серйозні чи запеклі балачки) тісного кола товаришів, «наступний», вийшовши з гурту, попростував туди, де чекає на нього людина, завдяки якій можна втілити своє бажання, яке чинить кривду й насилля, абсолютно не зважаючи на неї, втілюючи по суті абсолютно невинне, неуважливе прагнення. Оцей наступний відгукувався на звичайнісіньке ім’я Джанні й був саме таким, як і його ймення. Тільки от саме у цій звичайності й полягала його надзвичайна привабливість. Відверто кажучи, він навіть був найгарніший з усіх. Перш за все, він був набагато вищим і мав тонкий стан, широкі плечі, довгі й дужі ноги, як у футболіста чи просто у спортсмена. І коротесеньке волосся: воно було як густий чорний пух, але на потилиці й на лобі були маленькі жмутики прямого колючого волосся. Обличчя у Джанні було настільки засмаглим, що він здавався кольоровим: його шкіра мала жовтуватий відтінок, як у бразильців. Годі й казати, що очі в нього були великі й чорні, блискучі, крупні, як намистини; рівний і тонкий ніс, дуже великий рот, у якому зуби світилися так само, як і очі. Та якщо придивитися ближче, здавалось, ніби він бритоголовий, як новобранець (якось принизливо пострижений, як стрижуть у колонії чи в інтернаті); а якщо він побрився так через заняття спортом, то через те був трохи схожий на буржуа. В обличчі, а надто підборідді, хоч і по-дикунському засмаглому, була якась слабкість; й очі та зуби світились якимсь штучним блиском. Він йшов спортивним кроком, зодягнений у сірі штани у маленьку клітинку та білу майку, а потім став, як укопаний, перед Карло, всміхаючись і широко розставивши кривуваті спереду ноги. Як і у випадку з Джанфранко, саме через те, що Карло його не надто уподобав, він звернувся до хлопця чемніше, ніж до решти: «Привіт, любий, — мовив. — Яке у тебе гарне тіло. Скільки тобі років?» — «Дев’ятнадцять», — відповів Джанні. Коли Карло почув цей голос, серце у нього закалатало: голос був глибокий, мужній, хлопець говорив майже на цілковитій грубій говірці. Осатаніло, навіжено й безчуттєво закалатало серце, пройнявши Карло до самого єства, ніби хтось міцно тримав його в кулаці, щоб викласти хлопцеві на тарілочці. «Скоро йду служить», — додав Джанні невимушено. «Коли саме?» — спитав Карло, просто щоб бути чемним, хоча єдине, що його вже цікавило наразі, — це пеніс Джанні, від якого Карло вже майже втрачав тяму, уявивши той орган, судячи з голосу його власника. «Не зна ’мать візьмуть на півгода…» — спробував розтлумачити Джанні те, що з одного боку видається непростим, а з іншого — надзвичайно природним. Він ніяк не заперечував проти того, щоб Держава покликала його на службу у військо, ніби тими роками нічого не трапилось і наразі нічого не відбувалось. Служба в армії, як частина життя, переважувала й знищувала будь-яке інше політичне виправдання, чи то новітнє, чи то прадавнє. Отаке думав Карло, в очах якого така «праведна» простота робила пеніс Джанні ще принаднішим. «Ну, давай», — мовив Карло ніби через обов’язок, фактично стаючи таким самим, як і ті, хто ще чекав у полі своєї черги. У Джанні штани в паху тісно прилягали й були геть без плям, ніби в тому місці була сама цнотливість. Трошки тремтячи, Карло розстебнув їх. Втім, щойно він розстебнув штани, стало враз зрозуміло, звідки та утягнутість чи ж надмірна цнотливість. Адже труси, у яких Джанні ховав своє достоїнство, були спортивними й страшенно потертими. За невеликої, навіть люб’язної, допомоги Карло насилу витяг член зі сховку. Унаслідок усіх цих маніпуляцій, які якраз і здійснювались, щоб вивільнити член, він знову став «підв’ялим», але за кілька секунд знову встав. Тим часом з трусів, які так важко зсунули, вийшла хмарина пахощів: пахло геть так само, як від Ермініо. Й попри те, що цей пеніс був меншим за пеніс Ермініо, він теж був одним із тих, які мають різкий, але приємний запах, запах поту здорового чоловіка, непомильно теплий та інтимний, так би мовити, що йде з пор, шкіри та волосся дорослого й сильного чоловіка. І справді, живіт у Джанні був плаский, майже ввігнутий, худий і пружний, а нижче — мускулясті стегна. Спершу, коли запах, який не виходив звідти тривалий час, тільки-но вирвався з білизни, він був надто різким, навіть їдким. Але згодом перетворився на аромат здорового поту, поєднаного із запахом сімені, яким, певно, член був переповнений.
Джанні поклав свою вправну велику долоню на голову Карло майже ніжно чи шанобливо й почав легенько тиснути, ніби запрошуючи. Карло знизу вгору дивився йому в обличчя. Ніби зрозумівши питання у тому погляді, Джанні погідливо подивився на Карло у відповідь, злегка кивнувши головою, мовляв: «Так, так, давай». А потім сильніше натиснув рукою на Карлову потилицю. Карло майже зворушило чесне, серйозне, ображене удавання із себе жертви, — настільки чоловік уживався у роль, яка, і він цього зовсім не приховував, була для нього лише частиною гри, — притаманне жіночному єству, яким він керувався, опираючись тій руці. Адже чудово знав, що Джанні був, чи принаймні міг виявитися, настільки наївним, що повірив би у його удавання жертви, а тому через це дійсно міг повірити у власну дещо гідну осуду деспотичність. Карло зворушувало у Джанні те, що цей хлопчина не міг нехтувати голосом совісті, яка підмовляла його перестати тиснути й не наполягати на тому, чого він хоче: іншими словами, його розчулювала слабкість Джанні перед власною плоттю. Але Джанні продовжував тиснути, чудово вміючи використовувати власну силу й права, якими наділяє його юність. Він із силою натискав на голову Карло, штовхаючи її до свого непохитно стоячого члена, крайня плоть на якому вже скраю навіть почервоніла від жадання. Певна річ, Карло не міг вдавати, що надто цьому противиться, тож схилив голову. Проте він лише дав можливість притиснути член до своєї щоки. Кілька хвилин Джанні, спочатку вдовольнившись і цим, просто терся об щоку, сильно притискаючи до себе голову Карло. Але потім, і це не було несподіванкою, знову розпочав маніпуляції, щоб отримати те, чого хоче. Він відхилив голову Карло, а потім знову наблизив її до свого члена, направляючи його в рот. Але Карло не відкривав його, ніби це був останній відчайдушний спротив, який чинила «дівчина, що упала в розпусту», але противиться тому, щоб дійшло аж до такого. А Джанні справді простодушно вірив, що мусить по-справжньому долати цей опір. І робив він це, застосовуючи силу, але водночас люб’язно, навіть спантеличено, хоча, безсумнівно, він би ні за що в світі не
