Читати книгу - "Чортів млин: Казки про чортів"

очі бачив.

Багатий брат, недовго думаючи, зразу ж побіг до бідного. Прийшов та й каже:

— Брате мій любий! Добридень!

— Здоров, брате!

— Як ти поживаєш? Із золотої торби всього добуваєш?

— Так.

— Проміняй мені, брате, цю золоту торбу.

Брат задумався, ніби йому її жалко було, потім сказав:

— А що даси за неї?

— Я тобі багато дам. Дам волосяну торбу, пару волів, три десятини землі і ще щось на додачу.

Це «ще щось» зацікавило бідного, і він запитав:

— А що воно за «ще щось»?

— Ну, грошей дам. А як буду сина женити — на весілля покличу.

— Добре, проміняю.

Пішов, приніс торбу й віддав багатому братові. Той йому віддав обіцяне. Прийшов він із золотою торбою додому. Скликав гостей багато-багато, надіючись, що золота торба дасть більше, ніж волосяна. Коли гості всі зійшлися, він запросив їх до столу. Гості посідали. Сів і сам хазяїн із золотою торбою. Люди дивувалися такому дивовищу. На торбі було написано «2», а під рискою — «1», що означало: два чорти на одного дурня. Торба була закрита. Він поставив її на стіл і каже:

— Торбо, я їсти хочу!

Але золота торба так і зосталась на місці закрита. Він трохи не одурів, що так осоромився. Вискочив з хати і побіг до брата. Брат уже спав. Він із силою постукав у вікно. Той прокинувся й чує:

— Брате, скажи, що їй казати?

— Кому?

— Та торбі!

— А-а, торбі. Кажи: «Хлопці, з торби!»

Багатий брат прибіг додому, сідає за стіл і каже:

— Хлопці, з торби!

Торба розчинилася, а з неї вискочили чорти з киями. Як насіли ті чорти на багатого брата, то йому й нудно стало. Та били чорти не тільки його, а всіх гостей-багачів. Він насилу вирвався з хати, побіг до брата, щоб той сказав, що робити з торбою, як чортів схаменути. Розбудив він брата своїми криками та зойками.

— Скажи, як далі?

— Що — як далі?

— Та що зробить, щоб чортів не стало?

— Скажи: «Хлопці, в торбу!»

Побіг додому він і всю дорогу кричав: «Хлопці, в торбу! Хлопці, в торбу!» Як ускочив до хати, а чорти вже в торбі.

Як баба чорта дурила

Зосталась жінка удовою і вже зістарилася; сидить, журиться. Раніше-то степів було багато, на їх люди були не дуже голодні; так та жінка, горюючи, й каже:

— Хоч би сам чорт прийшов та виорав мені ниву.

Іде той чорт, зробився мужиком і до неї в хату увійшов, каже:

— Здорова будь, бабо!

— Здоров!

— Я чув, що ти клопочешся, бо нема кому степу виорать?

— Клопочусь.

— То я тобі виорю.

Чорт заходивсь і виорав ниву; питається тієї баби:

— Що ми, — каже, — посіємо?

А баба йому:

— Посієм моркву, морква добре росте, а бадилля ще більше.

Чорт не знав, що з неї їсти, та думав, що бадилля. Баба його й питає:

— Як же ми будемо ділитися?

— Ділитися, — каже чорт, — будемо так: те, що зверху, те мені, а тобі — коріння.

Баба тільки усміхнулась, дума собі: добре!

От насіяли, вродила морква. Чорт забрав бадилля на в’язку й приносить додому. Ті, його чорти-товариші, й сміються:

— Каже, що він розумний. Де в біса! Його й баба обманула. Було б тобі те брать, що в землі, а не те, що зверху.

Він каже:

— От як піду на другий год, то я її обману.

На другий рік виорав їй ниву; приходить до баби й питає:

— Що посіємо?

— Мак, — каже баба.

Посіяли. Чорт старається та поливає. Ті лопуцьки ростуть великі, а маківки ще більші. Дозрів мак. Баба питає:

— Як ми будем ділитися?

А чорт і каже:

— Мені те, що в землі, а тобі — що зверху.

Баба маківки позрізувала, а чорт бадилля зв’язав і поніс додому. Чорти знову соромлять його. Він тоді спересердя каже:

— Піду сякої-такої віри бабу вб’ю.

Приходить він до тої баби, а вона й пита:

— Чого ти прийшов?

— Я тебе, бабо, вбити хочу.

Та баба йому й каже:

— Е, ти чорт, бісової віри, здоровий, іще й справді вб’єш мене, а треба битися по правилах.

— Як, — пита чорт, — по правилах?

— Візьми верхові вила, а я візьму качалку, та підем у хлів битися. (Вона знов його обманула).

Увійшли вони у хлів битися, той чорт зачепився за бантину ріжками, бо вила були довгі, а баба, де влучить чорта, там і б’є. Той чорт просить:

— Бабо, голубочко, на тобі верхові вила, а мені дай качалку та ходім надвір биться.

Оддав чорт бабі вила, а сам узяв у баби качалку й пішли надвір биться. Чорт маха качалкою кругом себе, а баба його вилами штурха. Чорт бачить, що біда, та хода! Прибіга додому, а з нього сміються і з дому проганяють, що два рази баба обманула, а на третій ще й побила. Той чорт тоді й пішов. Ходив-ходив голодний днів зо три; зайшов на степ, а мужик пеньки корчує. Чорт зробився чоловіком і каже:

— Здоров, чоловіче! Чи даси мені хоч повечерять, як я поможу тобі пеньків корчувать?

— Дам, — каже.

Чорт так корчує, що геть усі пеньки повиривав до вечора. Приїжджає мужик з чортом (не зна мужик, що то чорт), випряг коня; пішов з ним у хату; жінка насипала там борщу, ріже хліб. Діти кажуть:

– І я їсти хочу, і я їсти хочу!

А той чоловік і каже:

— Чорта з’їжте!

Той чорт з хати! (І пообідав якраз!)

Як баба чорта обдурила

Був бідний чоловік. Пішов він до чорта та й каже:

— На десять літ дай мені багатство, а я через десять літ дам тобі свою душу.

І дав чорт тому бідному велике багатство. Мав він, що хотів, і рахунку в грошах не знав.

Минуло дев’ять років. На десятий рік почав той чоловік думати: «Треба ж дати чортові душу». І не хочеться дати. Іде він одного разу дорогою. І такий смутний. Та й здибається із бабою. Баба питає:

– Іване, чого ти смутний? Таке багатство маєш і смутний?

— Я уклав із чортом договір на десять літ, уже підходить строк віддати чортові душу.

– Іване, — каже баба, — що даси, як я викуплю тебе від чорта?

— Бабусю, дам, що схочете, — каже Іван. А баба йому:

— Даси корову і грошей, скільки зможу взяти в дві руки?

— Дам, бабусю.

Баба й каже:

— Бери мішок пір’я, розстели по землі і фарбуй, щоб різні кольори були: чорний, зелений, червоний, синій, жовтий. А