Читати книгу - "Джерело"

не темна, їй здається, що там темно — це те саме». Рорк не спав ночами, переробляючи креслення відповідно до змін, що їх не міг уникнути. Це означало чимало днів праці задля переробки підлоги, сходових перегонів, частково зведених перегородок; це означало додаткове навантаження на бюджет підрядника. Підрядник стенав плечима: «Я ж вам казав. Так завжди з такими химерними архітекторами. Ось побачите, скільки це вам зрештою коштуватиме».

Згодом, коли будинок уже набув форми, Рорк зрозумів, що сам хоче внести зміни. Східне крило ніколи не задовольняло його уповні. Коли його будували, Рорк побачив власну помилку і зрозумів, як її виправити; він знав, що це надасть будинку логічної довершеності. Він робив лише перші кроки в будівництві й це були його перші експерименти. Він не міг відкрито цього визнати. Але містер Санборн не погодився на зміни; настала його черга заперечувати. Рорк його просив; щойно картина нового крила сформувалася в його голові, він не міг бачити будинок таким, яким він був.

— Не те, щоб я не погоджувався з вами, — прохолодно мовив містер Санборн, — насправді я думаю, що ви маєте рацію. Але ми не можемо цього собі дозволити. Вибачте.

— Це коштуватиме вам менше, ніж безсенсовні зміни, що їх примусила мене зробити місіс Санборн.

— Облишмо цю тему.

— Містере Санборн, — повільно запитав Рорк, — ви підпишете дозвіл на цю зміну за умови, що це нічого вам не коштуватиме?

— Звісно. Якщо ви можете сотворити диво.

Він підписав. Східне крило перебудували. Рорк заплатив за нього сам. Це коштувало йому більше, ніж отриманий ним гонорар. Містер Санборн вагався: він хотів повернути кошти. Місіс Санборн його стримала.

— Це лише хитрий хід, — сказала вона, — лише форма тиску. Він грає на твоїх найкращих почуттях. Він сподівається, що ти заплатиш. Зачекай і побачиш. Він попросить грошей. Не дозволяй, щоб це зійшло йому з рук.

Рорк не попросив. Містер Санборн так ніколи йому і не заплатив.

Коли будинок було завершено, місіс Санборн відмовилася в ньому жити. Містер Санборн сумно дивився на дім, надто втомлений визнати, що полюбив цей будинок і що завжди хотів мати саме такий. Він здався. Дім не вмеблювали. Місіс Санборн вирушила з чоловіком і донькою на зиму до Флориди. «Там, — казала вона, — у нас є пристойний будинок, слава Тобі Господи, в іспанському стилі, тому що ми купили його готовим. Ось як буває, коли зважуєшся будувати самостійно, взявши за архітектора недовченого йолопа!» її син усіх шокував несподіваним свавіллям: він відмовився їхати до Флориди; йому подобався новий будинок, він не хотів жити деінде. Тому для нього вмеблювали три кімнати. Родина поїхала, а він сам оселився в будинку на Гудзоні. Уночі з ріки можна було побачити самотній жовтий прямокутник, маленький і загублений серед вікон величезної, мертвої будівлі.

Бюлетень Гільдії архітекторів Америки надрукував коротеньку замітку:

«Нам повідомили про цікавий інцидент, який був би кумедним, якби не був таким прикрим, що стався з будинком, нещодавно зведеним для містера Вітфорда Санборна, відомого промисловця. Спроектований Говардом Рорком і зведений за понад 100 тисяч доларів, цей будинок родина визнала непридатним. Тепер він стоїть закинутим, як промовисте свідчення фахової некомпетентності».

14

Луціус Геєр уперто відмовлявся вмирати. Він очуняв після інсульту і повернувся на роботу, зневаживши перестороги лікарів і турботливі протести Ґая Франкона. Франкон запропонував викупити його частку. Геєр відмовився, а його безбарвні, сльозливі очі наполегливо витріщалися у порожнечу. Що два-три дні він приходив до свого кабінету, читав копії листів, за звичкою залишених для нього у кошику для кореспонденції; всідався за стіл і малював квіточки на чистому аркуші нотатника; потім ішов додому. Він ходив, повільно човгаючи, притискаючи лікті до боків і тримаючи перед собою руки з півзігнутими пальцями, що скидалися на клешні; його пальці тремтіли; ліва рука взагалі не працювала. Він не йшов у відставку. Йому подобалося бачити своє ім'я на фірмових бланках.

Геєр трохи дивувався, чому його вже не представляють серйозним клієнтам, чому він ніколи не бачить ескізів їхніх нових будинків, а вже лише наполовину зведені споруди. Якщо він нагадував про це, Франкон протестував: «Але ж, Луціусе, я навіть подумати не міг, щоб потурбувати тебе у такому стані. Інший вже давно пішов би у відставку».

Франкон Геєра трохи дивував. А Пітер Кітінґ — спантеличував. Кітінґ ледве-ледь вітався з ним, та й то лише у відповідь; Кітінґ відходив, недослухавши до кінця звернені до нього слова; коли ж Геєр доручив дріб'язкове завдання одному із креслярів, його не виконали, і кресляр повідомив, що завдання скасував містер Кітінґ. Геєр не міг цього второпати; він завжди пам'ятав Кітінґа як невпевненого у собі хлопчину, який так мило розмовляв із ним про старовинну порцеляну. Спершу він вибачав Кітінґові; потім спробував його поставити на місце, боязко й незграбно; потім підсвідомо почав його боятися. Він ображено поскаржився Франконові, добираючи владного тону, що ніколи не був йому властивим:

— Цей твій хлопець, Ґаю, цей молодик Кітінґ, стає нестерпним. Він грубий зі мною. Ти повинен його позбутися.

— Тепер ти бачиш, Луціусе, — сухо відповів Франкон, — чому я кажу, що тобі пора у відставку. Ти перевтомив свої нерви, і тобі починає ввижатися казна-що.

Потім почався конкурс на будівництво для «Космо-Слотник».

«Космо-Слотник Пікчерз» із Голлівуду, Каліфорнія, вирішила звести колосальну штаб-квартиру в Нью-Йорку — хмарочос із кінотеатром і 40-ка поверхами офісів. За рік до того було оголошено всесвітній конкурс на архітектора. Громадськості повідомляли, що компанія «Космо-Слотник» була не лише лідером у кіновиробництві, а й в усіх видах мистецтва, адже всі вони так чи так віддали данину кінематографу; архітектуру, величний, хоча й недооцінений вид естетики, «Космо-Слотник» був готовий сприймати за мистецтво.

Одночасно з останніми новинами про кастинг акторів на ролі у фільмі «Я візьму моряка» і зйомки «Дружин на продаж», з'явилися розповіді про Парфенон і Пантеон. Міс Саллі О'Дон сфотографували на східцях Реймського собору в купальному костюмі, а містер Пратт («Партнер») Перселл дав інтерв'ю, заявивши, що якби не був кіноактором, то став би майстерним будівельником. Дімплс Вільямс у своїй статті називала Ролстона Голкомба, Ґая Франкона і Ґордона Прескотта майбутнім американської архітектури, а в уявному інтерв'ю із сером Крістофером Реном[8] припускали, що б він сказав про кінематограф. У недільних додатках з'явилися фотографії старлеток «Космо-Слотник» у шортах і светриках, із рейсшинами і логарифмічними лінійками, які стояли перед креслярськими дошками з написами «будівля „Космо-Слотника“» на тлі величезного знака питання.

Конкурс був відкритим для архітекторів усіх країн; споруда мала коштувати десять