Читати книгу - "Тінь перемоги"

І так само, як Жуков, Мехліс постійно брехав Сталіну. Сталін знав про це, але пробачав Мехлісу, так само як і Жукову. Правда, в послужному списку Мехліса не було таких жахливих поразок, які були в активі Жукова.

Генерал-полковниками у Сталіна були С. А. Гоглідзе і В. С. Абакумов. Генералами з чотирма зірками у Сталіна були і Сєров, і Масленніков, і Меркулов. Але всі вони - стратеги з Луб'янки.

Сталін надав звання Маршала Радянського Союзу Лаврентію Павловичу Берії. Але і з цього зовсім не випливає, що Лаврентій Павлович був полководцем.

Маршалом Радянського Союзу Сталін зробив Булганіна Миколу Олександровича. В армії Булганін не служив. Служив в органах ВЧК. Був катом. Потім - директор заводу, голова Мосради, в 1941 році - голова правління Держбанку. На війні - політичний комісар, член військової ради Західного та інших фронтів. Сталін зробив Булганіна Маршалом Радянського Союзу і навіть міністром оборони СРСР. І груди Булганіна обвішані орденами, в тому числі й чотирма вищими полководницькими.

Сталін надав звання маршала навіть Тухачевському. Але хіба хоч хтось вважає Тухачевського стратегом?

* * *

Те, що Жукову Сталін надавав ордени і звання, ні про що не каже. В число сталінських наркомів, міністрів, маршалів і генералів потрапляли і негідники, і пройдисвіти, і садисти, і розпусники, і злодії, і окозамилювачі. Тут вам і Єжов, і Ягода, і Блюхер, і Бухарін, і Радек, і Хрущов і ще ціла ватага.

Розділ 15
ВПЕРЕД НА СИЧОВКУ!

Своїм «якби Жуков був живий» автори листів висловлюють безмежну, ледве не фанатичну віру у свого кумира, створеного не чиєюсь уявою, а його служінням Батьківщині, справами на славу його, а не на шкоду.

«Красная Звезда» 4 лютого 1997 р. 1.

Коли мова заходить про війну, ми згадуємо Сталінград, а згадавши Сталінград, згадуємо Жукова. Це він, видатний полководець ХХ століття, був творцем однієї з найбільш блискучих операцій Другої світової війни, а, можливо, і всієї світової історії. Сталінград - підтвердження незаперечної істини: де Жуков, там перемога! Сталінград - доказ геніальності Жукова: кинув погляд на карту, і відразу знайшов рішення!

Прокричимо ж триразове «Ура» генію, а потім поставимо питання про достовірність відомостей. Давайте докопаємося до витоків. Давайте встановимо, звідки стало відомо, що план Сталінградської стратегічної наступальної операції запропонував Жуков?

Джерело знайти легко: це сам Жуков таке розповів. Це він сам себе оголосив автором плану операції, щоправда, визнаючи, що був і співавтор - А. М. Василевський. Описано це так:

«Вдень 12 вересня я вилетів до Москви і через 4 години був у Кремлі, куди викликали і начальника Генштабу А. М. Василевського...

Верховний дістав свою карту з розташуванням резервів Ставки, довго і пильно її розглядав. Ми з Олександром Михайловичем відійшли подалі від столу вбік і дуже тихо говорили про те, що, мабуть, треба шукати якесь інше рішення.

– А яке «інше» рішення? - раптом, піднявши голову, запитав Й. В. Сталін.

Я ніколи не думав, що у Й. В. Сталіна був такий гострий слух. Ми підійшли до столу...

Весь наступний день ми з А. М. Василевським пропрацювали в Генеральному штабі... Перебравши всі можливі варіанти, ми вирішили запропонувати Сталіну наступний план дій...» («Спогади та роздуми». М. АПН. 1969. С.401-402)

Зі сказаного випливає, що біля витоків Сталінградської стратегічної наступальної операції стояли троє: Сталін, Жуков і Василевський. Заслуга Сталіна в тому, що слух у нього гострий. Почув Сталін, що Жуков з Василевським шепочуться, зацікавився, тут же Жуков з бойовим товаришем і підкинули Верховному головнокомандувачу геніальну ідею...

Жуков розповідав, що Сталін сумнівався в успіху, боявся ризикувати, пропонував операцію проводити, але не такого масштабу, а скромнішу. Але Жуков Сталіна уламав, і все вийшло як треба.

2.

Про Сталінград устами своїх літературних негрів Жуков віщає докладно й багато: «Ставка 12 липня створила новий Сталінградський фронт...» «До кінця липня до складу Сталінградського фронту входило...» «Велику організаторську роботу провели обком і міськком партії Сталінграда з формування та підготовки народного ополчення...»

Все це так, все це цікаво, але звернемо увагу на дріб'язок: у липні 1942 року Жукова не було в Сталінграді і бути не могло. Він знаходився зовсім на іншому напрямку, дуже далеко від Сталінграда. У кожного, хто цікавиться війною, є можливість відновити хронологію роботи Жукова на фронті день за днем, з першого до останнього дня війни. Іноді - з точністю до годин і хвилин. З 11 жовтня 1941 до 26 серпня 1942 року Жуков командував військами Західного фронту, який воював зовсім на іншому напрямку за тисячі кілометрів від Сталінграда. До 26 серпня 1942 року справами Сталінграда Жуков займатися не міг і не мав права.

Під Сталінградом трапилось ось що. Навесні 1942 року радянський Південно-Західний фронт упав. Винуватці катастрофи - Тимошенко, Хрущов і Баграмян. Але головний винуватець - Жуков. Через його брехню, через його переможні доповіді про грандіозні перемоги на головному напрямку війни, Сталін розтратив стратегічні резерви і в критичний момент не мав можливості закрити пролам, що утворився. У прорив кинулися німецькі війська. В тилах Червоної Армії спалахнуло народне повстання. Проти комуністів піднялося населення Дону, Кубані, Північного Кавказу, калмикських степів. Червона Армія потрапила в становище окупанта на своїй власній землі, під її ногами горіла земля. Повсталі вішали чекістів, комуністів і комісарів, дробили їм голови, топили в річках і болотах. Радянські полки та дивізії розсипалися, війська розбрідалися. Тим часом потік німецьких військ розділився надвоє. Один напрямок удару - на Грозний