Читати книгу - "Несподівана вакансія"

звалився на дрова, добряче подряпавши прищаву щоку.

Ти думаєш, що знаєш більше за мене, малий засранцю? Як я почую, що ти бовкнув хоч півслова про те, що робиться в нашій хаті…

Я нічого…

Я з тебе, блядь, здеру три шкури, чуєш? Звідки ти знаєш, що Фербразер теж не брав хабарі, га? А той інший підарюга був такий тупий, що впіймали за руку тільки його одного?

А тоді, чи то показуючи свій гонор і демонструючи впертість, чи тому, що його уява настільки розпалилася фантазіями про легкі гроші, що він уже не сприймав реальних фактів, Саймон відразу заповнив і вислав свою заяву. Ганьба, якої мала зазнати ціла родина, насувалася невідворотно.

«Саботаж». Ендрю розмірковував над цим словом. Він хотів, щоб його батько ганебно зірвався з тих висот, куди його занесли мрії про легкі гроші, і прагнув домогтися цього, по можливості, у такий спосіб (бо хотів насолодитися славою ще тут, а не на тому світі), щоб Саймон ніколи не здогадався, завдяки чиїм маневрам його амбіції зазнали краху.

Він нікому, навіть Жиркові, не зізнався у своїх намірах. Зазвичай він розповідав Жиркові майже все, крім певних найістотніших речей, про які безперестанно розмірковував. Одна справа наерекчено сидіти в Жирковій кімнаті і споглядати в інтернеті забави лесбіянок, і зовсім інше ділитися з ним нав’язливими ідеями-фікс про те, як зав’язати розмову з Ґаєю Баден. Легко сидіти в «каббінці» і обзивати батька сракою, та він ніколи не зізнався б, як торопіє від Саймонової люті.

А потім настала та мить, що все змінила. Усе почалося зі звичайного потягу до нікотину й дівочої вроди. Дощ нарешті припинився й бліде весняне сонце яскраво освітило риб’ячу луску бруду на вікнах шкільного автобуса, що, похитуючись, котився вузенькими вуличками Пеґфорда. Ендрю сидів ззаду й не міг бачити Ґаю, бо її заступали від нього Суквіндер і осиротілі доньки Фербразера, які знову почали ходити до школи. Він майже цілий день не бачив Ґаї, а тепер на нього чекав нудний вечір, де єдиною втіхою могли стати сторінки «Фейсбука».

Коли автобус наближався до вулиці Надії, Ендрю раптом подумав, що його батьків однак ще немає вдома, тож ніхто з них не помітить його відсутності. Три Жиркові цигарки лежали в його внутрішній кишені. Ґая встала й наготувалася виходити, тримаючись за спинку сидіння й усе ще розмовляючи з Суквіндер Джавандою.

Чому б ні? Чому б ні?

Отож Ендрю встав теж, закинув рюкзак за плече і, коли автобус зупинився, швидко подався проходом услід за двома дівчатами, що виходили на вулицю.

— Побачимося вдома, — кинув він здивованому Полу, проходячи повз нього.

Зійшов на осяяний сонцем тротуар, а автобус погуркотів далі. Ендрю запалив цигарку і нишком спостерігав за Ґаєю й Суквіндер поверх складених щитком долонь. Вони не пішли в напрямку будинку Ґаї, а подалися до Майдану. Покурюючи і злегка хмурячись на манір найбезсоромнішого зі всіх, кого він знав — Жирка, Ендрю йшов слідом за дівчатами, насолоджуючись спогляданням мідно-каштанового волосся Ґаї, що легенько підстрибувало в неї на плечах, і колиханням її спіднички, під якою погойдувалися омріяні бедра.

Дівчата сповільнили ходу і повернули до гастрономчика «Моллісон і Лоу», що мав тут найімпозантніший фасад: вивіску з золотисто-синіми літерами й чотири висячі кошики. Ендрю завагався. Дівчата постояли перед невеличким білим оголошенням, приліпленим до вікна нової кав’ярні, і зайшли в крамничку.

Ендрю обійшов довкола Майдану, проминув «Чорну гармату» й готель «Джордж» і теж спинився перед оголошенням. Воно було написане від руки — йшлося про набір працівників на вихідні дні.

Страшенно комплексуючи від прищів, які останнім часом з особливою виразністю проступали на його лиці, він загасив сигарету, запхав досить довгий недопалок назад у кишеню й зайшов услід за Ґаєю й Суквіндер у крамничку.

Дівчата стояли біля невеличкого столика, заставленого коробками з вівсяним печивом та крекерами, і дивилися на дебелого чолов’ягу в мисливському капелюсі, що стояв за прилавком і розмовляв з літнім покупцем. Ґая озирнулася, коли дзенькнув дзвіночок над дверима.

— Привіт, — вимовив Ендрю, і в роті йому пересохло.

— Привіт, — відповіла вона.

Засліплений власного зухвалістю, Ендрю підійшов ближче, і його шкільний рюкзак зачепив круговий стенд з путівниками по Пегфорду й брошурками «Традиційні місцеві страви». Він підхопив стенд, поставив його на місце і квапливо опустив рюкзак.

— Шукаєш роботу? — спитала неголосно Ґая своїм дивовижним лондонським акцентом.

— Ага, — відповів він. — І ти?

Вона кивнула.

— Зазначте це на сторінці пропозицій, Едді, — прогудів покупцеві Говард. — Розмістіть на веб-сайті, і я включу це до порядку денного. Усе одним словом: «pagfordcouncil», крапка, «co»… крапка «uk», дріб, «suggestionpage». Або йдіть за посиланням. «pagford…», — він зробив паузу, чекаючи, поки старенький витягне тремтячими руками аркуш і ручку, — «…council»…

Говард окинув поглядом трьох підлітків, які терпляче чекали біля запашного печива. Вони були в шкільній формі «Вінтердауна», яка дозволяла стільки різних видозмін і варіантів, що її й формою важко було назвати (на відміну від школи Святої Анни, де всі дівчата ходили в ошатних спідничках-шотландках і блейзерах). Та попри це білошкіра дівчинка була приголомшливо гарна, розкішно огранений діамант на тлі простуватої доньки Джаванди, імені якої Говард не знав, та напрочуд прищавого хлопця з мишачого кольору волоссям.

Старенький покупець почовгав з крамнички. Дзенькнув дзвіночок.

— Я можу чимось допомогти? — запитав Говард, не відводячи очей від Гаї.

— Так, — відповіла вона, ступаючи до нього. — Е-е… Стосовно роботи. — Вона показала на оголошення, що висіло на вікні.

— Ну, так, — блиснув посмішкою Говард. Щойно найнятий кельнер страшенно підвів його кілька днів тому, промінявши роботу по вихідних у кав’ярні на працю в ярвілському супермаркеті. — Так-так. Хочеш подавати на столики, так? Ми пропонуємо мінімальну зарплату. Робота з дев’ятої до півшостої по суботах і з дванадцятої до півшостої в неділю. Відкриття через два тижні, ми забезпечуємо належну підготовку. Скільки тобі років, золотце?

Вона була ідеальна, ідеальна, саме те, про що він мріяв: рум’яна, гнучка. Він уявив її в облягаючій чорній сукні з мереживним білим фартушком. Він навчить її користуватися касою й покаже, де що лежить у комірчині. Вони жартуватимуть, а в ті дні, коли буде гарний виторг, можливо, він даватиме їй невеличкі преміальні.

Говард вийшов бочком з-за прилавка і, не звертаючи уваги на Суквіндер і Ендрю, взяв Ґаю за руку й завів її в арку в стіні. Там ще не було столиків і