Читати книгу - "Дванадцять стільців"

концесіонерів, і театр Колумба, і іншу публіку, а Безенчук усе ще очманіло стояв над своїми домовинами. У навислих сутінках очі його горіли жовтим незгасним вогнем.

Частина третя

Скарби мадам Пєтухової

Розділ XXXI

Чарівна ніч на Волзі

Ліворуч од пасажирських дебаркадерів Волзького державного річного пароплавства, під написом «Чаль за кільця, грати бережи, стіни не торкайся», стояв великий комбінатор зі своїм другом і найближчим помічником Кисою Вороб'яніновим.

Над пристанями лопотіли прапори. Дим, кучерявий, як цвітна капуста, шугав із пароплавних димарів. Вантажили пароплав «Антон Рубінштейн», що стояв біля дебаркадера № 2. Вантажники запускали залізні кігті з паки бавовни, на пристані вишикувались у каре чавунні горщики, лежали мокросолоні шкури, бунти дроту, ящики з листовим склом, клубки снопов'язального шпагату, жорна, двокольорові костисті сільськогосподарські машини, дерев'яні вила, обшиті рядниною кошики з молодою черешнею і бочки з оселедцями. «Скрябіна» не було. Це вельми турбувало Іполита Матвійовича.

— Чого ви переживаєте? — запитав Остап, — Уявіть, що «Скрябін» тут. Ну, як ви на нього попадете? Якби у нас були навіть гроші на квитки, то й тоді нічого б не вийшло. Пароплав цей пасажирів не бере.

Остап ще в поїзді встиг порозмовляти із завгідропресом, монтером Мечниковим, і довідався від нього про все. Пароплав «Скрябін», заарендований Наркомфіном, повинен був зробити рейс від Нижнього до Сталінграда, зупиняючись біля кожної пристані і влаштовуючи тираж виграшної позики. Для того з Москви виїхала ціла установа: тиражна комісія, канцелярія, духовий оркестр, кінооператор, кореспонденти центральних газет і театр Колумба. Театр мав по дорозі показувати п'єси, які популяризували ідею держпозик. До Сталінграда театр переходив на утримання тиражної комісії, а далі збирався, на свій страх і риск, зробити велику гастрольну подорож по Кавказу і Криму з «Одруженням».

«Скрябін» спізнився. Обіцяли, що він прийде із затону, де йшли останні приготування, тільки надвечір. Тим-то весь апарат, що прибув з Москви, дожидаючи вантаження, розтаборився біваком на пристані.

Тендітні створіння з чемоданчиками і портпледами сиділи на бунтах дроту, вартуючи свої ундервуди і з острахом поглядаючи на крючників. На жорні примостився громадянин з фіалковою еспаньйолкою. На колінах у нього лежав стос емальованих дощечок. На верхній із них цікавий міг би прочитати:

ВІДДІЛ ВЗАЄМНИХ РОЗРАХУНКІВ

Письмові столи на тумбах та інші столи, далеко скромніші, стояли один на одному. Біля запечатаної вогнетривкої шафи прогулювався вартовий. Представник «Верстата» Персицький дивився в цейсівсьхий бінокль з восьмикратним збільшенням на територію ярмарку.

Розвертаючись проти течії, підходив пароплав «Скрябін». На бортах своїх він ніс фанерні щити з райдужними малюнками гігантських величезних облігацій. Пароплав заревів, імітуючи крик мамонта, а можливо, й іншої тварини, що заміняла в доісторичні часи пароплавну сирену.

Фінансово-театрльний бівак заворушився. По міських спусках бігли тиражні службовці. У хмарах пилу котив до пароплава товстенький Платон Плащук. Галкін, Палкін, Малкін, Чалкін і Залкінд вибігли з трактиру «Пліт». Над вогнетривкою касою уже працювали крючники. Інструктор акробатики Жоржетта Тираспольських гімнастичним кроком збігла по сходнях. Симбієвич-Синдієвич, дбаючи про речове оформлення, простягав руки то до кремлівських висот, то до капітана, що стояв на капітанському містку. Кінооператор проніс свій апарат високо над головами юрби і ще на ходу вимагав дати йому каюту на чотири місця, щоб влаштувати в ній лабораторію.

У загальній колотнечі Іполит Матвійович пробрався до стільців, не тямлячи себе, потяг був один стілець убік.

— Киньте стілець! — загаласував Бендер. — Ви що, з глузду з'їхали? Один стілець візьмемо, а решта пропаде для нас назавжди! Подумали б краще про те, як попасти на пароплав.

Дебаркадером пройшли музиканти, підперезані мідними трубами. Вони з огидою дивились на саксофони, флексотони, пивні пляшки і кухлі Есмарха, якими було озброєне звукове оформлення.

Тиражні колеса привезено фордівським фургончиком. Це була складна конструкція з шести обертових циліндрів, що виблискували міддю і склом. Встановлення її на нижній палубі одібрало багато часу.

Тупіт і лайка не вгавали до пізнього вечора.

У тиражнім залі влаштовували естраду, прибивали до стін плакати і гасла, розставляли дерев'яні лави для відвідувачів і єднали електродроти з тиражними колесами. Письмові столи розмістили на кормі; а з каюти друкарок навперемін зі сміхом долинало цокання друкарських машинок. Блідий чоловік з фіолетовою еспаньйолкою ходив по всьому пароплаву і навішував на відповідні двері емальовані таблиці:

ВІДДІЛ ВЗАЄМНИХ РОЗРАХУНКІВ

ОСОБОВИЙ СТІЛ

ЗАГАЛЬНА КАНЦЕЛЯРІЯ

МАШИННИЙ ВІДДІЛ

До великих табличок чоловік з еспаньйолкою присобачував таблички трохи менші:

БЕЗ ДІЛА НЕ ЗАХОДИТИ

ПРИЙОМУ НЕМА

СТОРОННІМ ОСОБАМ ВХОДИТИ ЗАБОРОНЕНО

ВСІ ДОВІДКИ В РЕЄСТРАТУРІ

Салон першого класу був обладнаний під виставку грошових знаків і бон. Це викликало вибух обурення у Галкіна, Палкіна, Малкіна, Чалкіна і Залкінда.

— Де ж ми будемо обідати? — хвилювались вони. — А коли дощ?

— Ой, — сказав Мик. Сестрін своєму помічникові, — не можу!.. Як ти гадаєш, Серьожо, ми не зможемо обійтись без звукового оформлення?

— Що ви, Миколо Костянтиновичу! Актори до ритму звикли.

Тут зчинився новий галас. П'ятірка пронюхала, що всі чотири стільці автор вистави потяг до своєї каюти.

— Так, так, — говорила п'ятірка з іронією, — то ми повинні будем репетирувати, сидячи на койках, а на чотирьох стільцях сидітиме Микола Костянтинович із своєю дружиною Густою, яка нічого спільного з нашим колективом не має! Може, й ми хочемо мати під час подорожі своїх жінок!

З берега на тиражний пароплав люто дивився великий комбінатор.

Новий вибух криків долинув до вух концесіонерів.

— Чому ж ви мені раніш не сказали?! — кричав член комісії.

— Звідки ж я міг знати, що він захворіє.

— Це чортзна-що! Тоді їдьте до Працмису[6] і вимагайте, щоб нам екстрено відрядили художника.

— Куди ж я поїду? Уже шоста година. Працмис давно закритий. Та й пароплав через півгодини йде.

— Тоді будете самі малювати. Якщо ви взяли на себе відповідальність за оздоблення пароплава, будь ласка, віддувайтесь як хчете.

Остап уже біг східцями, розштовхуючи ліктями крючників, панночок і просто цікавих. На вході його затримали:

— Перепустку!

— Товаришу! — закричав Бендер. — Ви! Ви! Товстенький! Котрому художник потрібен!

Через п'ять хвилин великий комбінатор сидів у білій каюті товстенького завідувача господарства плавучого тиражу і домовлявся про умови роботи.

— Отже, товаришу, — говорив товстунець, — нам од вас потрібно от що: зробити художні плакати, написи і закінчити транспарант. Наш художник почав його робити і захворів. Ми його залишили тут у лікарні. Ну, і, звичайно, загальний догляд за художньою частиною. Можете ви це взяти на себе? До того ж попереджаю — роботи багато.

— Так, я можу це взяти на себе. Мені доводилося виконувати таку роботу.

— І ви можете зараз