Читати книгу - "Країна Мумі-тролів. Книга третя"

Він одразу зірвався на рівні ноги, з надією дивлячись на прибульців.

— Маємо за честь привітати вас з днем народження, — мовила Мумі-мама, присідаючи у реверансі.

Рибак поважно схилив голову.

— Ви перші, хто згадав про мій день народження. То мені велика честь…

— Ми влаштували для вас удома невеличке свято, — сказала Мумі-мама.

— На маяку?! — аж скрикнув Рибак, вмить попіснівши на обличчі. — Я туди не хочу!

— Послухайте мене, — спокійно переконувала його Мама. — Вам зовсім не треба дивитися на маяк. Гарно заплющіть очі і дайте мені лапку. А ти, Мю, побіжи, будь ласка, наперед і постав воду на каву. А ще запали свічки!

Рибак міцно заплющив очі й простягнув Мамі лапку. Мумі-мама обережно повела його вересовою лукою до маякової гори.

— А тут треба високо занести ногу, — попередила Мама перед східцями.

— Я знаю, — відповів Рибак.

Коли заскрипіли вхідні двері, він здригнувся, відмовляючись іти далі.

— Ми спекли торта й прикрасили кімнату, — вмовляла його Мумі-мама. — Приготували подарунки!

Мама перевела Рибака через поріг, вона поволі почали підніматися угору крученими сходами. Південно— західний вітер шаленів поза стінами маяка, інколи вів завивав, вриваючись у розбите вікно.

Мама відчула, як тремтить Рибакова лапка.

— Нічого страшного тут немає, — заспокоїла вона його. — Ми вже майже прийшли…

Вона відчинила двері до кімнати.

— А тепер можна дивитися! — дозволила вона.

Рибак слухняно розплющив очі. Свічки горіли, хоча ще не стемніло, святковий стіл був накритий дуже гарною білою скатертиною з вишитими зеленими гілочками по краях. Родина Мумі-тролів вишикувалася рядком, зустрічаючи гостя.

Рибак глянув на торта.

— Ми маємо лише три свічки, — вибачилася Мама. — Скільки років вам виповнилося?

— Не пам’ятаю, — пробурмотів Рибак.

Його очі полохливо перескакували з одного вікна на інше, він зиркнув на ляду, що вела у маякову вежу.

— Раді вітати вас у нашій господі, — приязно проголосив Мумі-тато. — Сідайте, будьте ласкаві, до столу.

Але Рибак і не подумав сідати, позадкував до дверей.

Раптом Маленька Мю розлючено заверещала:

— Сідай негайно до столу й поводься, як усі порядні гості!

Рибак так перелякався, що миттю опинився за столом. Не встиг він і оком змигнути, як Мумі-мама налила йому кави, а хтось уже розпакував капелюха й одягнув йому на розпатлану голову.

Рибак навіть не ворухнувся, тільки намагався роздивитися капелюха знизу, а від кави відмовився.

— Що ж, спробуємо з пакуночком водоростей… — мовила Маленька Мю, простягаючи йому свій подарунок, загорнений у червоні листочки.

— Можеш сама це з’їсти, — ввічливо сказав Рибак, і усі навколо засміялися, зрадівши, що й Рибак може утнути щось дотепне.

За столом стало веселіше, родина дала спокій своєму гостеві, завівши невимушену розмову про шторм та острів, який помирився з морем і заснув.

Потроху Рибак оговтався, відсьорбнув кави й скривився мов середа на п’ятницю. Потім поклав до горнятка вісім шматочків цукру й вихилив усе одним ковтком. А тоді заходився розгортати пакунок від Мумі-троля. Там були подарунки, яких не взяла Морська лошичка: скельця, камінці, чотири мідні грузильця для вудки. Рибак довго дивився на грузильця і зрештою сказав:

— Ха!

Потім він розгорнув останній пакунок і вийняв мушлю з написом: «На згадку з Західного узбережжя» і сказав:

— Ха-ха!

— Я вибрала найгарнішу мушлю, — пояснила Мумі-мама. — Її викинуло море на піщаний пляж…

— Он як?

Рибак глянув на найнижчу шухляду комода. Він підвівся з-за столу й поволі підійшов до комода. Уся родина зацікавлено спостерігала за ним, надзвичайно дивуючись, що він не подякував за подарунки.

Почало сутеніти, лише маленький промінець призахідного сонця тріпотів високо у кроні яблуньки на стіні. Три свічки рівно горіли на торті.

Рибак побачив пташине гніздо, що усе ще лежало на комоді.

— Його місце у комині, — зауважив він суворим голосом. — Воно пролежало там багато років.

— Ми хотіли повісити гніздо за вікном, — виправдовувалася Мумі-мама. — Але не встигли прилаштувати там поличку…

Рибак стояв перед комодом, дивлячись на себе у дзеркалі, розглядаючи капелюха, подарованого Татом Мумі-троля, та своє невиразне зображення.

Потім перевів погляд на складанки, що лежали на картонній підставці, взяв одну складанку і допасував її до картинки, тоді взяв ще і ще. Родина Мумі-тролів стала у нього за спиною, спостерігаючи, як спритно він складає складанку — тільки лапки миготіли. Ось картинку завершено. Птахи та маяк. Птахи летять назустріч світлу маяка. Рибак обернувся й глянув на Тата.

— Тепер я згадав, у чому річ, — мовив він. — Ми переплутали капелюхи.

Рибак зняв Татового капелюха й простягнув лапу за своїм. Обидва панове мовчки обмінялися капелюхами.

Наглядач маяка повернувся додому.

Він застебнув свого замшевого піджака, підсмикнув догори штани й повернувся до столу.

— Чи можу я попросити ще кави? — запитав він.

Мама сторчголов кинулася до плити.

Усі знову сиділи навколо столу, але розмова вже не клеїлася. Рибак наминав торта, а дещо розгублена родина не зводила з нього погляду.

— Я тут трохи малювала, — скромно озвалася Мумі-мама.

— Бачу, — кивнув Наглядач маяка. — Характерний для шхер ландшафт. Годиться для розмаїтості. І гарно намальовано. А що намалюєте на іншій стіні?

— Хотіла зобразити карту, — пояснила Мумі-мама. — Карту острова та навколишніх скельних острівців з усіма відмілинами, а ще, можливо, зазначити глибини моря. Мій чоловік мастак вимірювати морську глибину.

Наглядач маяка схвально кивнув головою. Мумі-тато тішився у душі, але не зронив і слова.

Маленька Мю переводила свої блискучі оченята то на одного, то на іншого. Здавалося, ситуація її неймовірно розважала, і вона ось-ось ляпне якусь дурницю, але обійшлося.

Дві свічки згоріли дотла й стекли на торт. Надворі споночіло, шторм не вщухав. А на маяку панували тиша та спокій, як рідко бувало на забавах у Мумі-тролів.

Думка про Мару промайнула в голові Мумі-троля, але не обпекла тривогою. Вони зустрінуться згодом, поспіху немає. Він відчував: Мара вже не боїться, що він покине її напризволяще.

Нарешті озвався й Мумі-тато.

— Послухайте, я маю скриньку віскі, стоїть на березі вашого мису. Як гадаєте, вітер скоро вляжеться?

— Гм, — гмикнув Наглядач маяка, — якщо вже налетів південно-західний, то може шаленіти й тижнями… А з віскі нічого не станеться, хай собі там стоїть.

— Маю намір поглянути трохи згодом, що там з погодою, — вів далі Мумі-тато, набиваючи люльку. — Як на вашу думку, човна не знесе у море?

— Навряд, — поважно відказав Наглядач маяка. — Настав новий місяць, тож припливу не буде…

Догоріла й третя свічка. Тепер лише світло від вогню у плиті витанцьовувало на долівці.

— Я випрала простирадла, — втрутилася у розмову Мумі-мама. — Хоч вони й були ще зовсім чисті. Ваше ліжко стоїть