Читати книгу - "Капітани піску"

них. Але вона водночас була й сестрою, бігала з ними по вулицях, брала участь у їхніх нападах на будинки, крала гаманці, билася з бандою Езекіела. Потім для Педро Кулі вона була нареченою і дружиною, коли гарячка вже спалювала її, тієї ночі, коли смерть чигала на неї. Мир сходив з її очей, сповнював ніч і все довкола. Була вона в дитячому будинку, втекла звідти, як і Педро Куля втік з виправної колонії. Вона вмирала безстрашно, втішаючи їх — своїх синів, братів, наречених і чоловіка, всіх капітанів піску. Мати святого Дона Анінья загорнула її, мертву, у білу скатертину, вигаптувану, наче для святого. Божий Улюбленець відвіз її на своєму вітрильнику до Єманжі. Падре Жозе Педро помолився за неї. Всі любили її. Але найбільше Педро Куля, який хотів іти за нею. Професор пішов зі складу, бо не зміг витерпіти тієї порожнечі, що утворилася на складі, коли її не стало. Педро Куля не міг знести цього і кинувся у воду, щоб розділити долю Дори, вирушити в ту дорогу, яку проходять усі видатні люди разом з Єманжею, мандруючи дном зеленого моря. Тому він знав, що Дора стала зіркою і перетнула небо. Летіла тільки для нього, щоб він помітив її довге біляве волосся. Засяяла у нього над головою, коли він уже був потопельником і самогубцем.

Вона додала йому сил тоді в морі, і його зміг підібрати Божий Улюбленець на свій вітрильник, коли повертався назад. Ось і зараз він дивиться на небо, відшукуючи свою зірку Дору, зірку з довгим білявим волоссям, схожу на ту, якої немає. Бо ніколи не існувала інша жінка, схожа на Дору, яка була ще зовсім юною. Ніч повна зірок, що відбиваються у спокійному морі. Голос смутного негра звертається до зірок, у ньому вчуваються сльози. Він також шукає кохану, яка зникла в ночі Баїї. Педро Куля гадає, що зірка, в яку перевтілилася Дора, можливо, блукає зараз вулицями, провулками і схилами міста, розшукуючи його. Може, вона згадує про пригоду на схилах пагорба. Але сьогодні капітани піску не беруть участі в чудовій пригоді. Трамвайні кондуктори — сильні негри, усміхнені мулати, іспанці й португальці, що прибули здалеку. Вони підносять руки й вигукують, наче капітани піску. В місті — страйк. Гарна це штука — страйк, це — найпрекрасніша з пригод. Педро Кулі теж хочеться страйкувати, кричати на всю силу своїх легень, виголошувати промови. Його батько виголошував промови на мітингах, і його вцілила куля. У жилах Педро тече кров страйкаря. Крім того, вуличне життя навчило його любити свободу. В пісні в'язнів співалося, що свобода, як сонце, — найбільша у світі. Він знає, що страйкарі борються за свободу, за те, щоб було хоч трохи більше хліба. Ця боротьба схожа на свято.

Наближаються якісь люди, Педро з недовірою підводиться. Але він пізнає величезну постать вантажника Жоана де Адама. Поруч з ним гарно вдягнений юнак з розкуйовдженим волоссям. Педро Куля скидає берет і каже Жоану де Адаму:

— Тебе сьогодні дуже вітали, еге ж?

Жоан де Адам сміється. Він звертається до ватажка капітанів піску:

— Капітане Педро, я хочу познайомити з тобою товариша Алберто.

Юнак простягає Педро руку. Ватажок капітанів піску витирає свою долоню об дірявий піджак, потім вітається зі студентом. Жоан де Адам пояснює:

— Він студент університету, але він наш товариш. Педро Куля дивиться з недовірою. Студент усміхається:

— Я вже багато чув про тебе і твою групу. Ти відважний хлопець…

— Наші хлопці — молодці, — відповідає йому Педро Куля.

— Капітане, — каже Жоан де Адам, — ми хочемо поговорити з тобою. У нас є до тебе справа. Серйозна справа. Ось товариш Алберто…

— Зайдемо до нас, — запрошує Педро Куля.

Заходячи, вони розбудили Жоана Здоровила. Негр дивиться на студента з підозрою, думаючи, що він з поліції, поволі підіймає руку з кинджалом.

— Це друг Жоана де Адама, — зупиняє його Педро. — Ідемо з нами, Здоровило.

Вони йдуть учотирьох і всідаються в кутку. Дехто з капітанів піску прокидається і витріщає очі на прибулих. Студент роздивляється підлітків, що сплять тут. Він здригається, ніби його пройняв холодний вітер.

— Який жах!

Педро Куля каже Жоану де Адаму:

— Чудова річ — страйк! Ніколи не бачив чогось прекраснішого. Це як свято…

— Страйк — свято бідних… — погоджується студент. Голос у Алберто мирний і добрий.

Педро Куля слухає його захоплено, ніби це голос негра, який співає пісню моря.

— Знаєш, мій батько загинув під час страйку. Спитай у Жоана де Адама, якщо не віриш…

— Це була прекрасна смерть, — каже студент. — Він був борцем за справу свого класу. А це часом був не Блондин?

Студент знав ім'я його батька… Його батько був борцем… Усі його знають. У нього була прекрасна смерть, він загинув під час страйку, а страйк — це свято бідних. Він чує голос студента:

— Ти вважаєш страйк чудовим, Педро?

— Товаришу, це такий молодець, — каже Жоан де Адам. — Ти ще не знаєш ні капітанів піску, ні капітана Педро… Це товариш…

Товариш… Товариш… Педро Куля вважає це слово найпрекраснішим у світі. Студент вимовляє його, як Дора казала слово «брат».

— Так ось, товаришу Педро, ми маємо потребу в тобі і твоїй групі.

— Яку це? — питає Жоан Здоровило з цікавістю.

Педро Куля рекомендує його:

— Цей негр, Жоан Здоровило, гарний негр. Може, є такі ж гарні, як він, але кращих за нього нема…

Алберто простягає руку негрові. Жоан Здоровило на хвилину бентежиться, він не звик до рукостискань. Але потім швидко стискає простягнуту руку.

— Ви молодці, хлопці, — знову каже студент. — А правда, що Кангасейро був із ваших?

— Прийде день, ми витягнемо його з в'язниці, — пролунала відповідь Педро.

Студент дивився трохи злякано, озирнув склад, а Жоан де Адам кинув на студента погляд, ніби кажучи: «А що я тобі казав?»

Педро Куля хоче розмовляти про страйк, знати, що від нього хочуть.

— Це для страйку ми вам потрібні?

— А якщо так? — питає студент.

— Якщо йдеться про допомогу страйкарям, тоді справу залагоджено. Можете розраховувати на нас… — І він підвівся, дорослий юнак, готовий до боротьби.

— Ти не знаєш… — почав був Жоан де Адам. Але замовк.

Тоді взяв слово студент:

— Страйк відбувається організовано. Ми хочемо провести його в повному порядку. Не в наших інтересах влаштовувати заворушення, ми хочемо довести, що робітники здатні триматися дисципліновано. («Шкода», — подумав Педро Куля, який полюбляв галас і шарварок). Вийшло так, що директори кампанії найняли штрейкбрехерів, вони повинні розпочати роботу завтра. Якщо робітники почнуть їх