Читати книгу - "Шлях Абая"

з його старшими і ти аксакал. А відколи довідались, як ти захищав пограбованих «чорним збором», всі побачили в тобі свого заступника. Народ прагне твоїх слів, твоїх пісень!.. Хочеш, скажу й про себе? Коли я був здоровий, ти був для мене підпорою. А тепер, коли я лежу в недузі, ти щовечора ділишся зі мною своїми душевними таємницями. От ким став ти для мене.

Давно Абай не відчував такої повної радості, але всього того, що він зараз переживав, не висловив. Він тільки відповів:

— Базеке, ти щедро обдарував мене цими словами. Вони дорожчі за найкращого коня, найсильнішого верблюда. Ти наче крила мої зміцнив. І коли народяться в мене ще пісні, вони народяться для тебе.

В цих недоказаних словах був подвійний зміст. Звертаючись до Базарали, Абай говорив усьому народові. В цих словах була клятва Абая жити й творити на користь народові і на допомогу йому. В розмові з Базарали сумуюча душа Абая здобула нової сили, зміцніла, начебто воскресла. І, кажучи про крила, Абай дав зрозуміти, що цього вечора натхнення і поетична сила знайшли ту підпору, якої їм не вистачало.

Базарали зрозумів усе, що хотів сказати Абай, і, неначе приймаючи таємниці його душі, мовчки хитав головою, слухаючи його.

Той піднесений настрій, в якому молодь повернулася з подорожі до Конур-Ауліе, відразу ж зник після зустрічі з Абаєм. Виявилося, що за час їхньої відсутності несподівано сталося нове лихо, яке могло розпалитися у велику ворожнечу. Абай коротко розповів їм, що Оспан дуже люто розправився з Уразбаєм. Про подробиці цього Абіш, Магаш, Дармен і Какитай довідалися вночі від Акилбая, який залишався у аулі.

А сталося ось що.

Оспан, як і розповідав позавчора Абдрахману Магаш, дійсно помчав у Семипалатинськ за Уразбаєм, який утік із свого аулу. Коли Оспан з біями, єлюбаси, старшинами, писарями й посильними приїхав сюди, щоб провести з’їзд, Уразбая в аулі вже не було. Мало того, виїжджаючи в місто, Уразбай розпалив відразу два вогнища нової ворожнечі. По-перше, він залишив послання старійшинам усіх аулів на березі Есполатівського озера, щоб вони не дозволяли Оспану провадити тут з’їзд. По-друге, заготувавши «присуди» двох адміністративних аулів, які від нього залежали, і поставивши на них потрібні печатки, Уразбай повіз їх семипалатинському повітовому начальникові, звинувачуючи Оспана в самоуправстві.

Тим часом для Оспана було надзвичайно важливо провести намічений з’їзд. Ще не бувши волосним, Оспан скрізь і всюди говорив, що якщо йому дістанеться волость, то він буде справедливим управителем. Тепер скарги народу на Уразбая і аткамінерів, які його оточували і разом з ним збагачувалися, забираючи коней у сусідніх племен, примушували його виконати свою обіцянку. Попереднім волосним було не під силу приборкати Уразбая. Оспан розумів, що коли йому пощастить приборкати невгамовних лиходіїв, виловити спритних грабіжників, то вплив його у волості зміцниться. Крім того, Оспан здавна ненавидів Уразбая і Жиренше, вважаючи їх призвідцями всякого зла в Тобикти.

Оспана дуже-таки побоювалися. Високий на зріст, могутній, як богатир, він справляв велике враження на людей, які з ним зустрічалися. Про нього Ширилось багато розповідей, схожих на легенди. Говорили, що він звалив на землю бика, який кинувся на нього; стусаном в носа він оглушив злу вівчарку-людожера, яка намагалася роздерти його. Відомо було, що, коли однорічне верблюденя впало в колодязь, він витяг його звідти, вхопивши просто за горби.

Знаючи, що ця могутня сила поєднана з рішучим характером і часом шаленою запальністю, рідко хто зважувався йому перечити. З другого боку, багатьох привертав щирий характер Оспана, його щедрість і гостинність. Про це теж точилися розмови. Казали, що коли хтось проїде повз його аул, Оспан посилав за ним навздогін і з жартівливою образою питав його: «Чим завинили перед тобою мої вівці, що ти не хочеш скуштувати їхнього м’яса? Скажи, хто ти такий, звідки в тебе така пиха, що ти зневажаєш мій аул?» Такежан, Майбасар й інші позаочі висміювали його: «Люди не знають, як позбутися гостей, які їх розоряють, а наш Оспан, навпаки, плаче, якщо в нього їх нема!»

Коли Оспан приїхав в аул Уразбая і довідався, що тут сталося, обличчя в нього почорніло від гніву. Не тямлячи себе, вій кричав на Спана — Уразбаєвого небожа:

— Тепер я не заспокоюся, поки не дістану Уразбая! Хоч хай він крізь землю провалиться, все одно я його розшукаю і притягну сюди зв’язаного, як козеня!

Спан нічого на це не сказав і провів його так само мовчки, як зустрів. Але одразу послав у Семипалатинськ гінця. «Волосний поїхав чорний від злості, помчав навпростець, наче кабан з вишкіреними іклами. Якщо потрапити йому на очі, здере шкіру. Нехай Уразбай не дасть захопити себе зненацька, щоб потім не горювати»,— передавав він дядькові.

Оспан справді просто з Есполатівського озера рушив у місто. Їхав він повозкою, яка була запряжена тройкою, щоб не затримуватися в дорозі, взяв з собою шестеро свіжих коней на поводі у двох жигітів. Змінюючи запряжки, він дістався міста менш як за добу, випередивши гінця.

Уразбай був у місті всього два дні. Він згаяв їх на те, щоб з допомогою адвоката і перекладачів підготувати свою скаргу. Ранком того дня, коли приїхав Оспан, Уразбай прийшов до канцелярії повітового начальника Казанцева зі скаргою, вже переписаною російською мовою. Зразу ж за ним до канцелярії зайшов Оспан, запорошений, у дорожньому одязі.

Казанцева в канцелярії ще не було, і Уразбай чекав на нього в прохолодній напівтемній приймальні. Він був дуже сердитий і, побачивши Оспана, окинув його злим поглядом. Проте той, на його подив, підійшов до нього з усмішкою, віддав салем і запитав про здоров’я. Уразбай, не розуміючи, поглядав на нього. Невже Оспан забув ворожнечу? Чи просто не знає, як має поводитись у таких випадках начальник?

— Уразеке! — сказав Оспан якнайлагідніше.— Коли старший гнівається, молодший мусить приходити з повинною. Я довідався, що ви поїхали з аулу з образою на мене. Ви знаєте, я перед жодним казахом навколішки не ставав, не боюся і вас, хоч пазуха ваша повна скарг. А за віщо на мене скаржитися? Волосним я став недавно, може, з недосвідченості й помилився, але звинуватити мене нема в чому: по службі злочинів я не чинив, народ нічим не кривдив, перед начальником, якому ви хочете скаржитися, ні в чому не винен і до дружини його в ліжко не лазив. Це й сам Казанцев добре знає. І коли зараз ми зайдемо вдвох, то першим він вислухає не вас, а мене, от побачите, хоч об заклад битися!