Читати книгу - "Дотик"

Він був без піджака, із закоченими рукавами, але без заляпаного кров’ю фартуха; він посміхався.

— Мої вітання, Александре, — мовив він і ступив уперед, простягнувши руку. — Ви батько здорової дівчинки вагою вісім фунтів.

«Таки дівчинка…» Що ж, він цього очікував.

— А як Елізабет? — спитав він.

— Конвульсії припинилися, але мине іще тиждень, поки я з упевненістю зможу сказати, що небезпека минула. Конвульсії можуть розпочатися знову будь-якої миті, хоча особисто я вважаю, що сульфат магнію таки спрацював і допоміг їх подолати, — відповів сер Едвард.

— Можна мені піднятися й подивитися?

— А я й прийшов сюди, щоб вас туди провести.

У кімнаті і досі зберігався запах карболки, досить неприємний запах, але в ньому не відчувалося присмаку крові та смерті. Елізабет лежала горілиць у ліжку — вимита, перевдягнена і з пласким животом. Александр обережно підступив до неї, не знаючи, що робити і що казати. Очі Елізабет були широко розкриті, обличчя — посіріле від виснаження, куточки рота розтулилися, і в них виступила слина.

— Елізабет? — спитав він і нахилився, щоб поцілувати в щоку.

— Александре, — мовила вона, насилу змусивши себе посміхнутися. — У нас донечка. Вибач, що не син. Ти, мабуть, засмутився?

— Та де там, зовсім ні! — відповів він із щирою радістю та задоволенням. — Чарльз просвітив мене з приводу дівчат. А ти як?

— Ти знаєш, набагато краще. Сер Едвард каже, що у мене ще можуть трапитися конвульсії, але мені здається, що їх більше не буде.

Александр узяв її руку і поцілував.

— Я кохаю тебе, маленька мати.

У його радісних очах з’явився замислений вираз.

— Як ми її назвемо?

— А як ти хочеш її назвати?

— Елеонора.

— Коли вона піде до школи, її прозиватимуть Нелл.

— Та мені й Нелл подобається. А тобі?

— І мені. Гарне ім’я, не смішне і не претензійне. Можна мені поглянути на свою доньку?

Підійшла леді Вайлер, тримаючи в руках тугий згорточок, і віддала його в руки Елізабет.

— Я її ще не бачила, — мовила Елізабет, піднімаючи край полотна. — Ой, Александре! Вона така гарна!

Чорна чупринка, примружені від різкого світла лампи очиці, гладенька червонувата шкіра, ротик, як маленька літера О.

— Так, — відповів Александр, і йому від хвилювання перехопило подих. — Вона прекрасна, наша маленька Елеонора. Елеонора Кінрос — гарно звучить!

— Вона буде татусина доця, — радісно мовила леді Вайлер, простягаючи руки, щоб знову забрати Елеонору. — Перша дівчинка завжди татова доця.

— Я про це подбаю, — сказав Александр і вийшов з кімнати.

«Освіта, спочатку потрібна гарна освіта… Спочатку — гувернантка, а потім — наставниця, яка підготує мою дочку до університету. Освіта — це все.

У школу до Сіднея я її посилати не буду, бо не маю довіри до цього міста. Нелл — так мені подобається більше, аніж Елеонора, — залишатиметься під моїм наглядом, що б там Констанція не казала мені про необхідність того, щоб дівчата частіше спілкувалися з дівчатами і вчилися фліртувати та бути світськими левицями. Так, майбутнє моєї доньки вже визначено чітко й однозначно: гуманітарна освіта в мовах та історії, а потім — одруження з Лі Костеваном. Якщо удача не остаточно мене покинула, то наступною дитиною Елізабет буде хлопчик, але мої надії я покладатиму на Нелл та Лі. У їхніх дітях змішається моя кров та кров Рубі — ото нащадки вийдуть! Сильні й життєздатні».

Сер Едвард і леді Вайлер поїхали через вісім днів після народження маленької Елеонори; конвульсій у Елізабет більше не було, і вона швидко одужувала. Гінеколог порадив утримуватися від статевих стосунків упродовж півроку, але дотримувався думки, що друга вагітність пройде значно легше. Токсикоз — це захворювання, характерне саме для першої вагітності.

Єдиною турботою сера Едварда було знайти для Елізабет матір-годувальницю, бо свого молока у неї не було. Вона радо вибрала кузину Джейд і Перлини, дівчину на ім’я Крильце Метелика, котра втратила при пологах власну дитину приблизно тоді ж, коли Елізабет народила Елеонору. Як, молоко китаянки?

— Ви не знаєте, як це може вплинути на вашу дитину, — сказав лікар розсудливо. — Між людськими расами існують істотні відмінності, тому молоко матері однієї раси може не згодитися для дитини іншої раси. Благаю вас, місіс Кінрос, спробуйте знайти білу годувальницю.

— Дурниці, — відказала Елізабет з типово шотландською впертістю, котра, як відомо, — всім впертостям впертость. — Молоко — воно і є молоко. Бо інакше як би могла собака виняньчувати кошенят, а кішка — цуценят? Я читала, що в Америці негритянські матері годують білих дітей. Крильце Метелика має молока на двох немовлят, тому моїй Елеонорі його не бракуватиме.

— Нехай буде по-вашому, — зітхнув сер Едвард.

— Дивні вони якісь, — сказав він своїй дружині, коли вони сідали на поїзд. — Чому Александр Кінрос не прислухається до думок політиків усіх переконань? До Робертсона, Паркса, навіть до тих крутіїв, що примудряються якось впливати на робітників і улещувати їх. Усі вони твердо впевнені в тому, що імміграція китайців до Австралії мусить припинитися. Багато хто навіть вимагає депортувати тих китайців, що вже сюди приїхали. Однак Кінрос збудував свою імперію за допомогою китайців, а його дружина хоче, щоб її немовля смоктало китайське молоко! Господи, твоя воля! Якщо вони вперто поводитимуться так і далі, то буде біда.

— Я не бачу жодної підстави для хвилювання, — спокійно мовила леді Вайлер. — Якби Александр експлуатував своїх китайців, то це дійсно було б слабкою ланкою в його обладунку. Але ж він їх не експлуатує, і це не дає підстав втручатися в його справи.

— Люба моя, декотрим політикам не потрібні ані підстави, ані здоровий глузд.

На китайському молоці маленька Елеонора зростала як на дріжджах і поводилася бездоганно. У шість тижнів вона вже спала всю ніч, а в три місяці вже сиділа в ліжечку.

— Отака вона швидка, наша маленька кицюня! — сюсюкала Рубі, цілуючи малу в щічку. — Улюблена дівчинка тітоньки Рубі! Ой, Елізабет, вона повертає мене в ті часи, коли у мене тільки-но народився мій маленький котик! Він був такий гарненький!

— У неї будуть блакитні очі, — зауважила Елізабет, зовсім не ревнуючи через те, що малій Елеонорі приглянулася Рубі. — Не такі темно-сині, як у мене, але й не світло-блакитні, як у батька. Досить темні, але прозорі. Хоча мені здається, що волосся так і залишиться чорним, як ти гадаєш?

— На те схоже, — відповіла Рубі, подаючи Елеонору матері. — Шкіра у неї темніша за твою, більше схожа на Александрову. Вона вся — за винятком очей — більше схожа на Александра; те ж саме видовжене обличчя.

Очиці, про які йшлося,