Читати книгу - "Тінь перемоги"

щось на зразок Сталінграда. Стаття продовжується так: «Все це, за самим м'яким визначенням, не відповідало дійсності. Перераховані з’єднання ще кілька років продовжували оборонятись і чинити запеклий опір Західному фронту».

Жуков, м'яко кажучи, брехав Сталіну про свої грандіозні перемоги. На Русі про такі дії говорять: втирав окуляри. В гонитві за орденами і званнями Жуков йшов на підробку, на злочин. У січні 1942 року треба було наступати тільки на одному, і саме на Західному стратегічному напрямку, який був головним напрямком війни. Сталін же, як ми знаємо, вирішив наступати відразу на всіх напрямках. Це рішення Сталін прийняв не з дурості, а тому, що окозамилювач Жуков приписав собі перемоги, яких не було. Жуков відрапортував: на головному Західному напрямку противник практично розбитий, залишилося його добити на другорядних напрямках.

У грудні 1941 року німецька армія знаходилася на межі поразки. Розгром групи армій «Центр» міг би означати крах всього німецького фронту від Балтики до Чорного моря. Але через брехливі хвалькуваті доповіді Жукова, який обманював Верховного головнокомандувача, цього не сталося. Через брехливі доповіді Жукова Сталін наказав наступати на всіх напрямках одночасно, ударів було багато, але всі вони були слабкими. Це дало можливість німецькій армії закріпитися на радянській території і розтягнути агонію ще на три з половиною роки.

6.

Давно помічено: хвалько перший вірить своїм вигадкам.

Жуков доповів Сталіну, що противник на Західному напрямку в основному розбитий, що противник біжить. Цьому радісному рапорту, Жуков повірив сам. Навздогін біжучим (як здавалося Жукову) німецьким військам, геніальний стратег рушив свої армії. Ах, краще б Жуков цього контрнаступу не проводив! Так званий «розгром німців під Москвою» обернувся під мудрим керівництвом Жукова ганебним розгромом Червоної Армії під Москвою.

Жуков був командувачем Західного фронту, одночасно - головнокомандувачем Західного напрямку, в складі якого було два фронти: Західний і Калінінський. І ось Жуков планує грандіозну операцію. «За її задумом передбачалося силами Калінінського і Західного фронтів завдати удару у збіжних напрямах на Вязьму, оточити і знищити ржевсько-вяземське угруповання противника...» («Красная Звезда». 14 березня 1993)

«7-8 лютого командувачі військ фронтів прийняли рішення на проведення операції. Рішення не повністю відповідало обстановці. У жодному з фронтів не було створено сильних угруповань для розвитку успіху і нарощування його в боки флангів. По суті, кожна армія завдавала ізольований удар. Спроба командувача Західного фронту Г. К. Жукова здійснити прорив самостійно створеною ударною армією не забезпечувала вирішення завдання розгрому противника, оскільки за цією не було армією ніяких засобів, які могли б розвинути намічений успіх.»(Генерал-полковник В. Баринькін. «Красная Звезда». 14 березня 1997)

У район, де ударні угруповання Калінінського і Західного фронтів повинні були замкнути кільце оточення навколо головних сил німецької групи армій «Центр» за наказом Жукова і був викинутий повітряний десант у складі 4-го повітряно-десантного корпусу, посиленого 250-м полком особливого призначення.

Перед війною з ініціативи Жукова в Червоній Армії були створені повітряно-десантні корпуси. Жуков повідомляє: «Сам характер можливих бойових операцій визначив необхідність значного збільшення повітряно-десантних військ. У квітні 1941 року починається формування п'яти повітряно-десантних корпусів». (Спогади та роздуми. Стор. 211) Цей пасаж погано стикується з усією іншою розповіддю. Жуков розповідає, що Червона Армія нібито готувалася до відбиття агресії. А в оборонній війні великі повітряно-десантні операції проводити просто неможливо.

Повітряно-десантні корпуси були не тільки створені з ініціативи Жукова, але ним і використовувалися. У Червоній Армії за всю її історію великі повітряно-десантні операції проводилися тільки з ініціативи Жукова і тільки під його особистим керівництвом. Зрозуміло, що всі вони завершилися повним провалом і загибеллю тисяч десантників.

Перша велика повітряно-десантна операція проводилась Жуковом в ході контрнаступу під Москвою. В район, де був викинутий 4-й повітряно-десантний корпус, Жуков послав свої армії.

«Якщо раніше гітлерівці оточували війська оборони, то тепер наші армії самі рвалися в тил противника з метою його оточення. Спроби ці, на жаль, не завжди закінчувались успішно. Так, у січні 1942 року війська 29-ї і 39-ї армій прорвалися глибоко в тил противника. Розвиваючи наступ в бік Ржева, вони не змогли забезпечити міцну оборону своїх флангів і опинилися в оточенні.» (ВИЖ 1995 № 2 стор 17.)

Навздогін противнику, який нікуди не втік, Жуков сміливо рушив 33-ю армію генерал-лейтенанта М. Г. Єфремова і 1-й гвардійський кавалерійський корпус, не забезпечивши їх тилів і флангів. 33-я армія і 1-й гвардійський кавалерійський корпус теж потрапили в оточення і кілька місяців героїчно билася в тилу противника на підніжному корму без евакуації поранених, без підвозу пального, боєприпасів та продовольства. 33-я армія і її командувач генерал-лейтенант Єфремов загинули під Вязьмою.

Кремлівські ідеологи, розповідаючи про Жукова, хвацько обходять гострі кути. Війська Західного і Калінінського фронтів у ході переможного контрнаступу були майже повністю винищені. Жуков загнав в оточення три армії і два окремі корпуси, де всі вони загинули. Можна б було сказати: план Жукова не відповідав обстановці. Але наші ідеологи м'яко кажуть: план відповідав обстановці, але не повністю.

Можна було б сказати: з вини Жукова загинули три армії і два корпуси і повністю знекровлені всі інші армії і корпуси Західного і Калінінського фронтів. Але читайте наші газети. Там про це сказано ввічливо: Жуков зробив не все, щоб визволити з оточення армії, які потрапили в біду.

А якщо вірити мемуарам Жукова, то виходить, що під Москвою Червона Армія здобула ледве не перемогу.

7.

Заперечать: але ж Сталін нагороджував Жукова! Сталін надавав Жукову ордени і звання. Чи це не свідчення величі Жукова?

Ні, це не свідчення. Сталін нагороджував і Лева Мехліса. І надав йому звання генерал-полковника. З цього зовсім не випливає, що Мехліс був полководцем. Генерал-полковник Мехліс їздив по фронтах і робив ту ж роботу, що й Жуков: кричав, матюкався і розстрілював. Мехліс мав таку ж посаду, як і Жуков - представник Ставки ВГК.