Читати книгу - "Ерагон"

138
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 59 60 61 ... 115
Перейти на сторінку:
впевнений? — спитав Джоуд.

— Так! — гукнув Ерагон. — Вони вже йдуть сюди.

— Це не має значення, — озвався Бром, беручись за наступний сувій. — Ми мусимо закінчити свою справу!

І всі знову кинулись до роботи, ретельно гортаючи папери. Нарешті Бром пожбурив останній сувій на полицю, а Джоуд запхав свої нотатки й чорнило в торбинку. Ерагон не забув про смолоскип.

Щойно вони причинили за собою двері, як здалеку залунало гупання важких чобіт. Бром уже хотів був тікати, але несподівано зрозумів, що забув вимовити над замком закляття. Механізм клацнув саме тоді, коли троє вартових були вже поруч.

— Агов! Відійдіть від дверей! — гукнув один із них.

Удаючи подив, Бром шанобливо зробив крок назад.

— Що вам треба в цій кімнаті? — пролунало запитання, і Ерагон міцніше стис лук.

— Здається, ми просто заблукали, — вичавив із себе Джоуд, чиє чоло вкрилося краплинами поту.

— Ану ж бо, перевір кімнату, — наказав старший одному з воїнів.

Посмикавши двері, той відповів:

— Тут замкнено, сер!

— Це добре, — замислився командир загону. — Не знаю, що ви тут робите, та коли двері замкнено, то можете собі йти. Але слідом за нами.

Вояки оточили прибульців з обох боків і вивели їх на головне подвір’я.

— Очам своїм не вірю! — озирнувся на варту Ерагон. — Вони ж допомагають нам тікати!

— А тепер ідіть через цю браму, — пролунав іще один наказ уже біля центральних воріт. — Тільки не робіть дурниць. Якщо вам щось треба, то зачекайте до ранку.

Прямуючи геть, Ерагон відчував, як очі вартових свердлять їм спини, і щойно ворота зачинились, юнак аж підстрибнув від захвату.

— Спершу дійди живим додому, — похмуро відказав Бром. — А потім будеш святкувати.

Присоромлений парубок сповільнив крок, ідучи поруч зі своїми вчителями. Але вдома він не міг стримати захвату, радісно гукнувши:

— Ми це зробили!

— Так, але тепер треба з’ясувати, чи варто все це наших зусиль, — відповів Бром. Джоуд дістав із полиці географічну карту Алагезії й розгорнув її на столі.

Зліва на мапі далеко на захід простирався океан. Уздовж берега лежало гірське пасмо Хребта. Хадарацька пустеля перебувала в центрі, а на сході мапа закінчувалась. Десь там мали бути вардени. На півдні лежала Сурда, невеличка країна, що від'єдналася від імперії після занепаду вершників. Ерагон чув, що вона таємно підтримує варденів.

Біля східного кордону Сурди були Беорські гори. З давніх переказів Ерагон знав, що вони в десять разів вищі за гори Хребта, хоч і не дуже в це вірив. На схід від Беорських гір на мапі було порожньо.

Недалеко від Сурди лежали п’ять островів: Ніа, Парлім, Уден, Ілліум та Бейрланд. Ніа був скелястим виступом у морі, натомість на Бейрланді існувало маленьке містечко. Далі на північ, неподалік від Тейрма, лежав дивовижної форми острів, що називався Акулячий Зуб. Ще далі на північ було видно величезний острів, схожий на кістляву руку. Ерагон навіть без мапи згадав його назву. Це Вройнгард, прадавня батьківщина вершників, колись славетне, а тепер спорожніле місто, що стало притулком для різних чудовиськ. У центрі Вройнгарда було місто Дору Ареба.

Карвахол виглядав на мапі чорною цяткою посеред Паланкарської долини. На тій самій широті, але з другого боку рівнини, лежав ліс Ду Вельденварден. Його східні кордони губилися на мапі, так само, як і Беорські гори. На заході Ду Вельденварден було заселено, але глибини лісу залишалися безлюдними. У його нетрях причаїлись різні небезпеки, подейкують, страшніші, ніж на Хребті, і ті, хто потрапляв у цей ліс, повертались додому несповна розуму, якщо взагалі повертались.

Раптом юнак аж здригнувся, помітивши в центрі імперії місто Урубейн. Звідти країною керував Галбаторікс зі своїм драконом на ім’я Шруйкан.

— Мабуть, саме тут і живуть разаки, — тицьнув пальцем Ерагон.

— Моли Бога, щоб це був єдиний їхній притулок, — озвався Бром, розгладжуючи мапу зашкарублими пальцями.

Джоуд витяг із торбинки папери й сказав:

— Судячи з того, що я помітив у записах, олію Сейтр відправляють до кожного великого міста імперії. І отримували її здебільшого багаті ювеліри. Але як нам вийти на них без додаткової інформації?

— Гадаю, деякі міста можна відразу ж викреслити, — задумливо сказав Бром. — Разаки плентаються туди, куди їх пошле король. І так буває частенько. А отже, бути готовими до подорожі в будь-який момент вони можуть тільки тоді, коли сидітимуть на перехресті всіх шляхів. Чи не так? — старий збуджено закрокував кімнатою. — Те перехрестя має бути людним, щоб разаки могли прослизнути непоміченими, — вів далі старий. — А ще там має вирувати торгівля, аби якісь незвичні замовлення — наприклад, їжа для коней, — теж не викликали підозри.

— Ти маєш рацію, — кивнув Джоуд. — З огляду на це, ми можемо відкинути більшість північних міст. Отже, залишаються Тейрм, Джилід та Сейнон. Ми точно знаємо, що в Гейрмі їх нема, і олію навряд чи відправлятимуть північніше. Наприклад, до міста Нарда, — воно надто мале для таких замовлень. Сейнон давно відрубано від усього світу… Отже, це Джилід?

— Можливо, — припустив Бром. — Тут є певна іронія долі.

— Авжеж, — погодився Джоуд.

— А як щодо південних міст? — спитав Ерагон.

— Давай поглянемо, — озвався Джоуд. — У нас залишається Урубейн, але нам він не підходить. Якби при дворі Галбаторікса бодай хтось помер від олії Сейтр, то всі одразу б здогадалися, що її закуповують великими партіями. Але в нас залишається ціла купа міст, і будь-яке з них може бути тим, яке ми шукаємо!

— Так, — кивнув Ерагон, — але олію відправляли не до всіх. У записах згадуються лише Куаста, Драс-Леона, Аруфс та Белатона. Перше разакам не підходить, адже місто зусібіч оточене горами. Аруфс так само, як і Сейнон, ізольовано, хоча він і є центром торгівлі. Залишаються Белатона й Драс-Леона, розташовані недалеко одне від одного. Як на мене, для разаків була б найзручнішою Драс-Леона.

— І через неї проходять усі товарні шляхи імперії, — додав Джоуд. — Це справді непогана схованка для разаків.

— Отже, Драс-Леона, — сказав Бром, запалюючи люльку. — А що про неї є в записах?

— Ага, ось! — озвався Джоуд, зазирнувши в пергамент. — На початку року було цілих три поставки олії Сейтр до Драс-Леони. Її відправляли щодватижні, і кожного разу її перевозив один і той самий торговець. Так само було минулого року й позаторік. Навряд чи знайдеться ювелір або навіть ціла компанія ювелірів, у яких вистачило б грошей на таку кількість олії.

— А як щодо Джиліда? — звів брови Бром.

— Звідти дуже важко дістатися вглиб країни, — озвався Джоуд. — До того ж, за останні роки олію там замовляли тільки двічі, — якусь мить подумавши, він додав: — Але ми забули про

1 ... 59 60 61 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ерагон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ерагон"